Давайте ще раз подивимося на місце Писання, яким ми почали цю тему: «Шануй батька твого і матір – це перша заповідь з обітницею: щоб тобі було добре і щоб був ти довголітнім на землі» (Еф. 6:2,3).
Нагорода пошани подвійна, як ясно видно з цього вірша. По-перше, вона багато в чому допоможе вам. Ви побачите успіх у своєму житті, а також мир, радість, любов і міцне здоров’я. Ви насолоджуватиметеся життям, гідним нагороди. По-друге, ви житимете довго на землі. У вас є обіцяння, що ви не помрете передчасно від якоїсь смертельної хвороби, в автомобільній катастрофі або від нещасного випадку.
Можливо, ви подумаєте: «Але я знаю таких людей, які шанували своїх батьків і при цьому померли в молодому віці». Можливо, це правда. Тоді ви запитаєте: «Чому це обіцяння не діяло в їх житті?» Найпростіша відповідь полягає в тому, що обіцяння Божі не діють автоматично, їх треба активувати вірою. Може, вас глибоко шокуватиме такий висновок, але я покажу вам приклади з Біблії.
Бог дав Аврааму обіцяння завіту, що через його сина Ісаака, сім’я обітоване дасть сходи. Бог дав конкретне слово: «Саме Сарра, дружина твоя, народить тобі сина, і ти наречеш йому ім’я: Ісаак; і укладу завіт Мій з ним завітом вічним нащадкам його після нього» (Бут. 17:19). На підтвердження вищесказаному прочитаємо в Посланні до Римлян: «В Ісаакові наречеться тобі потомство» (Рим. 9:7). Виходить, у будь-якому випадку в Ісаака мали бути діти, чи не так?
Хто вибрав дружину Ісааку? Сам Бог. Згадайте Авраамового слугу, який пішов шукати дружину для Ісаака серед родичів Авраамових. Коли він вирушив у дорогу, він помолився:
«Господи, Боже господаря мого Авраама! пошли її сьогодні назустріч мені і вчини милість з господарем моїм Авраамом; ось, я стою біля джерела води, і дочки жителів міста виходять черпати воду; і дівчина, якій я скажу: нахили глечик твій, я нап’юся, і яка скаже [мені]: пий, я й верблюдам твоїм дам пити, – ось та, яку Ти призначив рабу Твоєму Ісааку». Книга Буття 24:12-14
Дійсно, дуже конкретна молитва. Навряд чи є місце випадковому збігу. Верблюди п’ють величезну кількість води, і мало хто з незнайомих людей захотів би начерпати таку кількість води, якщо він не буде рухомий Богом. Авраамів слуга хотів переконатися на сто відсотків, тому він зробив своє прохання таким конкретним і складним. Також зверніть увагу, він сказав, що та, хто візьметься за таку справу, буде призначеною. Іншими словами, вона буде дружиною, вибраною Богом для Ісаака.
Перш ніж він закінчив своє молитовне прохання, Ревекка, дочка Авраамових родичів, вийшла з глеком на плечі. Слуга Авраамів поспішив до неї і благально попросив її: «Дай мені напитися трохи із глечика твого» (Бут. 24:17). Зверніть увагу, він нічого не сказав про верблюдів. Він попросив її в точності так, як молився до зустрічі з нею. Вона з радістю погодилася і дала йому води. А тепер подивіться, що відбувається далі: «І, коли напоїла його, сказала: я наберу води також і для верблюдів твоїх, доки не нап’ються» (в. 19).
Усе сталося в точності так, як молився Авраамів слуга. Він був приголомшений і переповнений радістю. Він був у захопленні від того, як швидко його молитва була почута, хоча завдання ще не було виконане до кінця. Тепер треба було провести остаточний міст між підтвердженим вибором Бога для Ісаака. Чи дозволить її сім’я поїхати з людиною, яку вони ніколи раніше не бачили, і назавжди віддати її в невідому землю?
Щойно Авраамів слуга розповів усю історії сімейству Ревекки, усі чоловіки в домі відповіли: «Від Господа прийшла ця справа; ми не можемо сказати тобі всупереч ні поганого, ні доброго» (в. 50). Наступного дня сім’я відпустила її в дорогу, і Авраамів слуга привів її до Ісаака, де вони і побралися.
Тепер слідує дивна частина історії. Бог дивовижним чином вибрав дружину Ісааку. Проте щойно вони одружилися, стало ясно, що Ревекка безплідна, вона не могла народжувати дітей. Що? Навіщо Бог вибрав безплідну жінку для Ісаака, коли Він пообіцяв, що потомство піде від Ісаака? Відповідь полягає в тому, що обіцяння Божі не автоматичні, їх треба отримувати по вірі. Ми читаємо: «І молився Ісаак Господу за [Ревекку] дружину свою, тому що вона була неплідна; і Господь почув його, і зачала Ревекка, дружина його» (Бут. 25:21).
Розширений переклад Біблії каже: «Ісаак сильно молився Господові за свою дружину, яка не могла народити дитину; і Господь почув його молитву, і Ревекка, його дружина, стала вагітною». Як він молився? Він волав: «Боже, Ти обіцяв, що народи і царі підуть від мене, і потомство піде від моїх нащадків. Як таке може статися, якщо моя дружина не може мати дітей? Я молюся, Господи, відкрий утробу Ревеккину, щоб обіцяне потомство могло вийти, як Ти обіцяв».
Духовний закон
Існує духовний закон, який ми повинні знати і розуміти. Писання стверджує: «Навіки, Господи, слово Твоє перебуває на небесах» (Пс. 118:89).
Зверніть увагу, там не сказано: «Навіки, Господи, слово Твоє перебуває на небесах і на землі». Ні, там ясно сказано, що Його слово перебуває на небесах, а про землю нічого не сказано. Як же тоді перебуває Його слово на землі? У подальшому дослідженні Писання ми бачимо: «При устах двох або трьох свідків буде твердим усяке слово» (2Кор. 13:1). Зверніть увагу, що при вустах двох і навіть трьох свідків утверджуються слова. А тепер подивимося, що Бог каже: «Так і слово Моє, яке виходить з уст Моїх, – воно не повертається до Мене марним, але виконує те, що Мені угодно, і звершує те, для чого Я послав його» (Іс. 55:11).
Як повертається до Нього слово Його? Відповідь проста – з наших вуст. Спочатку Бог, а потім ми. Отже, коли ми говоримо своїми вустами Його слово, яке вже вийшло з Його вуст, тоді ми утверджуємо його на землі! Ви розумієте цю дивну істину? Бог обіцяв Ісааку, що від нього піде потомство, але для цього необхідно було, щоб Ісаак промовив своїми вустами і утвердив слово на землі, у своєму житті і у своїй сім’ї.
Бог каже, якщо ми шануємо своїх батьків, то Він обіцяє нам довге життя. Якщо ми своїми вустами у вірі проголошуємо обіцяння, тоді ми утверджуємо те, що Він вже сказав про наше життя. Ми другі вуста, які утверджують слово тут, на землі. Я приходжу в невимовний захват від цього одкровення! Це означає, що ми сміливо можемо говорити про безпеку в наших поїздках, удома і де завгодно, в яких завгодно небезпечних місцях. Ми можемо з упевненістю заявляти: «Не убоюся я тьми людей, що звідусіль нападають на мене» (Пс. 3:7), бо довготою днів Бог наситить мене і явить мені спасіння Своє (див. Пс. 90:16).
Ми теж можемо говорити про обіцяння, що з нами усе буде гаразд. Коли ми стикаємося з труднощами, ситуаціями, які здаються безнадійними і безвихідними, ми можемо сміливо сказати: «Я завжди ставлюся з повагою до батька і матері, Боже обіцяння для мене, зі мною усе буде гаразд! В ім’я Ісуса я наказую стінам боротьби, нужди, депресії і усім важким обставинам впасти і розступитися!»
Ми можемо так чинити з будь-яким Божим обіцянням завіту. Єдина різниця між тими, хто живе життям достатку, і тими, хто страждає від якогось недостатку, полягає в тому, що ми проголошуємо це своїми вустами. Бог каже: «У свідки перед вами прикликаю сьогодні небо і землю: життя і смерть запропонував я тобі, благословення і прокляття. Обери життя, щоб жив ти і нащадки твої» (Втор. 30:19). Зверніть увагу, що ми повинні обрати життя. Чому? Ми повинні обрати життя (благословення за завітом), оскільки смерть вже діє на землі. Як нам обрати життя? Знову ми читаємо: «Смерть і життя – у владі язика, і ті, що люблять його, споживуть від плодів його» (Притч. 18:22).
Ми можемо погодитися або на Божі обіцяння за заповітом або на прокляття сатани про нестачу, хвороби і смерть. Так просто спіткнутися об цю істину. Саме тому Яків написав:
«Ми усі припускаємося багато помилок, але той, хто контролює свій язик, може контролювати себе в усьому іншому. Ми можемо змусити великого коня повернути і поїхати, куди нам треба, лише невеликими вудилами, які вкладаємо в рота… Так і язик – невеликий член, але як багато шкоди може накоїти, так само як маленька іскра може спалити цілий ліс!» Послання Якова 3:2,3,5 (суч. пер.)
Маленька іскра може спалити цілий ліс. Так само слова, вимовлені в страху, можуть зруйнувати ваше життя. Блага звістка полягає в тому, що в нас є Божі обіцяння завіту. Щойно вони проникнуть у серце, наші вуста говоритимуть те, що слід. Далі Яків каже, що язик подібний до фонтану з водою: з нього не може одночасно йти і свіжа, і гірка вода. Сенс не у фонтані, а в землі, у джерелі води. Так само справа не в язиці, а в джерелі, яке міститься в наших серцях. Ісус каже: «З повноти серця промовляють уста» (Лк. 6:45). Бог обіцяє хороше і довге життя, якщо ви будете шанувати своїх батьків. Зараз, коли ви читаєте ці рядки, Дух Святий сіє істину у вашому серці, і ви почнете говорити те, що слід. Не зводьте свою віру в Бога на чужих переживаннях, зводьте її на істинності Божого Слова. Я знаю, що я не помру завчасно; це обіцяння глибоко вкорінене в моєму серці, і Бог спостерігає за Своїм Словом, щоб виконати його.
