Багато людей вважають що вірять в існування Бога, але якщо спитатися їх, чи довіряють вони Йому, то навряд чи почуємо з їхніх вуст ствердну відповідь. А відсутність такої довіри Богу, звісно згідно Біблії, не можна вважати вірою. Вірою, «яка діє любов’ю» (Гал. 5:6), яка преображає людину, робить її дійсно кращою в усіх сенсах. А віра просто як факт визнання буття Творця не є вірою в її біблійному розумінні, як сказано в тій самій Біблії: «біси вірують і тремтять» (Як. 2:19), але попри цю віру-знання все одно залишаються бісами.
Ці ґрунтовні речі добре відомі багатьом вірним, часто до такої міри, що вони банально про них забувають. Як забувають і про те, що це є незвіданою таємницею для людей світу цього ще не просвічених Божою благодаттю. Людей, які вважають, що вірять у Бога, і які бувають вкрай спантеличеними, коли вірні намагаються довести, що це твердження не відповідає дійсності. І що робити вірним у подібній ситуації, як довести людям зовнішнім до Церкви, що доки вони не покаються, доки щиро не навернуться до Бога, доки Він сам не введе їх у коло вірних, їх не можна вважати віруючими, відродженими людьми в біблійному розумінні?
Не просте запитання, якщо до того ж зважати на біблійне попередження: «Душевна людина не приймає того, що від Духа Божого, бо вона вважає це безумством; і не може зрозуміти, тому що про це треба судити духовно. Духовний же судить про все, а про нього ніхто не може судити. Бо хто пізнав розум Господній, щоб міг пояснити його? А ми маємо розум Христів» (1Кор. 2:14-16). Що робити? Звертатися до Христових притч та порівнянь. Наприклад: «Усяке добре дерево і плоди добрі родить, а погане дерево і плоди погані родить. Не може дерево добре плоди погані родити, ні дерево погане плоди добрі родити. Всяке дерево, що не дає плоду доброго, зрубують і у вогонь кидають. Тож за їхніми плодами пізнаєте їх» (Мф. 7:17-20). Це порівняння можна застосувати до самих людей, які вважають себе «віруючими» і в цілому «непоганими» (звісно, лише у світському розумінні) людьми. Якщо так, то нехай перевірять свої справи власним сумлінням, нехай пригадають, скільки добра вони останнім часом принесли оточуючим їх людям. У першу чергу, мало знайомим, адже, як запевняє Спаситель: «І коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за те дяка? Бо і грішники люблять тих, хто їх любить. І якщо ви робите добро тим, хто вам робить добро, яка вам за те дяка? Бо і грішники те саме роблять. І коли позичаєте тим, від кого сподіваєтесь одержати, яка за те вам дяка? Бо і грішники позичають грішникам, щоб стільки ж одержати» (Лк. 6:32-34). Як вам така постановка питання? Напевно, люди будуть здивовані дізнавшись про те, що біблійні стандарти святості значно перевищують їхні стандарти. А про любов до ворогів краще відразу не згадувати, хай люди спочатку попрактикуються в любові до ближніх, яка полягає в конкретних справах, а не просто в благих намірах і побажаннях.
Але це ще не все, навіть того більше, це навіть тільки початок – а дійсно людина починає задумуватися над життям та її місцем у ньому лише тоді, коли усвідомлює, що без Бога вона не здатна до «нічого» (Ін. 15:5) доброго. Так, це буває шоком для людини, і одночасно її прозрінням. Прозрінням, фактично з якого починається її нове, відроджене життя, яке триватиме у вічності.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Вірні чи все ж таки ні?
Ваш коментар: