Погані правителі?

Саул кидає списа в Давида, Гверчіно

Багато хто посперечається зі мною і скаже: «Але, Джоне, я знаю таких поганих і навіть жорстоких правителів, і ти кажеш мені, що Бог їх поставив? І, крім того, ми повинні їм коритися? Чи немає там якихось виключень?»

Це правда. Є багато жорстоких і несправедливих правителів – тиранів; навіть у Писанні дуже багато прикладів таких правителів. Ми повинні завжди пам’ятати, що каже Боже Слово. Воно каже нам: «Уся влада від Бога, але не уся влада благочестива».

Коли Бог спонукав авторів Нового Завіту наставляти Його дітей про підпорядкування властям, Він знав, що буде багато жорстоких правителів. І в Писанні, як ми сказали, можемо зустріти багато жорстоких правителів. Подивіться на фараона. Він жорстоко поводився з нащадками Авраама, з народом Бога Живого. Він пригноблював їх, бив їх і навіть вбивав їх дітей.

Звідки взялася влада в цього фараона? У Писанні написано, що Бог сказав фараонові: «Я зберіг тебе» (Вих. 9:16). У одному зі своїх послань Павло підтверджує (див. Рим. 9:17), а істина підтверджується свідоцтвом двох свідків (Ін. 8:17). Немає жодних сумнівів у тому, що Бог, а не людина і не диявол, підняв і поставив фараона на позицію влади. Отже, немає жодних розбіжностей з твердженням «існуючі ж власті поставлені Богом» (Рим. 13:1). Подивіться на Навуходоносора, царя Вавилонського. Він зруйнував Іудею, розграбував храм і майже усі будинки народу Божого. Згодом він побудував імперію, що захопила весь відомий світ. Він був настільки неслухняний Богові у своїх шляхах, що в період свого правління з’їхав з глузду «і відлучений він був від людей, їв траву, як віл, і зрошувалося тіло його росою небесною, так що волосся у нього виросло як у лева, і нігті у нього – як у птаха» (Дан. 4:30). Хоча Бог ясно каже про людину: «Ось, Я пошлю і візьму Навуходоносора, царя Вавилонського, раба Мого, і поставлю престіл його на цих каменях, схованих Мною, і розкине він над ним чудовий намет свій» (Єр. 43:10). Бог називає його «раб Мій» знову, тому що «існуючі ж власті поставлені Богом».

Подивіться на царя Саула. Я чув, як багато служителів кажуть: «Саула обрали люди, Давида обрав Бог». Це неправильне судження, яке не має нічого спільного зі Словом Божим. Подібні неосвічені заяви можуть завдати шкоди Божому народу, бо вони повідомляють, що певна законна влада може бути поставлена людиною, а не Богом. Таким чином, люди не вшановують належним чином деяких правителів, тим самим завдаючи шкоди собі. Послухайте, що Сам Бог сказав про це невірне, дике і нечестиве серце: «Шкодую, що поставив Я Саула царем, бо він відвернувся від Мене» (1Цар. 15:11).

Зверніть увагу, Бог сказав: «Поставив Я Саула царем». Не люди, а Бог поставив його. Знову ми бачимо те ж саме твердження: «Існуючі ж власті поставлені Богом».

Давид, єдиний у Біблії названий «чоловіком за серцем Божим» (див. 1Цар. 13:14), був поставлений під владу Саула. І сталося це після того, як Бог сказав про те, що жалкує, що поставив Саула царем. Історія невипадкова, вона є частиною Божого плану.

Саул ставився до нього з усією добротою і прихильністю на самому початку, поки Давид служив йому. Щойно Давид став загрозою для Саулової безпеки, Саул відразу ж став жорстоким з ним, він завзято шукав випадку, щоб убити Давида, якому довелося навіть втекти, бо його життю погрожувала реальна небезпека.

Впродовж наступних чотирнадцяти років Давид жив у печерах, у пустелях та інших віддалених місцях, навіть у чужій країні. Тільки подумайте, у віці від шістнадцяти до тридцяти років він жодного разу не зміг побувати удома, навіть ненадовго. Він був відірваний від своєї власної сім’ї, був узятий зі свого власного дому, від усіх своїх друзів дитинства. Він не міг більше спілкуватися зі своїм кращим другом Іонафаном, бо тоді Саул легко убив би його. Усе, що він любив: комфорт, безпека, усе, що радувало його в дитинстві, йому довелося залишити на чотирнадцять років через лідера, якого Бог поставив над ним. Як міг Господь так вчинити з чоловіком, який був за серцю Його?

Навіть після того, як Бог сказав, що Він шкодує, що поставив Саула царем, Давид все одно продовжував шанувати і коритися своєму цареві. Він неодноразово доводив свою невинність перед Саулом, але Саул все одно шукав випадку, щоб убити його. Через декілька років після вигнання в Давида нарешті з’явилася можливість покінчити з усіма бідами, які заподіював йому його лідер. У пустелі Ен-Гадди у Давида з’явилася можливість убити Саула. Цар зі своєю армією в печері Ен-Гадди зробив привал, і вони зняли усю зброю, не підозрюючи, що Давид зі своїми людьми, озброєними до зубів, ховалися в глибині печери. Давидові вояки підбурювали його убити Саула, вони навіть Слово Боже навели на свою користь, коли намагалися умовити його скоїти зле: «Ось день, про який говорив тобі Господь: “ось, Я видам ворога твого в руки твої, і зробиш з ним, що тобі завгодно”» (1Цар. 24:5).

Вони благали його: «Давиде, цар Саул – маніяк, він вбиває наш народ, він убив безневинні сім’ї і священиків. Великий пророк Самуїл помазав тебе як наступного лідера Ізраїлю, бо так промовив Господь. Якщо ти не уб’єш його, тоді він уб’є тебе. Це ж самозахист, будь-який суд підтвердить і визнає тебе невинним!» Чудові аргументи, не кажучи вже про очевидні факти: нічим не виправдані звинувачення Саула і атаки на Давида робили його життя і життя його людей нестерпним.

Але їх аргументи не переконали Давида, хоча навели його на добру думку. Відрізавши край Саулового одягу, він назавжди міг довести перед усіма свою невинність. Якби в Саула був доказ, що Давид міг убити його, але стримав себе і своїх людей, тоді Саул більше ніколи б не думав, що Давид хоче вкрасти його статус і владу, і припинив би переслідувати його і робити замах на його життя.

Щойно він відрізав край одягу свого лідера, Писання каже, «після цього боляче стало серцю Давида», і совість викрила його. Він збезчестив свого царя. Як він міг зробити таке? Він швидко отямився і строго наказав своїм людям: «Перестаньте казати нісенітницю. Ми не нападатимемо на Саула. Він мій цар, і я молюся, щоб Господь уберіг мене від того, щоб завдати шкоди Його обраному цареві» (1Цар. 24:6,7, суч. пер.).

Проте зробивши такий вчинок, відрізавши край одягу царя, він вирішив показати свою невинність. Він закричав услід своєму лідерові:

«Навіщо ти слухаєш слова людей, які говорять: “ось, Давид замишляє зло на тебе”? Ось, сьогодні бачать очі твої, що Господь віддавав тебе нині в руки мої в печері; і мені говорили, щоб убити тебе; але я пощадив тебе і сказав: “не підніму руки моєї на господаря мого, бо він помазаник Господа”. Батьку мій! подивися на край одягу твого в руці моїй; я відрізав край одягу твого, а тебе не убив: довідайся і переконайся, що немає в руці моїй зла, ні підступництва, і я не згрішив проти тебе; а ти шукаєш душі моєї, щоб погубити її. Нехай розсудить Господь між мною і тобою, і нехай помститься тобі Господь за мене; але рука моя не буде на тобі». Перша книга Царств 24:10-13

Якщо і був привід для помсти, і він був, звичайно, але Давид віддав усе Господові. Що стосується його поведінки, він зробив не що інше, як ушанував Саула. Він навіть назвав людину, яка хотіла знищити його, «своїм батьком».

Саул, приголомшений добродушністю Давида, прокричав йому у відповідь: «Ти справедливіший за мене, тому що ти відплатив мені добром, а я відплачував тобі злом» (1Цар. 24:18). Потім Саул пішов зі своїми людьми геть.

Попередній запис

Царство

Ми повинні пам’ятати, що Царство Боже, це дійсно Царство. У ньому є рівні, порядок і делеговані повноваження. Я говорю про ... Читати далі

Наступний запис

Найбільший Давидів тест на пошану

Тепер, коли Давид довів свою невинність, ви, напевно, подумаєте, що Саул залишив його в спокої. Але не таким був цей ... Читати далі