У ті роки, коли ми жили в Чикаго, моя дружина керувала програмою за доглядом за престарілими бідняками. Типова розмова за вечерею в нашому домі могла виглядати приблизно так:
– Як минув день, Джанет?
– Усе на бігу. Я зустріла одну бездомну сім’ю, яка живе в Лінкольн-парку. Вони три дні нічого не їли. Потурбувавшись про них, я дізналася, що померла Пег Мартін. Їй було вісімдесят дев’ять. А потім я виявила, що члени якоїсь банди вдерлися в церковний автобус і весь його прикрасили балончиками з фарбою.
Детально описавши свої пригоди, Джанет запитувала, як минув мій день, і тут мене охоплювала легка паніка. «Ге-е… Дай згадати. Значить, що сьогодні було? Я цілий день дивився в екран комп’ютера. Кур’єр ‘UPS’ приніс посилку. Ах, так!.. Десь о пів на третю я знайшов чудовий прислівник!»
Напевно, більш разючий контраст у повсякденних справах, не кажучи вже про характери, відшукати було просто неможливо. Джанет енергійна, доброзичлива і товариська. Вона безперервно несла своє служіння на Хіл-стріт – у непривабливому районі, що прославився завдяки телесеріалу «Хіл-стріт блюз». Її дні були заповнені пригодами і людьми. Нерідко Джанет годувала за раз по сімдесят людей, і майже щодня спілкувалася з десятками підопічних.
Після того, як ми переїхали в Колорадо, вона влаштувалася на роботу в хоспіс. Пацієнт, після вступу в цю лікарню помирає в середньому впродовж десяти днів, і тепер Джанет приносить додому історії сімей, які реагують на те, що сталося по-різному: мужньо, з гнівом, у відчаї, – але всіх їх об’єднує скорбота і породжуване нею замішання.
Я ж, тим часом, будь то в Чикаго або в Колорадо, сиджу удома у своєму кабінеті на цокольному поверсі, втупившись у мерехтливий екран комп’ютера у пошуках відповідного слова. Головна «подія» мого дня відбувається біля полудня, коли приїжджає листоноша. Час від часу дзвонить телефон, і десь раз на тиждень я можу зустрітися з кимсь на діловому обіді. Як бачите, розпорядок дня письменника навряд чи назвеш привабливим.
З книги «Знаходячи Бога в несподіваних місцях»
