Як приймають посланця

Більше двадцяти років я їжджу і проповідую Слово Боже. Я постійно помічаю, що найлегше служити в країнах, яка розвиваються, у в’язницях і на військових базах, бо там найбільше відбувається чудес і знамень; там легше проповідувати і там відчувається сильна Божа присутність. Чому? Бо найчастіше там виявляють найбільшу пошану до влади.

Пам’ятаю, як одного разу я побачив, що справа взагалі не в мені як у служителеві, а справа в тому, як люди мене приймають. Я мав проповідувати в церкві в південно-східній частині Сполучених Штатів. У цьому ж районі розташовувалася в’язниця суворого режиму, в якій перебувало приблизно півтори тисячі ув’язнених. Старший пастор церкви був також помічником тюремного священика. Він попросив мене проповідувати для ув’язнених недільного ранку. Їх служіння починалося о 8 годині ранку, а служіння в церкві об 11 годині ранку. У нас було досить часу, щоб встигнути на обидва служіння. Я з радістю погодився.

Більше ста ув’язнених прийшли на служіння недільним ранком. Поклоніння було приголомшливим: чоловіки співали від щирого серця. Я зовсім забув, що перебуваю у в’язниці суворого режиму, поки наприкінці служіння не запитав лідера прославляння, який у нього термін засудження. У нього були такі чисті очі і веселий вираз обличчя, я подумав, що почую відповідь – два або три роки.

Він подивився на мене з незвичайним спокоєм і упокорюванням і сказав «Сер, я засуджений на три довічні терміни». Ясно без слів, я був шокований. Він ставився до мене з невимовною повагою. Таке саме ставлення я відчув з боку кожного з них. Ув’язнені були в захопленні від того, що служитель з іншого міста знайшов час, щоб приїхати і розповісти їм про Ісуса. Вони виявили до мене дивну пошану, тому я був глибоко зворушений їх прийомом.

Щойно мікрофон опинився в моїх руках, я почав учити і проповідувати як людина з іншого світу. Помазання було настільки сильним, що я був повний енергії, і бігав по сцені, як футбольний тренер, який готує свою команду до гри за чемпіонський титул. Чоловіки несамовито кричали. Прекрасне проведення часу!

Я проповідував годину, потім Дух Святий зійшов на аудиторію, і впродовж наступних півтори години відбувалися дивні речі. Чоловіки рятувалися, наповнювалися Духом Святим, зцілялися і чули заклик до служіння.

Мій помічник, який супроводжує мене в поїздках, підійшов до мене наприкінці служіння, узяв мікрофон, із сльозами на очах і з пристрастю в голосі сказав: «Якби я жив у цьому районі, це була б моя помісна церква». У залі здійнявся гучний крик радості, чоловіки прийшли в дикий захват.

Ми виїхали з в’язниці о 10.30. Пастор, мій помічник і я залишалися в такому дивовижному збудженні. Ми все не могли дочекатися початку чудового служіння, на яке ми чекали в церкві пастора. Я сказав: «Після того, як ми побували на такому дивному зібранні, наступне має бути приголомшливим». Я просто знав, щойно ми увійдемо, слава, яка була на нас, відразу ж перейде на служіння в тій церкві.

Я ніколи не забуду, що тоді сталося. Я увійшов до зали і навряд чи міг вимовити слово. Атмосфера настільки була важка і гнітюча, що проповідувати було неймовірно важко. Я постійно думав: «Як же так, менше двох годин тому я проповідував і служив як людина з іншого світу. Що відбувається?..» Я ніяк не міг зрозуміти, не міг нічого змінити в собі, не міг підігріти себе. Я неначе потух. Потік помазання на моєму житті раптом обмежився. У той час я ще не знав про принцип пошани. Я ще тільки вчився. Але тепер я хочу, щоб кожен дізнався про нього!

Історія тюремного служіння на цьому не закінчилася. Шістнадцять років потому мене попросили проповідувати у великій церкві в Омасі, штат Небраска. Я не знав, яке ставлення там чекало на мене. На першому служінні, побачивши людину, яка займалася звуком, я дізнався в ній лідера прославляння в тій в’язниці на зібранні в недільний ранок. Я був шокований і приголомшений до глибини душі. Я запитав його: «Як тобі вдалося звідти вибратися? Ти ж був засуджений на три довічні терміни і не мав жодного права на помилування».

Він розповів мені про диво свого звільнення, яке важко було уявити в той час. Він нагадав мені про пророче слово, яке я дав йому посередині служіння шістнадцять років тому. Служіння у в’язниці було записане на плівку, таким чином він зміг записати на папір усе, що було сказано для нього особисто в той момент. Все ті роки він вів щоденник. Він дав мені поглянути на нього, і я прочитав усе, що сказав йому тоді у в’язниці. Бог промовив йому через мене, що він стане служителем у Царстві Божому, а його служіння в чотирьох тюремних стінах лише підготовка до подальшого служіння поза стінами в’язниці. Я сказав йому ці слова до того, як дізнався, що він засуджений на три довічні терміни. Я такий радий, що не знав його ситуації до того, інакше мені важко було б вимовити такі слова, знаючи усю суворість вироку.

Ви бачите, наскільки сильний був рух Божий на тому тюремному зібранні, і проте менше ніж за годину на наступному зібранні в церкві атмосфера була неймовірно важкою, і я був абсолютно без запалу. Я навряд чи міг проповідувати. Того дня я зрозумів, що справа зовсім не в мені, але в тому, чи приймають мене як посланого від Бога. Ув’язнені поставилися до мене з пошаною. У церкві ж парафіяни усім своїм виглядом виражали думку: «Ми усе це вже чули, ми так багато служителів-гостей тут побачили, невже ти можеш сказати щось нове?» Існує колосальна відмінність між різними служіннями, але буквально усе залежить від одного слова – пошана.

Шанувати, навіть коли тебе кривдять

Дозвольте мені показати ще місця Писання, які ясно кажуть про те, що річ не в тому, який служитель, а в тому, як приймають лідера. У Старому Завіті був чоловік на ім’я Елкана. У нього були дві дружини Анна і Феннана. (Я такий радий, що більше не існує двошлюбності. Я в захваті від того, що в мене одна дружина.)

У Феннани були діти, в Анни не було, вона була безплідна. У ті роки жінки показували свою любов до чоловіків, народжуючи їм дітей, особливо хлопчиків. Чому? Тому що було дуже важливо продовжити чоловічий рід.

Щороку уся сім’я ходила в Силом, щоб приносити жертвопринесення Богові. Феннана продовжувала народжувати дітей, а Анна не могла народити жодного і представити перед Господом. Анна дуже сильно засмучувалася, і, крім того, Феннана почала мучити її. У Писанні сказано: «Суперниця її сильно засмучувала її, спонукуючи її до нарікання» (1Цар. 1:6). Можете собі уявити ці тяжкі образи, які наносила їй Феннана: «Ну що, подружко, хто з нас любить свого чоловіка сильніше? Я подарувала йому стільки дітей, а ти? Де твої діти? Ти не жінка, навіть наполовину не жінка. Може, твій чоловік тебе зовсім не помічає в спальні? Ти що бридка йому? Звичайно, він любить мене». Вона постійно мучила її.

Нарешті, одного разу Анні усе набридло. Вона вирішила піти в храм і далеко від усіх мук у присутності Господа знайти розраду. Вона була в скорботі і молилася Господові, гірко ридаючи. Анна говорила від серця, тільки губи її рухалися, але голосу не було чутно. Вона дала обітницю Господові. Якщо тільки Він відкриє утробу її і дасть їй дитину, то вона присвятить це дитя Богові на усі дні життя.

Тим часом Ілій, первосвященик, помітив її. Він подумав, що вона напилася вина, і сказав їй: «Доки ти будеш п’яною? витверезься від вина твого» (1Цар. 1:13,14). Повторюся, що Анна не була американкою. Інакше Ілій почув би не найприємніші вирази. Швидше за все, вона б розлютилася, подумавши: «Що це за священик? Я виливаю своє серце перед Богом, пощу, а він звинувачує мене в пияцтві. Ні, не може бути, мабуть, я недочула. Мені тільки здалося, що він так сказав. Хоча ні, саме так він і сказав. Який жорстокий і бездушний. Який нахаба. Як тільки він може бути головною особою в храмі? Йому треба доректи за це, звільнити, вигнати його із служіння».

Вона могла легко розлютитися і накричати на нього: «Це ти мене назвав п’яною? Я пощу і виливаю своє серце перед Богом за нужду, яка є в моєму житті, а ти звинувачуєш мене в тому, що я п’яна! Ти навіть не можеш побачити, коли хтось по-справжньому щиро шукає Бога! Та який ти священик?! І що це за храм? Я усе розповім своєму чоловікові, і ноги нашої більше тут не буде! Ми підемо в інший храм!»

Якби Анна вчинила так, вона не отримала б жодної нагороди. У неї ніколи не було б дитини, і вона б зробила жорстоким своє серце стосовно Бога. Вона б так і померла з думкою про те, що Бог не почув її молитви. «Я постила, старанно молилася, але Бог не відповів». Проте Анна вчинила по-іншому. От як вона відповіла лідерові, який образив її: «Ні, пане мій, я – дружина, скорботна духом. Вина і ніякого іншого міцного напою я не пила, але виливала свою душу перед Господом. Не вважай рабу твою пропащою жінкою» (1Цар. 1:15,16, розш. пер.).

Ви бачите, яку пошану вона виявила йому. Анна назвала його «своїм паном», а себе назвала «рабою». Вона відповіла йому з великою повагою, ушанувала його. Тоді Ілій сказав їй: «Іди з миром, і Бог Ізраїлів виконає прохання твоє, чого ти просила в Нього» (1Цар. 1:17).

У наступні три місяці Анна завагітніла. Не минуло і року після її молитви в храмі, як вона народила сина Самуїла. Він став людиною, яка принесла пробудження в Ізраїль. Те, що хотіла Анна, і те, про що вона молилася, вона отримала після того, як ушанувала первосвященика, який був з нею неввічливим, і Бог потім сказав про нього: «Я попереджав його постійно про те, що суд прийде в його сім’ю, бо сини його безчинствують перед Богом, і він не приборкував їх. І тому присягаюся, що гріхи Ілія і синів його не пробачу ніколи» (1Цар. 3:13,14, суч. пер.).

О це так! Нікому не побажаєш почути такі слова від Бога про себе і свою сім’ю. Не буде прощення довіку! Проте Анна отримує від Господа нагороду за те, що вона ушанувала цю людину. Річ не в цьому, який був Ілій і що він накоїв, але в тому, як Анна поставилася до людини, яка стояла вище її за рівнем влади. Якщо ми шануватимемо тих, хто стоїть вище за нас, ми отримаємо нагороду, яку дає Господь.

Попередній запис

Справа не в лідерові

Джон Бівер У перших трьох розділах ми проглянули багато місць у Біблії, щоб визначити, наскільки важливу ... Читати далі

Наступний запис

Влада

Перш ніж продовжити мову про нагороду пророка або лідера, нам треба розглянути важливість і цінність самої влади. Коли ця істина ... Читати далі