11 серпня – Служити чи померти

чернець П’єр (1912-2007)

Лікар Пол Бренд розповів мені про найпам’ятнішого відвідувача його лікарні для прокажених в індійському місті Велор. Одного разу там з’явився французький чернець на ім’я П’єр. Наступні декілька тижнів він провів у будинку Брендів і розповів їм історію свого життя. Народжений у знатній сім’ї, він служив у Парламенті Франції до тих пір, поки не втратив ілюзій відносно швидких політичних змін. Після Другої світової війни на вулицях жили тисячі бездомних жебраків, і П’єр не міг більше миритися з нескінченними дебатами знаті і політиків у той час, як за стінами парламенту стільки людей помирали з голоду.

Під час однієї особливо суворої зими багато хто з паризьких бездомних замерзнув на смерть, і П’єр, залишивши свою посаду, став католицьким ченцем, щоб працювати серед жебраків. Він дійшов висновку, що єдиний вихід з ситуації – організувати самих бездомних. П’єр учив їх бути стараннішими в роботі. Вони розбилися на групи, щоб прибрати місто від порожніх пляшок та іншого сміття. Потім П’єр організував бездомних на спорудження нічліжки із списаної цегли і створення підприємства зі сортування та обробки величезної кількості порожніх пляшок з готелів і офісів. Нарешті, він надихнув усіх жебраків, доручивши кожному допомагати іншим друзям за нещастям, які мають ще більше потребу, ніж вони самі. Люди зацікавилися цією справою, і через декілька років була створена організація під назвою «Еммаус».

Проте тепер ця організація досягла кризової точки. Після декількох років їх роботи в Парижі не залишилося жебраків. «Я повинен знайти когось, кому могли б допомагати мої бездомні! – заявив П’єр. – Якщо я не знайду людей, які перебувають у гіршому становищі, ніж мої бідняки, то цей рух може замкнутися усередині себе. Вони перетворяться на сильну, багату організацію, і всякий духовний вплив буде загублений. Їм нікому буде служити».

Брат П’єр знайшов вирішення своєї проблеми в індійській колонії прокажених за вісім тисяч кілометрів від дому. Він побачив сотні прокажених, багато з них відносилося до касти недоторканних. Ці люди в усіх сенсах були в гіршому становищі, ніж його колишні бездомні. Зустрівшись з ними, П’єр просто сяяв від щастя. Повернувшись до своїх бідняків у Франції, він мобілізував їх для спорудження нового відділення в лікарні Велора. «Ні, ні, це ви врятували нас, – сказав він пацієнтам-індусам, що дякували йому за такий подарунок. – Ми повинні служити, інакше ми помремо».

З книги «У пошуках невидимого Бога»

Попередній запис

10 серпня – Відступаючи ближче

Відвідавши двох друзів, які несуть служіння в бідних міських кварталах, я поставив кожному з них одне і те ж запитання: ... Читати далі

Наступний запис

12 серпня – Підпорядкування зверху вниз

«Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже», – ... Читати далі