18 вересня – Мистецтво всередині нас

Письменник Мілан Кундера, чех за походженням, одного разу зауважив, що завжди був супротивником ідеї Гете про те, що «життя має нагадувати витвір мистецтва». Замість цього він висловив думку, що мистецтво і виникло тому, що життя дуже безладне і непередбачуване, а мистецтво надає структуру і визначеність, яких бракує життю. Втім, Кундера визнав, що бачить одне виключення з цього правила в особі його друга Вацлава Гавела, який також спочатку був письменником, а врешті-решт став Президентом Чеської Республіки і одним з найбільш значущих моральних голосів нашого часу. Для Кундери, життя Гавела демонструвало тематичну єдність – поступове, безперервне просування до мети.

Почитавши обох цих авторів, я дійшов висновку, що відмінність між ними полягає в основі їх світогляду. Для Кундери, як і для більшості постмодерністських мислителів, життя не містить жодної «метарозповіді», жодної смислової структури, що пояснює, звідки воно з’являється і куди рухається. Для Гавела усе відбувається зовсім інакше. Він засмучується: «Я все більше переконуюся в тому, що криза такої необхідної глобальної відповідальності, загалом, виникла через втрачену нами упевненість у тому, що всесвіт, природа, буття і наше життя – це плід творіння, обумовленого певним задумом, а значить у них є певний сенс і вони переслідують певну мету».

Християни (а Гавел ніколи однозначно себе таким не вважав) розглядають, як потенційний витвір мистецтва, не лише життя в цілому, але і кожну окремо взяту людину. Разом з Богом ми беремо участь у процесі, коли із сирого матеріалу формується щось, що має нескороминущу красу. Ми пишемо нашим життям маленьку історію, що є складовою частиною великої історії, сюжетна лінія якої нам відома лише в найзагальніших рисах.

Як свідчить древнє талмудистське висловлювання: «Не в твоїй владі закінчити роботу, але ти і не можеш не взятися за неї». Ця робота – Божа праця з відновлення і спокутування страшенно понівеченої планети. Як для євреїв, так і для християн, це означає приносити мир, справедливість, надію, зцілення, «шалом» усьому, до чого торкаються наші руки. Християни повинні здійснювати це, як послідовники Ісуса, Який зробив можливим спокутування, якого ми ніколи б не досягли самі по собі.

З книги «У пошуках невидимого Бога»

Попередній запис

17 вересня – Письмена Божі

Одного разу, зав’язнувши в письменницькій депресії, я поставив собі питання: «Чи знає Бог щось про те, через що я зараз ... Читати далі

Наступний запис

19 вересня – Просвіт у рутині

«Вгамуйтесь та знайте, що Бог – Я». У цьому знайомому вірші з Псалму 46 я бачу дві в рівній мірі ... Читати далі