Принцип пошани

Обмивання ніг Ісуса грішницею, Джеймс Тіссо

Якщо ви уважно подивитеся в Євангелія, ви побачите багато інших прикладів, коли люди отримували часткову нагороду, повну або взагалі жодної. Кожен приклад унікальний і по-своєму відбиває міру виявленої поваги. Деякі виявили недостатньо поваги і пошани до Ісуса, другі від щирого серця ушанували Його, треті показали явну неповагу. Навіть якщо в тексті відкрито не сказано про повагу, проте принцип все одно діє, це духовний закон, про який Бог сказав:

«Я прославлю тих, що прославляють Мене[1], а ті, що знеславлюють Мене, будуть осоромлені». Перша книга Царств 2:30

Пошана є важливим ключем до небес. Мені подобається «принцип пошани», описаний у вищезгаданому вірші. Тих, хто шанує Бога, Він вшанує. Саме так працює цей принцип. Кожен, хто ушанував Ісуса, отримав з небес те, чого потребував, відповідно до пошани, яку виявив. Подумайте про це: слуга зцілився, дочка отримала звільнення, але, окрім цього, є ми, що досі святкують їх вибір і віру!

Цей принцип особливо яскраво висвітлений в епізоді перед самою Пасхою. Ісус був у будинку Симона прокаженого у Вифанії. Коли Ісус знаходився за столом разом з усіма, до Нього підійшла жінка з алавастровою посудиною, наповненою дуже дорогим маслом. Ціна цього дорогоцінного мира складала річну зарплату звичайного робітника. Проливши сльози на ноги Ісуса, вона волоссям обтерла їх, а потім відкрила посудину і вилила усе масло на голову Ісуса.

Вона ушанувала Ісуса, рясно помазавши Його, але не усі люди, що були в будинку, зраділи: «Деякі обурились і між собою говорили: навіщо така трата мира? Бо можна було б його продати більш як за триста динаріїв і роздати вбогим. І дорікали їй» (Мк. 14:4,5).

З боку їх аргументи можуть здатися цілком розумними і переконливими. Християни подумали про бідних, і в той же час вони упустили іншу картину, яка відбувалася в той момент. У них була можливість ушанувати Бога, Який Створив небеса і землю, ушанувавши Його Сина Ісуса. Послухайте, як різко докоряє їх Учитель:

«Облиште її, навіщо її бентежите? Вона добре діло зробила для Мене. Бо вбогих завжди маєте з собою і, коли захочете, можете їм добро робити; Мене ж не завжди маєте. Вона зробила, що могла: заздалегідь помазала Моє тіло на погребіння. Істинно кажу вам: по всьому світу, де тільки буде проповідане це Євангеліє, буде сказано на спомин про неї і про те, що вона зробила». Євангеліє від Марка 14:6-9

О це так! Ви чули, як Він похвалив її? Багато хто здійснював великі справи за часів Ісуса, але нікого Він не ушанував так, як її. Ісус пророкував, що її хороший і прекрасний акт пошани згадуватиметься скрізь, де буде проповідане Євангеліє, не лише в той момент часу, але навіки з покоління в покоління.

Вона хотіла ушанувати Учителя, але, зливши на Нього єлей, вона сама отримала пошану від Учителя. Принцип пошани завжди застосовуватиметься і завжди діятиме. Бог каже: «Тих, хто шанує Мене, Я ушаную, але тих, хто зневажає Мене, Я осоромлю» (1Цар. 2:30, суч. пер.). Зверніть увагу, що ті, хто не шанує Його, будуть осоромлені. У перекладі NІV використовується слово соромити, яке означає «стан, коли хтось негідний уваги і поваги іншого». Бог вважає, що ті, хто не шанує Його, негідні Його уваги. Також можна сказати, що Він не зверне уваги на їх потреби і молитви.

Послухайте, що каже Ісус: «Хто приймає того, кого Я пошлю, Мене приймає» (Ін. 13:20). У контексті того, що каже Ісус, приймати когось означає шанувати Його. Отже, Ісус каже: «Той, хто шанує Мене, шанує Отця, Який послав Мене». Ось чому Він так ясно каже нам: «Хто не шанує Сина, той не шанує і Отця, Який послав Його» (Ін. 5:23).

Ті, які шанували Ісуса, самі того не знаючи, шанували і Отця. Ісус сказав: «Не приймаю слави від людей» (Ін. 5:41); у Своєму серці і в думках Він віддавав усю славу Отцеві. Він ще не був прославлений. Але щойно Він прославився, Отець відразу ж віддав розпорядження: «І нехай поклоняться Йому всі Ангели Божі» (Євр. 1:6), і ще: «Престіл Твій, Боже, повік віку: жезл царства Твого – жезл правоти» (Євр. 1:8, див. також Флп. 2:8-10). Щойно Він прославився, Йому стали поклонятися, як поклоняються Отцю.

Але коли Ісус ходив по землі, Він жив і служив як Син Людський. У Посланні до Филип’ян (2:6,7), у розширеному перекладі Біблії сказано: «Він, попри те, що був єдиний з Богом і був образом Божим… позбавив Себе Самого (усіх привілеїв і гідності за правом), прийнявши образ слуги (раба), ставши подібним людям і народившись як людина». Будучи Людиною, у серці Своєму Він завжди віддавав усю виявлену Йому пошану Своєму Отцю. Ось чому Він завжди казав людям, яких зціляв: «Гляди ж, нікому не розповідай, але піди покажися священикові і принеси дар, який повелів у законі Мойсей, на свідчення їм» (Мф. 8:4). І знову ми читаємо: «Сказав їм Ісус суворо: пильнуйте ж, щоб ніхто не довідався» (Мф. 9:30), подібні слова ми зустрічаємо всюди в Євангеліях.

Оскільки на землі в Ісуса був зв’язок з Отцем, то найкращим способом для будь-якої людини ушанувати Отця – це прояв правильного ставлення до Його Сина. Ось чому Він ніяк не докорив жінці, яка ушанувала Його, зливши дороге масло на Його ноги. Він ніколи не докоряв тим, хто шанував Його, навпаки, Він прославляв їх за те, що вони шанували цей зв’язок з Отцем. Зрозумійте, що Він не шукав пошани для Себе, але швидше формував принцип пошани для тих, до кого Він був посланий.

Потік пошани

Буквально перед розп’яттям Ісус зробив глибокий висновок про те, як Його служіння триватиме після Його відходу:

«Кажу ж вам, що ви не побачите Мене, доки не прийде час, коли скажете: благословенний, Хто гряде в ім’я Господнє!» Євангеліє від Луки 13:35

Іншими словами: «Ви не побачите Мене, поки не визнаєте тих, кого Я послав до вас, проголосивши «благословенний, Хто гряде в ім’я Господнє»». Або інакше можна сказати: «Ви не пізнаєте Мене до тих пір, поки не ушануйте тих, кого Я послав в ім’я Моє». Зупиніться і поміркуйте над цим місцем. Ісус сказав, що Він явиться тільки коли ми визнаємо і вшануємо тих, кого Він послав. Чому? Ісус відповідає на це питання в інших місцях Писання. Одна з таких заяв свідчить: «Істинно, істинно кажу вам: хто приймає (шанує) того, кого Я пошлю, Мене приймає (шанує); а хто Мене приймає (шанує), приймає (шанує) Того, Хто послав Мене» (Ін. 13:20).

У світлі усього вищесказаного, подивіться, що далі Ісус каже про те, як принцип пошани можна застосувати в нашому житті:

«Хто вас приймає, той Мене приймає, а хто приймає Мене, приймає Того, Хто послав Мене; хто приймає пророка в ім’я пророка, одержить винагороду пророка; і хто приймає праведника в ім’я праведника, одержить винагороду праведника. І хто напоїть одного з малих цих чашею холодної води, тільки в ім’я ученика, істинно кажу вам, не втратить нагороди своєї». Євангеліє від Матфея 10:40-42

Не змінюючи значення, дозвольте мені підставити в ці вірші слово вшанує замість слів приймає і напоїть.

Хто вшанує вас, вшанує Мене, а хто вшанує Мене, вшанує Того, Хто послав Мене; хто вшанує пророка в ім’я пророка, одержить нагороду пророка; і хто вшанує праведника, в ім’я праведника, одержить нагороду праведника. І хто вшанує одного з малих цих тільки чашею холодної води, в ім’я ученика, істинно каже вам, не втратить нагороди своєї.

Для того, щоб краще зрозуміти структуру вшанування в цих віршах, треба звернути увагу на дві основні думки. По-перше, існує структура влади в Царстві Божому. Вона починається з Отця і переходить до Ісуса, до Того, Кого Він послав і дав усю владу. Після воскресіння Ісус проголосив: «Дана Мені всяка влада на небі і на землі» (Мф. 28:18). Він – Голова церкви, і настане день, коли Він передасть Царство Отцю, коли покладе усіх ворогів під ноги Свої (див. 1Кор. 15:24-26).

Наступним в ієрархії влади в царстві стоїть пророк. Не забувайте, що Ісус звертався з цими словами до людей, в яких не було Нового Завіту. Вони не знали термінологію і вирази, які знаємо ми, тому Він говорив мовою, зрозумілою ним.

Пророки в Старому Завіті діяли як представники Господа (Вих. 4:16, 7:1). Послання до Євреїв (1:1,2) підтверджує: «Бог, Який багаторазово й різноманітно говорив здавна отцям через пророків, в останні ці дні говорив нам через Сина, Якого поставив спадкоємцем усього, що Ним і віки створив». У Новому Завіті ще раз повторюється, що, коли Ісус воскрес з мертвих і зійшов на небеса, «Він настановив одних апостолами, інших пророками, інших євангелістами, інших пастирями та вчителями» (Еф. 4:11).

Якби Ісус звернувся до нас сьогодні, Він міг би сказати так: «Хто вшанує Апостола, в ім’я Апостола, одержить нагороду Апостола; і хто вшанує пастора, в ім’я пастора, одержить нагороду пастора». Те ж саме стосуватиметься пророків, євангелістів і учителів.

У десятому розділі Євангелія від Матфея Ісус переходить від вшанування пророків (чи, іншими словами, лідерів) до праведників, а потім закінчує повагою «малих». Він охоплює усі рівні влади, з якими так чи інакше стикаються вірні, і закінчує тими, хто перебуває під нашою турботою або владою. Кожна людина, з якою ми так чи інакше перетинаємося, належить до тієї чи іншої переліченої групи.

Отже, ми підходимо до другої основної думки. Якщо ми шануватимемо тих, хто вище за нас, ми отримаємо нагороду. Якщо ми з повагою ставимося до тих, хто перебуває на одному рівні з нами (на рівних), ми отримаємо нагороду. І, нарешті, якщо ми вшануємо тих, хто перебуває під нашою владою або турботою, ми також отримаємо нагороду. Пам’ятаєте, як ми перефразовували: «Ви не побачите Мене до тих пір, поки не ушануйте тих, кого Я послав в ім’я Моє». Якщо ми з’єднаємо ці слова з віршами з Євангелія від Матфея, то виявимо, що кожен з трьох рівнів привертає приголомшливі нагороди з небес. Крім того, ці нагороди завжди нестимуть із собою найбільші одкровення про те, Ким є Ісус. На це будемо звертати усю увагу решту цієї книги.


[1] В англійському перекладі Біблії: «Я ушаную тих, хто вшанує Мене». – Прим. пер.

Попередній запис

Повна нагорода

Ісус і сотник, Паоло Веронезе На початку Свого служіння Ісус приходить у Капернаум і відразу ж ... Читати далі

Наступний запис

Справа не в лідерові

Джон Бівер У перших трьох розділах ми проглянули багато місць у Біблії, щоб визначити, наскільки важливу ... Читати далі