Справа не в лідерові

Джон Бівер

У перших трьох розділах ми проглянули багато місць у Біблії, щоб визначити, наскільки важливу роль грає пошана, коли ми хочемо отримати щось від Господа. Коротко повторимо: апостол Іоанн наставляє нас, щоб ми жили, наполегливо стараючись і прагнучи до повної нагороди. Оскільки він підкреслює, що треба прагнути до «повної нагороди», значить, є і часткова нагорода, а також вірогідність взагалі залишитися без нагороди. У служінні Ісуса ми побачили, що були люди, які отримали повну нагороду, ті, які отримали часткову нагороду, і ті, хто не отримав жодної нагороди, залежно від їх ставлення до Нього (тобто наскільки вони виявили повагу до Нього).

Ісус перед Своїм відходом сказав: «Я йду і ви не побачите Мене, поки не ушануйте Того, Кого Я пошлю вам в ім’я Моє» (Лк. 13:35, перефраз автора). Таким чином, Ісус каже нам, якщо ми шануватимемо лідера, то отримаємо нагороду, яку Бог хоче дати через лідера. Але ми також повинні вшановувати інших вірних і, нарешті, тих, хто перебуває під нашою владою. Спочатку ми звернемося до тих, хто має владу, а потім, у наступних розділах, розглянемо інші два рівні.

Приклади з наших днів

Я особисто знайомий із служителями, які багато подорожують і проповідують Євангеліє. У першу чергу я б хотів згадати команду подружжя Т. Л. і Дейзі Осборнів. Ми з Лізою мали привілей служити разом з ними багато разів у середині восьмидесятих років. У ті дні я працював у церкві, де було вісім тисяч членів. Моя робота полягала в тому, щоб зустрічати гостей-проповідників. Осборни приїжджали до нас на різні події, таким чином у нас часто з’являлася можливість спілкуватися з ними. Ми подружилися, стали переписуватися і телефонувати один одному. Двічі Т. Л. присилав мені посилки з одягом, у нас з ним однаковий розмір. Він був і досі є одним з моїх героїв віри.

На той час Т. Л. і Дейзі вже привели до спасіння мільйони людських душ. Не через телебачення, а під час виступів, які вони проводили на відкритих майданчиках по всьому світу. Велику частину виступів вони провели в Африці. На служіння приходили від 50 000 до 250 000 людей.

На кожному служінні в багатьох сліпих розплющувалися очі. Люди, що приходили на служіння сліпими, йшли зрячими! Але це тільки верхівка айсберга. Сотні глухих зцілялися; безліч людей зцілялися від невиліковних хвороб; величезне число калік, яких на носилках приносили на служіння, йшли здоровими, відносячи з собою свої ліжка. Брат Осборн написав безліч книг, описуючи усі чудеса зцілень, які сталися під час його виступів, особливо в Африці.

Одна з найзворушливіших історій, яку я запам’ятав з його оповідань, про жінку, яка підійшла до Дейзі в перерві в Африці. Вона тримала на руках своє мертве немовля. Дитина була з головою загорнута в ковдру. Мати дала дитину Дейзі і через перекладача попросила її помолитися за неї, щоб вона ожила. Дейзі узяла маленьке закутане в ковдру тільце дитини і почала вимовляти просту молитву. Через декілька секунд вона відчула, що малюк почав ворушитися, і почула, як він кашляв і чхав під ковдрою. Вона відкрила ковдру і побачила, як на неї дивиться хлопчик, живий і неушкоджений.

Дейзі прикрила малюка і віддала його мамі. Мати підняла ковдру і, подивившись на його обличчя, стала захоплено кричати. Дейзі зніяковіла, вона не розуміла, чому жінка так не кричала, коли почула кашель і чхання своєї дитини. Чому вона стала так бурхливо радіти, тільки коли підвела ковдру і подивилася на малюка.

Дейзі через перекладача запитала про це жінку. Тоді мама відповіла: «Мій хлопчик народився з одним оком. На місці другого ока була порожня очна ямка. А зараз, коли я подивилася на нього, я побачила, що малюк дивиться на мене двома прекрасними очками!»

Є багато інших дивних історій про великі справи, які вони зробили в ім’я Ісуса Христа, нашого воскреслого Спасителя.

У мене є ще один друг, який багато разів здійснював виступи в Африці, особливо в Ефіопії і Судані. На його збори приходили від 50 000 до 200 000 людей, сотні з них зцілялися, сліпі очі і глухі вуха розплющувалися.

Кілька років тому він розповів мені найприголомшливішу історію з усіх. В одному з районів Африки, в якому він проводив своє служіння, жив чоловік, якого звали «людина-мавпа». Він настільки сильно був одержимий бісами, що ніхто не міг приструнити його. Він жив на деревах, завжди ходив голий і рачки. Його руки були такими ж грубими і мозолястими, як ноги. Декілька місцевих жителів зглянулися над ним, зв’язали його і привели на служіння. Мій друг сказав мені: «Джоне, я проповідував величезному натовпу людей, і раптом я побачив, як цей чолов’яга підстрибнув високо в повітря, приблизно на вісім футів, і також несподівано впав на землю. Він не рухався. Я подумав, що він помер. Але наступного дня він піднявся до мене на сцену, одягнений у костюм, і свідчив про те, як Бог звільнив його. Це був «людина-мавпа».

Після цього випадку він сказав, що натовп збільшився з десятків тисяч людей до сотень тисяч, бо всі в окрузі знали «людину-мавпу». Усі ці люди хотіли почути Слово Боже, яке звільнило полоненого від демонічних сил.

Я міг би нескінченно розповідати історії про чоловіків і жінок, які бачили подібні чудеса, особливо в Африці. Але річ у тім, що ті ж самі служителі повертаються в США або в західні країни; та ж сама людина, те ж саме послання, те ж саме помазання, ті ж самі методи служіння і лише декілька людей зціляються від головного болю, від болю в спині і артриту на їх служіннях. Чому? Усе обертається навколо поняття пошани! У деяких країнах до моїх друзів, про яких я вам розповідав, ставляться з величезною повагою. На них дивляться як на чоловіків і жінок, посланих Господом, і ставляться до них як до царів.

Ти людина Божа, чи не так?

Кілька разів я теж служив в Африці, у таких країнах як Кенія, Зімбабве, Ангола та інших. Часто мені було навіть незручно від того ставлення, з яким мене там зустрічали (не на їх сором, просто мені було некомфортне). Вони ставилися до мене так, як ніби перед ними був цар. Мене поселяли в кращі готелі, а я знаю, що для них це велика фінансова жертва. Вони носили усі мої речі, навіть Біблію. Вони давали мені найкращу їжу, і найкращі люди служили мені.

Я пам’ятаю один момент, коли після проповіді перед аудиторією, де зібралося декілька тисяч людей, мене відвели в кімнату з кондиціонером (на подібних заходах кімнати з кондиціонером – велика рідкість). Одна жінка в оточенні декількох інших підійшла до мене, щоб послужити. Преклонивши коліна і схиливши голову, вона тримала великий таз, у цей час інша жінка підійшла з глеком води для миття рук. Помивши мені руки, ще одна жінка підійшла з рушником і витерла мені руки. Вони давали мені усе найкраще, проявляючи максимальну повагу до мене.

Коли жінка преклонила переді мною коліна, я відчув себе дуже некомфортно і подумав: «Я сам можу помити руки; тобі не треба цього робити». Але Дух Святий строго попередив мене: «Навіть не думай відмовлятися. Дозволь їм служити тобі».

Є різниця між пошаною і поклонінням. Довіку ми поклонятимемося тільки нашому Богові, Господу і Цареві. Проте довіку ми віддаватимемо пошану тим, хто гідний пошани. Такий порядок у Царстві Божому.

Я пам’ятаю, у 1990-х роках мені випав привілей проповідувати для лідерів дуже відомого апостола. У цієї людини в усіх церквах, що перебувають у його веденні, було близько п’яти мільйонів людей. Його церкви знаходяться у вісімнадцяти країнах африканського континенту. Щороку в лютому він збирає усіх старших пасторів (а їх шість тисяч людей, помічники пасторів не є присутніми на цих зборах). Він запрошує лідерів з Америки та інших континентів приїхати і проповідувати для них. Я пам’ятаю, що це було одне з найсильніших служінь за усі дев’яності роки. Я проповідував буквально як людина з іншого світу. Присутність Божа було приголомшуючою.

Між зборами мені служив чоловік приблизно так само, як я описував трохи вище. Після того, як він пішов, лідер подивився на мене і сказав: «Ти бачив чоловіка, який щойно служив тобі? Він голова Міжнародної асоціації християн цілої країни».

Я був шокований. Трохи отямившись, я недовірливо пробурмотів: «І усе це він робив для мене?..» Я не міг повірити, що людина, яка займає таку важливу посаду, могла так просто мені послужити. Для мене було честю знаходитися поряд з ним, і вже тим більше дозволити йому служити мені.

Потім цей великий апостол подивився на мене уважно і з нерозумінням сказав: «Але ти ж людина Божа, чи не так?» Я подумав тоді: «Нам американцям просто не зрозуміти».

Попередній запис

Принцип пошани

Обмивання ніг Ісуса грішницею, Джеймс Тіссо Якщо ви уважно подивитеся в Євангелія, ви побачите багато інших ... Читати далі

Наступний запис

Як приймають посланця

Більше двадцяти років я їжджу і проповідую Слово Боже. Я постійно помічаю, що найлегше служити в країнах, яка розвиваються, у ... Читати далі