Загалом, багато науковців доволі скептично ставляться до віруючих людей. Попри той факт, що більшість всесвітньо відомих науковців, справжніх «світил науки», вірили в Бога. Але особисто вірних цей факт не дуже дивує (і певно так само не хвилює), адже Біблія запевняє, що «Бог обрав немудре світу, щоб посоромити мудрих» (1Кор. 1:27).
Цей біблійний вірш спав на думку, коли на очі потрапило інтерв’ю з астрофізиком, в якому він розмірковував про те, що буде після того, як наш Всесвіт згине. Погодьтеся, дуже актуальна тема для роздумів (загалом, це був сарказм). Але в піднятій тематиці вражає все: і масштаб роздумів, це навіть не планетарний масштаб, і не менша безглуздість, бо те, що станеться після того, як Всесвіт згине, нас у жодній мірі не стосуватиметься, бо нас просто фізично не буде! Безглуздість полягає ще в тому, ще це лише припущення, які ми ніколи не зможемо перевірити практично, бо просто фізично не будемо перебувати там.
І не даремно тут ставиться наголос на фізичній присутності, бо саме на цьому наполягає наука в суперечках з вірними: вона, тобто наука, вважає, що ніби займається практичними речами, натомість вірні «ширяють десь у хмарах», у більшій мірі переймаючись своїм потойбічним життям, ніж життям віку цього. Але в цю парадигму ну ніяк не вписується згадане інтерв’ю: який практичний сенс у міркуваннях про те, що щось колись може статися в невизначеній перспективі, хоча ми жодним чином це не зможемо перевірити. Це швидше схоже на фантастику, ніж на науку, чи просте базікання ні про що.
«Але не можна чіпати учених, особливо, коли ти віруючий, бо…», – зазвичай тут аргументи шанувальників науки та всього, що з нею пов’язане, закінчуються. Звичайно, якщо залишатися в рамках пристойності… А, між іншим, ви не задумувалися над тим, чому так багато людей захищають науку, попри те, що самі особисто не дуже тямлять у ній (тільки цього їм не кажіть, а то ще засмутяться)? А причина для цього в них є, і полягає вона в тому, що вони з науки зробили собі такого божка, ідола, і ревно захищають цього божка від усього, що може похитнути його «божественність», винятковість.
Ясна річ, що такі неоязичники не можуть оминути стороною вірних, і тому всіляко намагаються зачепити їх, висміяти, образити чи принизити, тим самим доводячи «правдивість» своєї релігії – поклонінню всесильній науці. Яка на перевірку не є такою вже всесильною, адже ті самі науковці не можуть дати точну відповідь про те, що буде після загибелі Всесвіту.
«Але Бог обрав немудре світу, щоб посоромити мудрих», – а от «немудрі» вірні знають, що буде далі: «Прийде ж день Господній, як тать уночі, і тоді небеса з шумом перейдуть, а стихії, розпалившись, зруйнуються, земля і всі діла на ній згорять» (2Пет. 3:10) – це стосовно планетарного масштабу, а це відносно кожного: «Всім нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що він робив, живучи в тілі, добре або лихе» (2Кор. 5:10). Але хіба хтось буде слухати «немудрих» вірних, коли поруч є «всесильна» наука? Навіть, якщо вона є безсильною в питанні посмертного буття.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
«Всесильна» наука
Ваш коментар: