Упродовж багатьох років я чув безліч історій про те, як вірні своєю поведінкою, вшановуючи або, навпаки, зневажаючи, – тим самим залишали добре враження або, навпаки, погану славу про Євангеліє. Уперше я став свідком і того і другого випадку, коли вчився в школі.
Я прийняв Ісуса Христа своїм Господом, будучи студентом Університету Пурду. Я виріс у католицькій сім’ї і регулярно відвідував церкву, але проте я відчайдушно потребував спасіння.
Я пам’ятаю, як мою увагу привернув один із студентів. По-перше, я помітив, що в нього був люблячий, але при цьому сильний характер. Він був приголомшливим спортсменом і дуже дисциплінованим хлопцем. Я помітив, що на студентські вечірки він приходив тільки на самому початку і йшов, коли усі починали неабияк випивати і втрачати контроль над собою. На вечірках він легко міг вести невимушену і цікаву бесіду і з хлопцями, і з дівчатами, попиваючи одну содову.
Він бачив, що я був релігійним хлопцем, але при цьому далеким від Бога. Отже, спочатку він подружився зі мною і потім через якийсь час одного разу увечері постукав до мене в двері. Він поділився зі мною Словом Божим і раптом несподівано запитав: «Джоне, ти можеш розповісти мені про президента Сполучених Штатів?»
Я відповів: «Звичайно, його звуть Джимі Картер, його дружину звуть Розлін. Він був колись губернатором штату Джорджія, а до того він вирощував арахіс на своїй фермі».
Він сказав: «Гаразд. А тепер ти можеш розповісти мені про Ісуса Христа?»
Я сказав: «Звичайно. Він народився від Діви, Його земним батьком був Йосиф, у Нього було дванадцять учнів, і Він помер на хресті».
Він сказав: «Чудово. А тепер скажи мені, ти знаєш президента Картера як свою рідну маму?»
Я не замислюючись відповів: «Ні».
Він запитав мене: «У чому різниця?»
Я сказав: «Мама – це мама. Я знаю її особисто. З президентом Сполучених Штатів я навіть не знайомий особисто».
Потім він сказав: «Отже, у тебе є особисті стосунки з мамою, а президента ти не знаєш. Попри те, що знаєш багато що про нього, у тебе немає з ним особистих стосунків».
Я відповів: «Вірно».
Потім він сказав: «А ти знаєш Ісуса Христа так само, як ти знаєш свою маму?»
Я був шокований. Я сидів, не знаючи, що відповісти. Потім він показав мені, що весь Божий план послати Ісуса на землю був не для того, щоб зробити з нас церковних парафіян, а для того, щоб мати особисті стосунки з кожним з нас, бо Він любить нас, і кожен Йому дорогий. Я був приголомшений, коли дізнався, чому Бог створив мене.
Увесь наступний рік я годинами читав Біблію. Я не міг насититися нею. Я хотів знати Боже Слово. До того як я віддав своє життя Ісусові, Біблія для мене була книжкою з історіями і зведенням правил. Тепер же вона стала словом Божим, зверненим особисто до мене, яке ожило в моєму серці.
Будучи студентом інженерного факультету, деякі предмети я міг вибирати. Серед усіх інших у списку також були предмети від Нотр-Дама, які викладав професор, що постійно проживає в університетському містечку. Я вирішив записатися на курс з огляду Старого Завіту 101. Я був тоді ще юним студентом і насилу міг розуміти вчення Старого Завіту, тому я подумав, добре б пройти цей курс, щоб побачити загальну картину. Заняття нашої групи проходили щопонеділка і тривали три години. На першому занятті я побачив професора і буквально вжахнувся. Він сказав, що в Біблії близько шестисот протиріч, і довести історично, що Ісус Христос воскрес з мертвих неможливо. І коли Мойсей із синами Ізраїлевими перейшли Червоне море, це було лише болото. А в Біблії усе представлено так помпезно тільки тому, що історію передавали з покоління в покоління, з кожним разом все більше і більше перебільшуючи факти, поки болото не перетворилося на величезне море.
Чи варто казати, що той семестр був не далеко найспокійнішим періодом у моєму житті. Я пам’ятаю, як постійно сперечався з професором та іншими студентами. Одного разу було заняття, коли ми сперечалися з професором упродовж двох годин. Весь цей час я досить твердо відстоював свою позицію, але при цьому ставився шанобливо до його позиції учителя.
На початку семестру нам дали завдання написати велику дослідницьку роботу і здати її до кінця навчання. Результат виконаної роботи складав третю частину підсумкової оцінки. Я старанно попрацював над своїм дослідженням. На останньому занятті професор роздав нам перевірені роботи. Отримавши свою роботу, я побачив замість оцінки велику букву «І». Я був надзвичайно здивований. Після заняття я підійшов до професора, який сказав мені: «Джоне, ти маєш зайти до мене в кабінет, я поясню тобі, що означає ця оцінка».
Через декілька днів я зайшов до нього в кабінет. Він зустрів мене словами: «Джоне, ми з тобою живемо в різних світах. Тому я відчув, що не можу оцінити твою роботу. Я поставив на твоїй роботі знак «І», це означає, що вона має відношення не до твоєї підсумкової оцінки, а зараховується як два складені іспити в цьому семестрі».
Потім він сказав: «Джоне, у мене було багато «фундаменталістів» у групах, які спричиняли мені масу проблем. Майже усі з них або створювали безлад у групі, або вилітали з групи, або навіть відступали від своїх переконань».
Потім він пом’якшив тон і сказав: «Джоне, ти був зовсім іншим. Ти не відступив від своїх переконань. Ти залишився стояти на своєму, але при цьому ти ставився до мене з повагою. Ти також завоював повагу своїх одногрупників. Я дуже вдячний тобі за мужність і повагу, яку ти виявив стосовно мене».
Бог показав мені дещо в цій розмові. Якщо ми твердо стоятимемо в одкровенні Його Слова, але при цьому шануватимемо наших лідерів, тоді ми побачимо, як Бог рухатиметься в ім’я істини. Швидше за все, усі «фундаменталісти» в його групах були народженими згори віруючими. Але їх свідоцтво було прямо протилежне їх справам, бо вони тільки розповідали про Ісуса Христа своїм одногрупникам і викладачеві. Швидше за все, вони дискредитували істинне Євангеліє в очах викладача і одногрупників своєю поведінкою, позбавленою поваги і повним суперечок, що призводило до безладу в класі. Чудова можливість була упущена через те, що вони не знали принципу честі.
Ми ніколи не повинні відходити від Божого Слова. Ми повинні стояти твердо. Але, крім того, ми повинні коригувати тих, хто налаштований проти нас, і робити це в лагідності та упокорюванні. Будь це наш начальник або тренер, або викладач, ми повинні показувати Христа. А коли з’явиться можливість, тоді можна відкрити вуста і говорити істину в любові і повазі до наших лідерів.
Шанувати світську владу
Як ми можемо шанувати світську владу? Давайте ще раз подивимося на значення слова пошана. Цінувати, ставитися з повагою як до чогось дорогоцінного і значущого, коритися і бути слухняним до тих пір, поки не виникає конфліктів з Писанням.
Якщо ми роздумуватимемо і молитимемося над цим визначенням, тоді наша поведінка на роботі, у школі або інституті, у спортзалі або де б то не було ще – зміниться в кращу сторону. Якщо ми попросимо Бога наповнити наші серця повагою до світських властей, тоді наше ставлення до них стане зовсім іншим. Замість того щоб відстоювати свої права, ми віддаватимемо перевагу їх бажанням нашим. Ми шукатимемо будь-якого випадку, щоб їм допомогти, незалежно від того, визнають нас чи ні, гідно чи ні нам заплатять за наші труди. Як же ми можемо цього досягти? Писання говорить нам:
«Раби (працівники), коріться земним своїм панам (працедавцям і начальникам) із страхом і глибокою повагою. Служіть їм, начебто ви служили Христу. Працюйте старанно, але догоджайте панам своїм не лише, коли вони дивляться на вас. Але як раби Христові, виконуйте волю Божу від щирого серця. Працюйте із старанністю, начебто ви працювали на Господа, а не на людей. Пам’ятайте, що кожен отримає від Господа нагороду за те добро, яке робив». Послання до Ефесян 6:5-8 (суч. пер., у дужках слова автора)
Зверніть увагу на вираз «Працюйте із старанністю, начебто ви працювали на Господа». Якщо це буде живе в серцях наших, тоді ми зможемо з рабів перетворитися на слуг. Ви скажете: «А я не раб». Перш ніж швидко відповісти на це твердження, дозвольте мені пояснити вам різницю між рабом і слугою. До раба наймінімальніші вимоги, а в слуги є максимальний потенціал. У раба крадуть, а слуга сам віддає; раб вимушений працювати, слуга сам береться за роботу. Слуга шукає можливості, а не чекає наказів. Він передбачає потреби того, кому служить, і заповнює їх, перш ніж його попросять.
Якщо вам здається, що ваш начальник несправедливо і грубо до вас ставиться, вам треба діяти у відповідь, а не реагувати на погане ставлення. Людина, яка реагує, починає скаржитися на те, як до неї погано ставляться, вона стає похмурою, до усього байдужою і погано працює. Людина, яка діє, перемагаючи зло добром (див. Рим. 12:21), підійде до свого непривітного начальника і скаже, наприклад, такі слова: «Я бачу, що ще багато роботи треба зробити, тому я хочу, щоб ви знали, наступного тижня я приходитиму на дві години раніше і зроблю усю роботу, вам навіть не треба буде платити мені наднормові».
Якщо ви почнете розбиратися з конфліктом таким чином, то дуже скоро завоюєте милість Бога, а врешті-решт і начальника. Звідки я знаю? У Книзі Притч (3:3,4) написано, що треба написати милість і істину на скрижалях серця, тоді «знайдеш милість і благовоління в очах Бога і людей».
Якщо ви не знайдете благовоління в очах свого начальника попри те, що шануватимете його і ставитиметеся з повагою, тоді Бог відкриє двері в інше місце, де ви набудете милості і благовоління.
Це закон. Якщо ви ушануйте громадську владу у своєму житті, Бог вшанує вас, і ви отримаєте повну нагороду. Можливо, вона не прийде від начальника, викладача або тренера, але вона прийде обов’язково. Бог спостерігає за Своїм Словом, щоб воно виконалося!
