3 серпня – Хвороба непотрібності

Ісус знав усе про соціальне відкидання, що супроводжує хвороби, на кшталт СНІДУ або прокази. Старозавітний закон ухвалював, що прокажений повинен жити поза містом, ні до кого не підходити ближче, ніж на шість кроків, і носити траурний одяг, що одягається на похоронні церемонії. Я можу легко уявити, яке обурення охопило людей, коли один з таких ізгоїв пробився крізь товкотнечу, при цьому напевно торкнувшись когось, і впав до ніг Ісуса. «Господи! Якщо хочеш, можеш мене очистити», – сказав він.

Матвій, Марко та Лука включили у свої Євангелія одну і ту ж вибухову фразу: «Простяг руку Свою, і доторкнувся до нього». Натовп, напевно, ахнув. Хіба подібна дія не була заборонена законом Мойсеєвим? Прокажений, мабуть, здригнувся від переляку. Скільки місяців або навіть років він був позбавлений відчуття дотику до себе теплого людського тіла? Одне лише це Ісусове торкання поклало край його хвороби.

Реакція Ісуса на хвороби стала зразком для церкви, що сформувалася навколо Нього, а християни продовжили наслідувати Його приклад, піклуючись про хворих, бідних і знедолених. Хоча у випадку з проказою Церква іноді і підливала масла у вогонь своїм посланням про «Боже прокляття», у той же час піднімалися окремі люди, що прокладали шлях у сфері догляду за прокаженими. Лікуванню прокази присвячували себе цілі релігійні ордени, а головні наукові відкриття в цій сфері частенько здійснювалися завдяки місіонерам, оскільки окрім них більше ніхто не хотів працювати з такими пацієнтами.

Мати Тереза, що створила в Калькутті хоспіс і клініку для прокажених, одного разу сказала: «У нас є ліки для людей з хворобами на кшталт прокази, проте вони не вирішують головну проблему: хворобу непотрібності. Саме про неї в першу чергу піклуються мої сестри». За словами Матері Терези, хворі і бідняки страждають від відкидання навіть більше, ніж від матеріальної нужди. «Один алкоголік в Австралії сказав мені, що, йдучи вулицею, він чує, як усі зустрічні або перехожі, що проходять повз, прискорюють свій крок. Самотність і відчуття своєї непотрібності – от найжахливіша нужда». І для заповнення цієї нужди зовсім не треба бути ні лікарем, ні чудотворцем.

З книги «Ісус, Якого я не знав»

Попередній запис

2 серпня – Слово на вулиці

«Раз вже ти пишеш книгу про молитву, тобі не зашкодило б трохи побути серед бездомних, – сказала моя дружина, ветеран ... Читати далі

Наступний запис

4 серпня – Що легше?

Євангелія розповідають про одного паралізованого, який настільки сильно хотів зустрітися з Ісусом, що умовив своїх чотирьох друзів розібрати дах і ... Читати далі