«Раз вже ти пишеш книгу про молитву, тобі не зашкодило б трохи побути серед бездомних, – сказала моя дружина, ветеран служіння міській бідноті. – Для людей вулиці молитва – це не розкіш, а необхідність».
Її порада здалася мені розумною. Побувавши в їдальні для бездомних у Денвері, я був приголомшений практичністю почутих там молитов, що так сильно нагадували Молитву Господню. «Хліба нашого насущного дай нам сьогодні». Кожен з цих людей міг розповісти історію про те, як у нього закінчилася їжа, він помолився і знайшов гамбургер або недоїдену піцу. «Визволи нас від лукавого». Живучи серед вуличних небезпек, вірні моляться про це щодня. «Прости нам довги наші». Десь глибоко в їх житті поховані таємниці ганьби і розкаяння.
«Ви здивуєтеся, скільки фундаменталістів можна знайти серед бездомних, – сказав мені один професійний консультант на ім’я Джон. – І це недивно. Відвідайте «місію спасіння» – і вас там вдосталь пригостять проповідями про пекельний вогонь і сірку, що горить. Ці люди постійно отримують дозу нагадувань про гріх і свою неспроможність».
Після двадцяти років служіння Джон вивів теорію, що бездомних і фундаменталістів об’єднує один спільний «розлад прихильності». У дитинстві вони ніколи не знали близьких стосунків з батьками або іншими людьми, як ніколи не знали і близькості з Богом. Вони стикаються з труднощами в посвяченні, у взаємній відкритості і довірі, дивлячись на світ, як на небезпечне, вороже середовище.
Провівши час з бездомними, я набув нове розуміння молитви, як безпечного способу ділитися секретами. Ті з нас, кому пощастило мати подружжя або друзів, що заслуговують на довіру, можуть повідати свої таємниці. Якщо ж таких немає, то, принаймні, у нас є Бог.
«Якщо я правий відносно розладу прихильності, – сказав Джон, – то найкраще служіння, яке я можу запропонувати, – це довгострокові взаємини. Сподіваюся, через декілька місяців або років бездомні навчаться довіряти мені, як людині, яка може зберігати їх таємниці. І ще я сподіваюся, що вони поступово навчаться довіряти Богові. Тим, хто стикається з бездомними, я пояснюю, що зоровий контакт може виявитися важливіший за їжу або гроші. Вони потребують того, щоб мати хоч якесь спілкування з іншою людиною, – з тим, хто бачить у них людську гідність».
Авторська колонка в журналі «Християнство сьогодні», січень 2006 року