20 червня – Джерело безтурботності

Я приїхав в індійське місто Калькутту – місце, відмічене убогістю, високою смертністю і нерозв’язними людськими проблемами. Тут черниці, навчені Матір’ю Терезою, служать найбіднішим і найнещаснішим людям на планеті: напівживим жебракам, підібраним на вулицях Калькутти. Світ з благоговінням дивиться на посвячення цих черниць і результати їх служіння, проте в них є щось таке, що вражає мене значно більше. Це – їх безтурботність. Якби я взявся за настільки страхітливий проект, то, швидше за все, кидався б туди-сюди, розсилав факсом прес-релізи донорам, випрошував додаткове фінансування, ковтав транквілізатори і намагався зрозуміти, як мені впоратися із зростаючим відчаєм. Але ці черниці поводилися абсолютно інакше.

Їх безтурботність базується на тому, що відбувається перед початком їх повсякденної роботи. Вони встають о четвертій ранку, задовго до сходу сонця, пробуджені биттям дзвону і закликом: «Благословимо Господа!» «Дяка Богові», – відповідають черниці. Одягнені в бездоганно білі сарі, вони чергою прямують у каплицю, де на індійський зразок сідають на підлогу і починають разом молитися і співати. На стіні цієї скромної каплиці висить розп’яття із словом: «Жадаю». Перед зустріччю зі своїм першим «клієнтом» черниці занурюються в поклоніння і в Божу любов.

У сестрах, що управляють «Будинком для вмираючих» у Калькутті, я не відчував жодної паніки. Турботу і співчуття – так, але жодної заклопотаності тим, що ще не було зроблено. Ще на самому початку своєї місіонерської роботи Мати Тереза встановила правило, згідно з яким сестри повинні відводити кожен четвер для молитви і відпочинку. «Робота нікуди не подінеться, але якщо ми не молитимемося і не відпочиватимемо, у нас не буде сили духу, щоб виконувати свою роботу», – пояснила вона.

Я молюся про те, щоб одного разу набути чогось подібного тій святій простоті, яку втілюють ці черниці. Уранці я прошу про благодать жити тільки для Бога. Проте, коли дзвонить телефон і я, піднімаючи слухавку, отримую удар по своєму его, або коли я відкриваю листа від якогось розгніваного читача, то знову зісковзую – ні, стрімголов лічу – назад до бажання справляти враження, коли мою значущість і безтурботність визначають інші люди чи обставини. Я відчуваю потребу в преображенні і тримаюся тільки тому, що це почуття – єдина надійна основа для потенційних змін.

З книги «У пошуках невидимого Бога»

Попередній запис

19 червня – Концентрація уваги

У той рік, коли ексцентричний німецький диригент румунського походження Серджіу Челібідаке відвідав зі своїм Мюнхенським філармонічним оркестром Чикаго, я отримав ... Читати далі

Наступний запис

21 червня – Віра в дії

Оскільки в кожній рекламі має бути доля правди, я почуваю себе зобов’язаним досліджувати, як діє віра на практиці в повсякденних ... Читати далі