Розчарування в Богові

А тепер настав час поговорити про розчарування людей у Богові. Так, вам не привиділося, що про це мова пішла на сторінках християнського сайту, адже загалом про це вірні не дуже полюбляють говорити. Зате люблять говорити усілякі атеїсти і скептики, укріплюючи свою віру в не існування Бога. Втім, їм у цьому мимовільно допомагають самі вірні, коли дуже впевнено заявляють про свою надію на Бога, а Бог… у Свою чергу, попри всі надії, підводить їх у сподіваннях. Як таке може бути? – У цьому нам буде в нагоді історія, що відбулася з Ісусом у Гефсиманському саду.

От як її розповідає євангеліст Лука: «Прийшовши ж на місце, сказав їм: моліться, щоб не впасти в спокусу. А Сам відійшов від них, як докинути каменем, і, ставши на коліна, молився, говорячи: Отче, о, коли б Ти благоволив пронести чашу цю мимо Мене! А втім, не Моя воля, а Твоя нехай буде!» (Лк. 22:40-42). Але ж Бог не «проніс чашу», адже Христос у підсумку зазнав страшезних катувань і наруги, і помер у муках на голгофському хресті, хоча просив про те, щоб з Ним цього не сталося…

– Так, – скажете ви, – але це Христос зробив для спокутування всього людства… І будете праві. І Христос про це знав, проте Йому від усвідомлення цього було зовсім не легше, чому і просив Отця про допомогу. Але завершив Він Своє прохання словами: «А втім, не Моя воля, а Твоя нехай буде!». От що головне – воля Господня! А не наші бажання, сподівання і все решта, що ми думаємо з цього приводу. Воля Господня має бути найголовнішим для нас, а не наше бачення (бажання) зі зміни власного життя, життя близьких, оточуючих чи загалом всього світу.

Звісно, про це знає багато вірних (але далеко не всі, можете в цьому не сумніватися), але не всі дотримуються цього в житті, хоча можуть цілком щиро вважати (і всім заявляти), що Воля Господня важливіша за їх власну. Ну… майже завжди. Але деколи, а насправді, доволі часто, наші бажання та потреби стають для нас настільки важливими…, що ми починаємо вважати, що вони так само є важливими для Бога, а через те починаємо марно сподіватися на Нього. Сподіватися, щоб з часом отримати розчарування. І добре, якщо ми розчаруємося у своїх сподіваннях, але не в Богові, адже багато людей впали в невіру саме через свої надмірні сподівання на Господа. Або ж коли намагалися заручитися Його підтримкою в ситуаціях, в яких Він ніколи б її не надав.

Звісно, не надав не через Свою неспроможність, а через Свою святість. Святість, до якої багатьом людям немає жодного діла. І в цьому криється головна причина розчарувань цих багатьох у Богові: «Мої думки – не ваші думки, ні ваші путі – путі Мої, говорить Господь. Але, як небо вище за землю, так путі Мої вищі за путі ваші, і думки Мої вищі за думки ваші» (Іс. 55:8,9). Але навіщо людям Божі думки, якщо їм спокою не дають власні?! А потім скаржаться, а потім розчаровуються, а потім задаються марними запитаннями: чому Бог полишив їх? А причину треба було шукати в собі, а зовсім не в Богові.

Ми згадали лише дві причини, через які люди розчаровуються в Богові. Ясна річ, що цих причин може бути безліч. Але в цієї безлічі причин є спільна ознака: люди хочуть, вимагають від Бога щось для себе чи своїх близьких, проте натомість їх мало цікавить (чи цікавить взагалі!) те, що потрібно Богові. А без цього неможливо збудувати добрих стосунків з Богом, і як наслідок, з часом розчаруватися в Ньому.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docРозчарування в Богові


Ваш коментар:

Попередній запис

Секта «якось»

Вам ніколи не доводилося задумуватися над тим, чому люди так вперто сподіваються на інших людей, попри те, що це часто ... Читати далі

Наступний запис

Увірувати і довіритися

Багато людей хочуть стислості і зрозумілості. І якщо про те зайшла мова, щоб коротко підсумувати ставлення більшості людей до Бога, ... Читати далі