Підпорядкування і послух

А от третя причина, чому ми покликані коритися суворим властям. Довіряючи Богові, а не захищаючи себе, ми виховуємо в собі божественний характер. Петро продовжує: «Отже, як Христос постраждав за нас тілом, так і ви озбройтеся тією самою думкою; бо хто страждає тілом, перестає грішити» (1Пет. 4:1).

Суть цього уривка – у стражданнях, які ми зазнаємо через неправильне поводження властей. Отже, нам треба триматися тієї самої думки. Чому? Бо ми покликані шанувати власті, попри те, що вони погано поводяться з нами.

Петро стверджує, що чинячи так, ми перестаємо грішити. Іншими словами, він каже, що ми прийдемо до духовної зрілості. Павло підтверджує це: «Ми можемо радіти, коли в нас проблеми і труднощі, бо знаємо, що вони принесуть нам добро – навчать нас терпінню. Терпіння розвине в нас силу характеру» (Рим. 5:3,4 суч. пер.). У міру розвитку сили характеру нам стає легше шанувати не гідних пошани. Це означає, що в нашому житті стало більше страху Божого, який принесе нам велику нагороду.

Тепер давайте урівноважимо все те, про що ми говорили. Отже, Біблія учить беззастережно підкорятися властям, проте вона не учить беззастережно слухатися їх.

Між підпорядкуванням і послухом є певна різниця. Підпорядкування пов’язане з нашим ставленням, тоді як послух пов’язаний з нашими вчинками. Тому нам сказано: «Якщо захочете і послухаєтеся, то будете споживати блага землі» (Іс. 1:19). Одного разу я був виправлений Святим Духом. Я був засмучений тим, що справи йшли не так, як я хотів. Впродовж шести місяців я не отримав від Бога нічого в моїй церкві. Проповіді пастора не годували мене. У молитві Бог вказав мені на це місце, сказавши, що це причина, через яку я нічого не отримував.

Я чинив опір: «Я слухаюся! Я роблю усе, що каже мені пастор і усі, що стоять наді мною».

Дух Святий швидко відповів: «Я не сказав, якщо ви послухаєтеся, то споживатимете блага землі. Я сказав, що якщо ви захочете і послухаєтеся, тоді ви споживатимете блага землі. Послух пов’язаний з твоїми вчинками, бажання пов’язане з твоїм ставленням. А твоє ставлення тхне!»

Несподівано я зрозумів значущість ставлення серця. Саме там, як ми вже говорили, мешкає страх Господній, а із страху виходить пошана.

Ми знову бачимо підтвердження цьому в Новому Завіті. Павло говорить: «Слухайте наставників ваших і будьте покірні (слухняні – англ. варіант), бо вони постійно дбають про душі ваші, як ті‚ що зобов’язані дати звіт» (Євр. 13:17). Зверніть увагу, він підкреслює, що ми повинні коритися і слухатися тих, хто стоїть над нами у владі. Послух розбирається з вчинками, підпорядкування розбирається з нашим ставленням до влади. Ще зверніть увагу, що, якщо ми не шануємо тих, хто стоїть над нами, ми шкодимо собі, а не лідерам. Ми втрачаємо свою нагороду.

Як я сказав раніше, Біблія учить нас беззастережному підпорядкуванню властям, але не беззастережному послуху. Є тільки один раз – я повторю, – тільки один раз, коли Біблія учить нас не слухатися властей. Це тоді, коли влада наказує нам грішити (зробити щось, що протилежно Божому Слову).

Цьому є багато прикладів у Писанні. Подивимося на один з них.

Навуходоносор, цар Вавилонський, видав указ про те, щоб усі люди пали і вклонилися золотому істуканові, коли почують звуки музичних інструментів. Ті, хто не послухається указу, будуть кинуті в розжарену піч.

У той час у його царстві знаходилися троє єврейських юнаків: Мисах, Седрах і Авденаго. Цар добре до них ставився, оскільки вони були талановиті і мудрі. Проте ці троє молодих юнаків боялися Бога, а указ царя порушував другу заповідь, дану Мойсеєві і записану в Торі.

Вони не послухалися царського указу. Рано чи пізно цар Навуходоносор мав дізнатися про їх непослух. Він був ображений їх поведінкою і повелів привести їх для допиту. Послухайте, що вони відповіли цареві: «О, Навуходоносоре, нам не треба захищатися перед тобою. Бог наш, Якому ми служимо, сильний врятувати нас від печі, розжареної вогнем, і від руки твоєї, ваша величносте, нас позбавить. Якщо ж не буде цього, то, нехай буде тобі відомо, ваша величносте, що ми богам твоїм служити не будемо і золотому істуканові, якого ти поставив, не вклонимося» (Дан. 3:16-18, суч. пер.).

Вони твердо стояли в послухові Божим заповідям, але все таки говорили з царем з повагою. Вони зверталися до нього, кажучи: «Ваша величносте», а не казали: «Гей ти, тиранічний пес, ми ніколи не зробимо того, що ти просиш!» Говорити з царем у такій манері було б неповагою і не шануванням Бога, Який настановив цього царя. Нам треба підкорятися (шанувати) власті, навіть якщо ми не виконуємо їх наказу.

Седрах, Мисах і Авденаго ушанували Бога і царя. Передусім, вони ушанували Бога, відмовившись згрішити, знаючи, що їх кинуть у розжарену піч. По-друге, вони ушанували царя, підкоряючись його владі і говорячи з ним шанобливим тоном, тоді як він з ненавистю говорив з ними. Вони у відповідь не ображали, не висміювали і не погрожували йому чимось. Вони жили за принципом пошани. Їх чекала велика і, як здавалося, неможлива нагорода.

Цар негайно наказав кинути їх у піч. Він був настільки розлючений, що наказав розпалити піч у сім разів дужче, ніж її розпалювали зазвичай. Він наказав найсильнішим воїнам зі свого війська зв’язати Седраха, Мисаха і Авденаго і кинути їх в розжарену піч. Піч була настільки сильно розжарена, що вогонь убив людей, що кидали їх у піч. Далі ми читаємо:

«А ці три мужі, Седрах, Мисах і Авденаго, упали в розпечену вогнем піч зв’язані. Навуходоносор цар, здивувався, і поспішно встав, і сказав вельможам своїм: чи не трьох мужів кинули ми у вогонь зв’язаними? Вони у відповідь сказали цареві: істинно так, царю! На це він сказав: ось, я бачу чотирьох мужів незв’язаних, які ходять посеред вогню, і немає їм шкоди; і вигляд четвертого подібний до сина Божого. Тоді підійшов Навуходоносор до челюстів печі, розжареної вогнем, і сказав: Седраху, Мисаху й Авденаго, раби Бога Всевишнього! вийдіть і підійдіть! Тоді Седрах, Мисах і Авденаго вийшли із середовища вогню. І, зібравшись, сатрапи, намісники, воєначальники і радники царя побачили, що над тілами мужів цих вогонь не мав сили, і волосся на голові не обпалене, й одяг їхній не змінився, і навіть запаху вогню не було від них». Книга пророка Даниїла 3:23-27

Троє єврейських юнаків не лише уникнули страхітливої смерті від вогненного полум’я, але і ходили у вогні печі з великим небесним Ангелом. Вогонь поглинув мотузки, але їх одяг був не зачеплений вогнем. На них не було навіть запаху гару. Вони отримали свою нагороду після того, як вийшли з вогню. Ми читаємо:

«Тоді цар підніс Седраха, Мисаха й Авденаго у країні Вавилонській». Книга пророка Даниїла 3:30

До них прийшло підвищення! Коли хтось з можновладців неправильно поводиться з нами, то, якщо ми шануємо їх, ми будемо винагородженні, подібно до трьох юнаків, про яких ми щойно прочитали. Це духовний закон: шануючи тих, кого Господь поставив над нами, ми шануємо Його особисто. У відповідь Бог вшанує нас. Якщо ми тільки раз подивимося вище за наші обставини і зосередимося на цьому духовному законі, ми не будемо розчаровані. Петро далі пише: «І хто заподіє вам зло, якщо ви будете ревнителями доброго?» (1Пет. 3:13). Іншими словами, якщо одного разу ви прийняли своїм серцем принцип поваги, що зможе вам зробити хтось інший? Всяке неправильне поводження з вами, особливо з боку поставлених над вами властей, приведе вас до підвищення або нагороди, якщо ви впораєтеся з тим правильно. Отже, запитайте себе, скільки нагород і просувань ви проґавили через те, що не використали принцип поваги?

Попередній запис

Суворі власті

У попередньому розділі ми говорили про те, що всяка законна влада, навіть якщо вона строга і сувора, поставлена Богом. Як ... Читати далі

Наступний запис

Шанування цивільних лідерів

«Бо начальники страшні не для добрих діл, а для злих. Чи хочеш не боятися влади? Роби добро і одержиш похвалу ... Читати далі