«Бо начальники страшні не для добрих діл, а для злих. Чи хочеш не боятися влади? Роби добро і одержиш похвалу від неї. Бо начальник є Божий слуга, тобі на добро. А якщо робиш зло, бійся, бо він недаремно носить меч; він – Божий слуга, месник на покарання того, хто робить зло. І тому треба підкорятися не тільки зі страху покарання, але й заради совісти. Для цього ви і податки платите, бо вони, Божі слуги, цим самим постійно зайняті. Отже, віддавайте всім належне: кому податок – податок; кому данину – данину; кому страх – страх; кому честь – честь». Послання до Римлян 13:3-7
Тричі в цьому уривку цивільна влада названа «Божими слугами», а нам доручено шанувати її. Зверніть увагу, що Павло підкреслює, що усі вони є Божими слугами, а не один з них. Всякий раз, коли я бачу пожежного, поліцейського, міського радника, мера, державного законодавця, суддю, конгресмена, сенатора або будь-якого іншого можновладця, я відчуваю повагу. Мене переповнює це почуття, коли я виходжу в місто, у державні або урядові офіси. Я розумію, що це страх Господній, що мешкає в моєму серці.
Нещодавно я квапився, щоб встигнути на одну з важливих офісних нарад. Це сталося на початку навчального року. Попередні два з половиною місяці, під час літніх канікул, я міг вести машину нашими околицями зі швидкістю тридцять п’ять миль на годину[1]. Проте після початку навчального року, впродовж декількох годин, максимально допустима швидкість на деяких ділянках дороги двадцять миль на годину[2]. У поспіху я не помітив попередження, що перебуваю в зоні зниженої швидкості, і вів машину із швидкістю 31 милю на годину[3]. Я побачив поліцейського і його мотоцикл, що стояв у кущах. Він блимнув мені фарами, щоб я зупинився. Я негайно з’їхав на узбіччя. Поліцейський був серйозний і непохитний, подібно до більшості офіцерів, що перевіряють водійські права і страховку. Я поводився шанобливо, показуючи, що знаю, чому він зупинив мене, і що я шкодую. Ми поговорили з ним про моє порушення. Потім він сказав, що більшість людей скаржаться, виправдовуються і бурчать, коли він зупиняє їх.
Я відповів: «Сер, я винен».
Він повідомив мене, що штраф за перевищення швидкості 220 доларів. Але, на мій подив, вручивши мені назад мої права і страховку, він сказав: «Вдалого дня!» Потім розгорнувся і пішов назад до свого мотоцикла.
Я був шокований і сказав йому в слід: «Хіба ви не збираєтеся виписати мені штраф?» Він посміхнувся і продовжував йти.
Я від’їхав від нього, відчуваючи неймовірне почуття милості. Я був вдячний.
Але так не відбувалося завжди. Впродовж попередніх років мені виписали декілька штрафних квитанцій, попри те, що я ставився до офіцерів з такою ж повагою. Я пам’ятаю випадок, коли я їхав з одним нашим новим працівником в аеропорт. Я випустив з уваги стрілку спідометра, за що був зупинений офіцером у своєму районі. Мій помічник, гадаючи, що я буду прихильний, кинув грубий жарт про поліцейського і уїдливо прокоментував його. Він був засмучений через те, що поліцейський зупинив нас, тоді як я перевищив швидкість лише на декілька миль. Інший офіцер міг би не помітити мою провину. Я знову був добрий і шанобливий з поліцейським, але він не був такий приємний і поблажливий, як попередній. Він був строгий і збирався виписати мені штрафну квитанцію. Я усвідомлено почекав, поки він зробить це, і сказав йому: «Я шкодую, сер, про те, що я зробив. Я знаю, що я винен. Дякую за вашу працю і за служіння суспільству». (Я знав, що після того, як він виписав мені штраф на своєму комп’ютері, він не може скасувати його.)
Його манера поведінки змінилася повністю, і тон голосу значно пожвавився. Він злагіднів, коли побачив мою повагу до його влади. Тепер він поводився так, як ніби хотів узяти назад квитанцію, але ми обоє знали, що це неможливо. Я хотів благословити цю людину, на яку я дивився як на служителя Божого, згідно з Посланням до Римлян. Ми завершили нашу зустріч дружньою бесідою.
Щойно офіцер відпустив нас, я обернувся до свого помічника і сказав йому: «Якщо ти думав, що я буду прихильний до твоїх слів, ти помилявся». Потім я продовжив наставляти його.
Він швидко зрозумів, що його висловлювання не сприяло вихованню шанобливого ставлення до поліцейського. Поведінка, яка, як він гадав, була нормальною, повністю не відповідала тому, чому Слово Боже учить нас про шанування цивільної влади. Після цього випадку він навчився принципам поваги.
Нагорода від державної влади
Дозвольте мені поділитися з вами свідоцтвом, що підкреслює бік винагороди, коли ми шануємо цивільну владу. Я почав подорожувати наприкінці 80-х років. Впродовж перших років я кілька разів проповідував у церкві, розташованій у Мідвесті. Церква складалася з півтори тисяч парафіян і переживала стагнацію. Я приїжджав до них рік за роком, але вони стояли на одному місці. Я перестав приїжджати до них. Через декілька років я отримав запрошення відвідати їх щорічну конференцію (хоча в них не було жодних конференцій раніше). Я зауважив, що також були запрошені відомі проповідники, згадуване число делегатів конференції було вісім тисяч людей. Я був приємно здивований.
Моя цікавість зростала. Після молитви я сказав своєму помічникові, щоб він повідомив їм про мою згоду. Я вирушив в їх місто. Під’їжджаючи до паркувального місця біля нової будівлі церкви, я побачив, що воно заставлене новими машинами. Щойно я увійшов до зали, я був приголомшений тим фактом, що вона була повністю наповнена людьми, від восьми до дев’яти тисяч людей. Присутність Божа була набагато сильнішою, ніж я колись раніше переживав на цьому місці. Було прекрасне служіння.
Після служіння я залишився наодинці з пастором і запитав його:
– Що сталося? Ти переживав застій у своїй церкві стільки років. Як твоя церква виросла так швидко? Я не був у вас три роки.
Без зволікання він розповів мені, у чому справа:
– Джоне, я так втомився вислуховувати скарги людей про те, що їм треба платити податки, і наскільки не праві наші державні лідери, що мені необхідно було вжити якісь заходи. Тому я почав молитися, і Бог дав мені ідею.
Далі він розповів, як пішов до міської влади і запитав, яка в них найбільша потреба. Вони сказали, що в них є потреба у відділенні пожежної частини. Їм потрібні особливі маски, через які пожежники здатні бачити крізь дим. Більшість смертей, пов’язаних з пожежами, відбуваються через отруєння димом, а не через опіки. Проблема пожежників у тому, що дим може бути настільки щільним, що вони не можуть бачити крізь нього навіть на відстані одного кроку. Такі особливі маски допоможуть пожежникам побачити жертву і швидко надати їй допомогу. Це було великою потребою міста, але на це не було коштів у міському бюджеті. Ціна однієї маски складала двадцять п’ять тисяч доларів.
Наступним недільним ранком, ступивши за кафедру, пастор проповідував з 13-го розділу Послання до Римлян. У любові він наставив свою церкву про скарги стосовно державної влади. Він сказав парафіянам своєї церкви, що це Божі слуги, і що вірні не можуть бути благословенні через утримування своїх податків і нешанування цивільних лідерів. Після того, як він заклав тверду біблійну основу, він розповів про міську потребу в особливих масках для пожежників. І оголосив про те, що вони збиратимуть спеціальне пожертвування, щоб допомогти місту придбати маски. Він сказав своїй общині, що це хороший спосіб ушанувати тих, кого Господь поставив служити їм у міському середовищі.
Церква покаялася за своє неправильне ставлення і зібрала пожертвування двадцять п’ять тисяч доларів. Пастор зателефонував мерові і запитав, чи може він зібрати усіх міських лідерів, бо церква хоче дати їм грошей, щоб вони купили маску. Приїхавши в будівлю міського муніципалітету, пастор і його лідери були здивовані кількістю чиновників, що зібралися щоб побачити дивний жест пошани.
Перед передачею чека пастор прочитав з 13-го розділу Послання до Римлян, сказавши, що члени його церкви цінують міську владу і працівників і дивляться на них, як на служителів Божих. Він подякував їм за усе, що вони роблять, щоб захистити і послужити суспільству. Чиновники були здивовані щедрістю і честю, виявленою церквою. (Досить часто повага супроводжується фінансовими дарами, бо пошана – це цінність. Ми вкладаємо наші гроші в те, що ми дійсно цінуємо.)
Пастор продовжив: «Через декілька місяців у нас було відкриття і освячення нової церковної будівлі. Прийшло багато міських службовців і чиновників. Багато хто з них врятувався і прийняв рішення відвідувати нашу церкву. Джоне, ось що збільшило нашу церкву.
Ми повинні пам’ятати слова Ісуса: «Всякий, хто ушанував пророка, в ім’я пророка, отримає нагороду пророка». Він говорив про церковних лідерів, але не забувайте, що духовні закони поширюються і на усі інші сфери влади. Отже, ми можемо сказати: «Всякий, хто ушанував цивільну владу в ім’я цивільної влади – отримає нагороду цивільної влади». Яка їх нагорода? Відповідь – ключ до суспільства, до людей. Вони є природними стражниками наших сіл, міст, регіонів і країн. І це дане ним Богом. Скільки громад і націй можуть бути відкриті для Євангелія, якщо усі церковні лідери об’єднаються в повазі своїм властям, замість того щоб критикувати їх і ухилятися від сплати податків?
[1] 56,3 км на годину – Прим. пер.
[2] 32,18 км на годину – Прим. пер.
[3] 49,8 км на годину – Прим. пер.
