21 вересня – Біля витоку

Мій будинок розташований у каньйоні в тіні гори на березі струмка, званого Ведмежим. Під час весняного сніготанення і після проливних дощів цей потік розбухає і з шумом перекочується по камінню, нагадуючи більше річку, ніж струмок. У ньому навіть тонули люди. Одного разу я пройшов до самого витоку Ведмедячого струмка, розташованого на вершині гори. Я стояв на льодовику, поцяткованому «сонячними лунками» – чашовидними поглибленнями, що утворилися в результаті танення снігу. Десь під ногами лунало тихе дзюрчання, а з-під краю льодовика витікали струмочки талої води. Вони збиралися в маленький ставок, потім формували невелике високогірне озеро і, переливаючись через його край, вирушали в довгу дорогу вниз гірським схилом. З’єднуючись з іншими струмками, цей потік біг до підніжжя гори, до мого будинку.

Роздумуючи про молитву, я зрозумів, що в більшості випадків йшов у невірному напрямі. Я починав біля підніжжя гори, вирушаючи вгору за течією зі своїми турботами, приносячи їх Богові. Я повідомляв Йому про те, що відбувається, неначе Він Сам про це не знав. Я благав Бога, немов сподівався, що Він передумає або хотів зломити божественне небажання діяти. Але замість цього мені слід було б починати з вершини гори, звідти, де потік бере свій початок.

Змінюючи напрям, я усвідомлюю, що Бог вже піклується про мої тривоги – про рак у мого дядька, про мир на планеті, про проблеми в шлюбі, про бунтівних підлітків – навіть більше, ніж я сам. Благодать, як і вода, прагне до найбільш нижчої точки. Потоки милості вже течуть. Я починаю з Бога, Який несе основну відповідальність за те, що відбувається на землі, і запитую, яка моя роль у Його справі на цій планеті. «Хай тече правосуддя, немов та вода, а справедливість як сильний потік!» – вигукує пророк. Що я оберу: стояти на березі чи пірнути в цей потік?

Коли в моєї молитви з’являється нова відправна точка, змінюється і моє світовідчуття. Дивлячись на природу, я бачу не просто польові квіти і золотисті осики, а підпис великого Художника. Я дивлюся на людей і бачу не «жалюгідну, нікчемну, двоногу тварину», а створену за Божим образом особу з вічною долею. І тоді, як природна реакція, усередині мене піднімається не почуття обов’язку, а дяка і хвала.

З книги «Молитва. Чи здатна молитва змінити життя?»

Попередній запис

20 вересня – Візьміть відпустку

Псалом 2 зображує Бога, що Він сміється на небесах, піднімає на сміх царів і правителів, що ополчилися в бунті. Для ... Читати далі

Наступний запис

22 вересня – Наполегливо наслідуючи шлях

«Я дорога, і правда, і життя», – сказав Ісус. Правда і життя можуть давати мотивацію для дотримання, проте, врешті-решт, взаємини ... Читати далі