1 жовтня – Божа присутність

На кожній зустрічі в поїздці по ПАР в 2006 році я розповідав історію Джоани, що з’єднала благодать і примирення. Коли ми приїхали в Кейптаун, вона запросила нас у в’язницю «Полсмур», де працювала всі ці роки. У цьому дивному місці, що є п’ятьма окремими в’язницями, сполученими одна з одною підземними тунелями, утримуються в цілому вісім тисяч ув’язнених – втричі більше, ніж кількість, на яку була розрахована в’язниця.

У кімнату, що нагадує спортзал, набилося декілька сотень чоловіків, і Джоана почала служіння. Приголомшливо приваблива, вона вітала кожного ув’язненого по імені. Відчувалося, що її шанують і мешканці, і адміністрація в’язниці. Зазвичай ув’язненим дозволяється покидати свої камери тільки на одну годину в день, тому можливість відвідати ще і церковне богослужіння усіма сприймається з великим ентузіазмом. Я надовго збережу в пам’яті, як хор з декількох сотень чоловічих голосів енергійно співає: «Скоро, дуже скоро ми побачимо Господа. Сльози Він зітре. Смерть навік піде».

Після зібрання ми відвідали одну з трьох камер, які ув’язнені охрестили «християнськими». П’ятдесят чоловік мешкає в кімнаті розміром з мою вітальню. Там стоять триярусні нари, а декілька ув’язнених лежать на шматках пінопласту прямо на підлозі. «Туалет» – поліетиленовий мішок для сміття, яким користуються відразу усі 50 чоловік, – спустошують раз на день, і, відповідно, у камері стоїть жахливий сморід.

Там ми почули від деяких ув’язнених їх історії: «Я отримав довічне плюс 38 років за вбивства. Я зґвалтував. Я убив свою дружину». Один за другим вони розповідали про те, як Бог змінив їх життя, і як вони прагнуть жити для Нього, навіть якщо ніколи і не вийдуть на свободу. Джоана і її чоловік Джуліан проводять програму правосуддя реституції, під час якої ці чоловіки проходять через етапи сповіді, покаяння і відшкодування жертвам завданого збитку. Заспівавши декілька пісень, ми вийшли на приголомшливо свіже повітря і знову опинилися посеред красот Кейптауна.

Яскрава картина досі стоїть у мене перед очима. Замість порнографії і графіті, ув’язнені прикрасили свої камери текстами гімнів і пісень прославляння. Особливо зворушливо це виглядає у світлі того, що Джоана колись сказала мені в ресторані: «У цьому місці дійсно є присутнім Господь».

Дорожні замітки, ПАР, 2006 рік

Попередній запис

30 вересня – Зробити Бога видимим

Під час своєї поїздки в ПАР у 2004 році я зустрів одну незвичайну жінку на ім’я Джоана. Відносячись до змішаної ... Читати далі

Наступний запис

2 жовтня – Неочікувані прибічники

Еверет Куп (1916-2013) Одного разу я узяв інтерв’ю в лікаря Еверета Купа, який на той момент ... Читати далі