У Посланні св. апостола Павла до римлян міститься доволі суперечливий, як для багатьох, вірш: «Все, що не з віри, гріх» (Рим. 14:23). Хоча суперечливим (а можливо безглуздим) цей вірш може здаватися лише тим людям, які не вірять Біблії або не довіряють їй у повній мірі, тим самим підтверджуючи цей вірш. Для людей, які покладають в основу свого життя Слово Боже, цей вірш не викликатиме жодних сумнівів, якщо особливо зважити на інші біблійні вірші, які підтверджують слушність цього твердження. Отже, приступимо.
Христос сказав на Тайній вечері учням: «Перебувайте в Мені, і Я у вас. Як гілка не може приносити плоду сама від себе, якщо не буде на лозі, так і ви, якщо не будете в Мені. Я є лоза, а ви гілки; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду; бо без Мене не можете робити нічого» (Ін.15:4,5). Ясна річ, що нічого доброго, адже Господь у принципі не може принести якусь шкоду: «У спокусі ніхто не кажи: “Бог мене спокушає”; бо Бог не спокушається злом і Сам не спокушає нікого» (Як. 1:13). Цю цілком очевидну річ не можуть збагнути багато людей світу цього, звинувачуючи у всіх, чи майже всіх своїх негараздах Господа … Тим самим підтверджуючи вірш наведений на початку допису. Адже чим є нарікання на Господа як не гріхом? Йдемо далі.
«Не обманюйтесь, браття мої улюблені. Всяке добре даяння і всякий досконалий дар сходять зверху, від Отця світів» (Як. 1:16,17), – а тут виникає діаметрально протилежна ситуація, коли люди всі свої добрі справи приписують виключно собі… а про Бога і не слова. Чи то через зарозумілість, чи то через необізнаність, але люди часто забувають що без Господньої підтримки в них не вийшло б зробити «нічого» (Ін. 15:5) доброго. А так як люди забувають (чи не знають), що основна слава належить Богові, тому починають цю славу приписувати собі чи іншим людям. А марнославство (і тим більше гординя породжена марнославством) це і є гріх, що, знову ж таки, підтверджує вірш наведений з Послання до римлян.
А надмірне сподівання на людей, які начебто чи дійсно приносять користь іншим людям? Хіба це не гріх? Звісно, люди світу цього абсолютно не будуть згодні з цим, проте Біблія дотримується з цього приводу зовсім іншої думки: «Так говорить Господь: проклята людина, яка надіється на людину і плоть робить своєю опорою, і серце якої відходить від Господа» (Єр. 17:5). Але про якого Господа може йти мова, якщо серце пересічного обивателя шукає лише марнотних цінностей світу цього? Ви, шановні вірні (якщо ще шановні), взагалі про що? Хіба переважній більшості людей є діло до Бога, окрім, звичайно, великих релігійних свят? Отож бо… А про виконання Божих заповідей взагалі краще не згадувати, бо можете з цього приводу стільки почути, вже точно не шановні вірні, аби могли витримати.
Так що все таки був правий апостол Павло коли писав, що «все, що не з віри, гріх», бо саме життя людини, яка живе без Бога, без любові до Нього і до Його святих заповідей нагадує вітрильник без керма, який відданий на поталу буревіям і морським течіям. І як, питається, цей некерований вітрильник може добратися до заповітної гавані Царства Небесного? Та ніяк. А в підсумку така людина-вітрильник почує з пречистих вуст Небесного судді: «Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його» (Мф. 25:41). І тоді буде байдуже, що казатимуть ці приречені на вічні муки про те, що вони не знали, що вони не вірно зрозуміли чи в них просто часу не було щоб дізнатися або зрозуміти. Байдуже, адже «все, що не з віри, гріх», а нерозкаяний гріх запроторює людину прямісінько до пекла.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Все, що не з віри, гріх
Ваш коментар: