У мене є хороший друг. Його звуть Дені. Він пастор великої церкви в місті Аделаїда в Австралії. Минулого року, коли я проповідував на його конференції, він поділився зі мною чудовою історією. Він вийшов перед своєю церквою і розповів про своє бажання ушанувати тих у його місті, хто служить і захищає їх. Після значних роздумів і молитви він відчув, що великою нуждою в даний момент був розвиток системи державних шкіл. Отже він знайшов найбільш занедбану школу в місті, будівля і пришкільна територія якої були в повному запустінні. Він звернувся до міської влади та попросив дозвіл для церкви прийти будь-якої суботи, щоб зробити там ремонт. Вони з радістю погодилися.
Пастор повідомив церкві своє розуміння, про те, як він хоче ушанувати місто. Він попросив теслярів і бізнесменів послужити своїми талантами один день. Потім він попросив усіх членів церкви пожертвувати своєю працею. Впродовж декількох тижнів церковні лідери організували масштабну акцію. Вони закупили необхідні матеріали і нове устаткування, щоб перетворити школу. Потім він показав мені відео того дня. Теслярі прибирали старі і розбиті будівельні матеріали. З школи виносили старі шафи і ставили замість них абсолютно нові. Велика кількість людей працювала: засипала піском, клеїла і фарбувала. Я побачив, як вони поміняли старі шкільні дошки на нові, встановили нове устаткування згори до основи будівлі, поклали новий дерен навколо школи, посадили дерева, кущі і квіти. Він показав мені відеозаставку школи до ремонту і після. Це було дійсно дивно: вона виглядала абсолютно новою.
Церква була дуже рада послужити місту. Істина залишається незмінною – радість наповнює серце, коли ви шануєте тих, хто не чекає цього. Вони відчули, що нагорода за їх працю – це задоволення, що виникло через служіння своєму місту в ім’я Господа Ісуса Христа. Проте їх чекала ще більша нагорода. Джон Ховард, прем’єр-міністр Австралії, почувши, що церква зробила для міста, заявив про особистий намір приїхати в церкву, щоб подякувати їй. Мені показали відеокадри, як прем’єр-міністр країни піднімається на церковну сцену, щоб виразити свою глибоку вдячність. У результаті ця церква стала найбільш шанованою церквою у своєму місті. Їх репутація і вплив збільшилися як у місті, так і в країні.
І це ще не усе! Коли пастор Дені почав ділитися своєю історією ремонту з іншими церквами, у країну прийшов момент множення. У результаті ці церкви приступили до своїх власних проектів. Нині більше 200 шкіл відремонтовано в Австралії, Англії, Швеції, Сінгапурі та Малайзії.
Церква пастора Дені продовжила почате і приступила до ремонту в місцевій жіночій в’язниці. Впродовж цього проекту церква розвинула робочі стосунки з Виправним департаментом, внаслідок чого ув’язненим надали «день відвідувань», коли вони могли відвідувати церкву. Багато жінок прийняли спасіння, для них проводяться церковні служіння у в’язниці.
Добра репутація
Ви можете замислитися, чому так важлива добра репутація в місті. Причина проста. По-перше, це згідно Писанням. Апостол Павло стверджує, що церковний лідер «повинен мати добру репутацію, мати хороший відгук від тих, хто зовні (церкви), щоб не впасти в наклеп і ганьбу, і сіті диявольські» (1Тим. 3:7, розш. пер.). Ми завдаємо образи Євангелію, якщо не маємо доброї репутації поза церквою, що, у свою чергу, перешкоджає просуванню благовістя і є не що інше, як диявольські сіті.
Невіруючий римлянин написав про християн першого століття: «Вони проживають свої дні на землі, але вони громадяни неба. Вони слухаються записаних законів, але в той же час вони наказують закон своїми життями» (Лист до Діогнетуса, роз. 5).
Книга Діяння Апостолів підтверджує це твердження про Єрусалимську церкву так: «Люди (зовнішні церкві) добре ставилися до них, прославляли їх і високо цінували їх» (Діян. 5:13, розш. пер., у дужках слова автора). Чому жителі міста ставилися до них з такою повагою? Бо церква в Єрусалимі досягла високого рівня життя. Здатність підняти мислення і життя до рівня Царства Божого – одна із сторін справжньої святості.
Хтось може запитати:
– Джоне, ми хіба повинні йти на компроміс, щоб ушанувати і досягти цивільної влади? Ясна річ, що ні! Іоанн Хреститель попередив Ірода про його беззаконня, оскільки Ірод перелюбствував з дружиною свого брата. Насправді це послужило причиною, через яку йому відрубали голову.
Я знаю служителя, що зустрічався з президентом Клінтоном і попередив його про прийдешній суд над ним і нацією, якщо він і його лідери продовжать легалізацію вбивств безневинних дітей (абортів). Служитель зробив це так, що в президента з’явилася велика повага за попередження. Так само, як і в Ірода з’явилася повага до Іоанна Хрестителя після того, як Іоанн викрив його.
Ірод боявся Іоанна як пророка. Багато хто приходить до влади з перевагою, критикою і засудженням – ставленням, далеким від честі. Седрах, Мисах і Авденаго говорили з царем з честю, попри те, що вони виступали проти його ідолопоклонства.
Повага царя
Послухайте слова апостола Петра. Він каже: «Бога бійтеся, царя поважайте» (1Пет. 2:17).
Петро каже: «Як ви можете казати, що ви боїтеся Господа, Якого не бачите, якщо не можете шанувати видимого вами лідера, якому Він дав Свою владу». Якщо ми боїмося Бога, ми шануватимемо лідерів, чи цивільні вони, громадські, сімейні або церковні.
Як я казав у минулому розділі, у США ми кажемо лідерові: «Спочатку заслужіть мою повагу, потім я коритимуся вам». Проте страх Господній каже: «Я бачу над тобою владу, що походить від Бога. Тому в тебе вже є моя повага».
Я провів невелике дослідження того, про якого царя, каже Петро. Звичайно ж, у Писання немає приватного тлумачення, воно звернене до усіх вірних усіх часів, щоб ми шанували лідерів своєї країни сьогодні. Проте, у випадку з Петром, це був цар Ірод Агриппа І, дуже корумпований і егоїстичний лідер.
Цей діяч прийшов до влади в 37 році після Різдва Христового, після воскресіння Ісуса Христа. Зробив він це, слід сказати, з певною долею уміння і хитрості. Маючи далекоглядність, він прораховував будь-який засіб, здатний привести його до власного просування. Ключовим політичним маневром після смерті римського імператора Калігули було допомогти Клавдію зійти на римський престол, що Ірод і зробив. Ставши імператором, Клавдій винагородив його продуманий політичний хід і затвердив Агриппу в правлячій позиції, додавши до його території Іудею і Самарію. Він став правителем такої ж великої держави, як і його дід, Ірод Великий.
Під час свого правління Ірод Агриппа І був вимушений виявитися на одній із сторін у боротьбі між іудаїзмом і християнською сектою. Без зволікання він перейняв на себе роль гіркого гонителя християн. Ми читаємо в Новому Завіті: «У той час цар Ірод підняв руки на декого з церкви, щоб заподіяти їм зло, і мечем убив Якова, брата Іоанового. А побачивши, що це подобається юдеям, після того взяв і Петра» (Діян. 12:1-3). Цей правитель був жорстокий до вірних, оскільки це було корисним для його політичних цілей і мало вигоду для юдеїв. Убивши Якова, одного з трьох найближчих апостолів Ісуса, він мав намір убити і Петра.
План вбивства Петра був зірваний молитвами і послухом церкви (Діян. 12:5-19). Позбавлення Петра зміцнило вірних. Нагороду за їх послух ми бачимо в Писанні: «Слово ж Боже росло і поширювалось» (в. 24).
Постійна молитва святих і їх послух у повазі властям значно вплинуло на хід подій. Продовжуючи читати, ми виявляємо, що Ірод Агриппа І призначив день, в який він вийшов перед людьми, сів на трон у царському одіянні і звернувся до народу з промовою. І тоді сталося дещо: «А народ вигукував: “Це голос Бога, а не людини”. Та раптом ангел Господній уразив його за те, що він не віддав слави Богові; і, з’їдений червою, помер» (Діян. 12:22,23). Суд прийшов, але не від людей Божих, а від Божого меча. Господь – Той, Хто робить суд над властями. Нам сказано молитися і шанувати цих лідерів. Якщо є потреба в суді, Бог каже, щоб ми приготували місце для нього. Своїм небажанням молитися і шанувати лідерів ми стримуємо Його обіцяння про праведний суд. Тому, по суті, ми віддаляємо те, чого потребує наша країна і суспільство – Божого втручання.
