Найбільший Давидів тест на пошану

Тепер, коли Давид довів свою невинність, ви, напевно, подумаєте, що Саул залишив його в спокої. Але не таким був цей жорстокий лідер. Трохи пізніше Саул почув, що Давид ховається на пагорбі Гахила. І знову він бере три тисячі кращих воїнів Ізраїлю і починає переслідувати Давида, щоб убити його.

Можете собі уявити стан Давидового серця? Зовсім нещодавно він довів свою невинність перед Саулом, а Саул продовжує переслідувати його і робити замах на його життя. Прямий доказ того, що Давид сподівався, що його лідер не холоднокровний вбивця. Легко було б вибухнути лайкою на такий вчинок: «Я вшанував свого лідера, зберігши йому життя, хоча міг би легко убити його в цілях самозахисту; і так він відплачує мені за пошану, яку я йому виявив?» Багато хто на його місці усміхнувся б: «Ну тепер ти поплатишся за це!»

Незабаром Давид дізнався, що на усю армію напав глибокий сон від Господа (див. 1Цар. 26:12). Він запитав своїх людей, хто хотів би піти до Саула в стан. Кращий доброволець Авесса вийшов вперед, він був молодшим братом Іоава (обидва були відомі як досить кровожерні люди).

Отже, Давид і Авесса прийшли в стан Саулової армії вночі. Саул спав у наметі, поряд з ним спав Авенір. Тоді Авесса сказав Давиду: «Віддав Бог нині ворога твого в руки твої; отже, дозволь, я приколю його списом до землі одним ударом і не повторю удару» (1Цар. 26:8).

Можу уявити собі, як коливався Давид. Він думав: «Я можу зараз покінчити з усіма нещастями в житті, і не лише моїми, але і нещастями усіх моїх людей і народу нашої улюбленої країни. От один з моїх послідовників, який завжди був вірний мені, просить мене про те, щоб вчинити правильно, не лише заради мене, але і заради усіх, хто йде за мною. Ці вірні люди мріють повернутися додому до своїх сімей. Чому я маю бути вірний Саулу, а не ним? Саул збрехав мені. Він вкрав мою репутацію, розповівши усьому народу, що я зрадник. Він вкрав мої привілеї сина в домі мого батька і громадянина Ізраїлю. Він вкрав мою дружину і дав їй іншого чоловіка (див. 1 Цар. 25:44). Він забрав у мене усе».

Його думки уриваються від почутого голосу одного з тих, хто завжди був вірний йому, хто присвятив своє життя Давидовому добробуту, голосу Авесси. «Давиде, що ти робиш? Чому ти зволікаєш, чому не даєш мені наказ убити цього монстра?»

Уявляю, як Авесса вів далі: «І не кажи мені, що ти не хочеш цього робити. Скільки разів ти доводив свою невинність. Пам’ятаєш, там у печері Ен-Гадди, – він був у твоїх руках, але ти зберіг йому життя. Поза всяких сумнівів, ти довів свою відданість йому, але він все одно продовжує переслідувати тебе. Це самозахист, будь-який суд підтвердить».

Відповіді не було.

Уявляю, як Авесса почав нервувати. «Давиде, тебе помазав великий пророк Самуїл на царство, ти маєш стати наступним царем Ізраїльським. Тільки ти можеш звільнити народ від жорстокого царя. Хіба ти забув, як він холоднокровно убив вісімдесят п’ять священиків у Номві разом з їх дружинами і маленькими дітьми тільки через те, що вони дали нам їсти хліб (див. 1 Цар. 22)? Він мерзенний вбивця!»

І, нарешті, Авесса випалює: «Давиде, навіщо, ти думаєш, Бог послав міцний сон на цілу армію? Він це зробив для того, щоб ти міг звільнити країну від мерзенного царя!»

Давид зважував пораду вірного друга. Виглядала ця порада досить логічно, але тільки не сходилася з порадою Божою. Давид відкинув слова Авесси і свої думки про самозахист і строго віддав наказ: «Не вбивай його; бо хто, піднявши руку на помазаника Господнього, залишиться непокараним? І сказав Давид: живий Господь! Я знаю, що Господь Сам уразить його, чи прийде день, і він помре, або піде на війну і загине; мені ж нехай заборонить Господь підняти руку мою на того, кого Господь зробив царем!» (1Цар. 26:9,10, суч. пер.).

Давид стримав свого слугу, і вони обоє вийшли з табору. Навіщо послав Бог міцний сон на армію? Для того, щоб випробувати серце Давидове. Щоб побачити, чи залишиться він чоловіком за серцем Божим або стане як Саул, узявши усе у свої руки. Чи не позбавить він пошани Бога, позбавивши пошани помазаника Божого? Для Давида це був життєво важливий момент. Давид шанував царя, попри те, що цар робив усе, що тільки міг, щоб позбавити пошани Давида. Нагорода буде значно більшою, ніж Давид міг уявити. Подивимося, що сказав Господь про цю людину, яка цінувала і проявляла пошану до жорстокого лідера:

«Я знайшов Давида, слугу Мого, і миром святим Моїм помазав його. Рука Моя захистить його і сила Моя підкріпить його. Не подолає ворог його, і син беззаконня не візьме в неволю його. Розіб’ю перед ним ворогів його, і знищу ненависників його. Істина Моя і милість Моя з ним, і ім’ям Моїм піднесеться сила йогоОдин раз клявся Я святістю Моєю і не скажу неправду Давиду. Насіння його перебуватиме повіки, і престіл його – як сонце переді Мною, як місяць, так буде він стояти вічно. Свідок на небесах певний”». Псалом 88:21-25,36-38

Давид бачив далі за жорстокість Саула, він бачив владу над ним. Він жив за принципом пошани: якщо він вшанує того, кого Бог поставив над ним, тоді це означатиме, що він шанує Самого Бога. А якщо він шанує Бога, значить Господь вшанує його. Я б сказав, що попереднє місце Писання показує безмірну пошану, яку Бог виявив Давиду. І нагорода теж була великою!

Незабаром після цього випадку Господь засудив Саула: филистимляни убили його в битві. Щойно Давид почув про його смерть, він відразу ж написав пісню любові Саулу та Іонафану, а потім змусив усіх жителів Іудеї співати цю пісню. Він ушанував свого лідера навіть після того, як лідер був засуджений.

Ми подивилися тільки декілька прикладів, які ясно свідчать, що саме Господь, а не людина або демонічні сили, ставить людей на керівні посади. Упродовж усієї історії людства Бог ставив кожного лідера незалежно від того, поганою або хорошою була його поведінка. Кожен лідер був поставлений невипадково, але для конкретної мети. Я повторю ще раз істинне і вічне Слово Боже: «Існуючі ж власті поставлені Богом».

У випадку з жорстоким і суворим лідером його влада утверджена Богом, але жорстокість його не від Бога. Лідер дасть звіт перед Богом за усе, але доки інші люди, що перебувають під його владою, так само як Давид, будуть випробувані. Якщо вони шануватимуть лідерів, тоді нагорода їх буде великою.

Отже, ми побачили, що саме Бог встановлює власті. У наступних розділах ми продовжимо досліджувати питання про те, чи повинні ми коритися властям, навіть якщо це злі, суворі і жорстокі правителі.

Попередній запис

Погані правителі?

Саул кидає списа в Давида, Гверчіно Багато хто посперечається зі мною і скаже: «Але, Джоне, я ... Читати далі

Наступний запис

Суворі власті

У попередньому розділі ми говорили про те, що всяка законна влада, навіть якщо вона строга і сувора, поставлена Богом. Як ... Читати далі