Надія? Лише на Бога! (Продовження)

Сподіватися на ближніх?!

Друга помилка, якої часто припускаються християни, – надія на ближнього.

Ну, як же! Мій ближній: мій брат і сестра в Христі, мої старі друзі, мої рідні і близькі, моя дружина, мій чоловік, моя дитина, мої батьки. Як же мені не сподіватися на них? Я маю за заповіддю любити їх і люблю їх, а значить і сподіваюся. Чи ні!

«Коли ви виконуєте закон царський за Писанням: люби ближнього твого, як самого себе, – добре робите». (Як. 2:8)

Але якщо ви сподіваєтеся на те, що і він любитиме вас, ви припускаєтеся помилки! Він – може і не любити вас, але ви – повинні його любити!

  • «Бо коли ви любите тих, хто любить вас, яка вам нагорода? Чи не те саме і митарі роблять?» (Мф. 5:46)
  • «А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас» (Мф. 5:44).

Любіть ближнього свого, але не сподівайтеся на нього! Не робіть його своєю опорою.

Скільки в житті ситуацій, коли, здавалося б, найбільш непохитна любов розсипається в пил, найміцніша дружба переходить у ворожнечу, найміцніші родинні зв’язки перетворюються на сталеву стіну до кінця життя.

І дуже часто однією з причин розриву стосунків у тому, що сподівалися на людину, спробували спертися на неї в складній (чи не дуже складній) ситуації, а вона виявилася або слабкою, або не здатною підтримати, або з якоїсь причини не захотіла це зробити. І усе! Віддай мої іграшки! Не ходи на мій горщик! Розбіглися!

І йдуть з сім’ї, і перестають розмовляти на роки, і йдуть з церкви, і стають ворогами на все життя.

Але як же це запобігти?! Рішення просте і парадоксальне – перестати сподіватися на свого ближнього!

Хто кому ближній?!

Щоб зрозуміти, як це зробити, давайте почнемо здалека: проведемо ось таку цікаву паралель. Притча Ісуса про милосердного самарянина з 10-го розділу Євангелія від Луки: «Він же  (законник, який говорив з Ісусом), бажаючи виправдати себе, сказав Ісусові: а хто ж мій ближній? На це Ісус сказав: один чоловік ішов з Єрусалима до Єрихона і потрапив до рук розбійників, які зняли з нього одяг, поранили його і відійшли, залишивши його ледве живого. Випадково один священик проходив тією дорогою і, побачивши його, пройшов мимо. Так само і левит, що був на тому місці, підійшов, подивився і пройшов мимо. Якийсь же самарянин, проїжджаючи, натрапив на нього і, побачивши його, змилосердився; і, підійшовши, перев’язав йому рани, поливши оливою і вином; і, посадивши його на свого осла, привіз його до заїжджого двору і потурбувався про нього; а на другий день, відходячи, вийняв два динарії, дав господареві заїжджого двору і сказав йому: подбай про нього; і якщо витратиш на нього більше, я, коли повертатимусь, віддам тобі. Отже, кого з тих трьох вважаєш ти ближнім того, хто потрапив до рук розбійників? Він сказав: того, який змилосердився над ним. Тоді Ісус сказав йому: іди і ти роби так само» (Лк. 10:29-37).

Ісус і книжник, Джеймс Тіссо

А тепер подивимося на цю притчу ось під яким ракурсом. Два ключові моменти притчі: Законник як би крутить головою по сторонах і запитує в Ісуса: а хто мій ближній? (тобто – він шукає, хто його ближній)

А Ісус у результаті притчі відповідає на це питання законника абсолютно несподівано для нього: йди і ти чини також!!! Також, як – хто? Як юдей, що попався розбійникам? Ні! Як самарянин!

Зауважимо, пограбований юдей не говорив священикові і левиту, що проходять повз: Ти мій брат по крові! Ти – мій ближній! Допоможи мені! Він взагалі був пасивною стороною! Активною стороною був самарянин.

Іншими словами, Господь як би каже законникові: ти не маєш шукати, хто твій ближній! Ти маєш сам ставати ближнім! І навіть до тих, хто тебе прямо зневажає (згадаємо, що юдеї вважали самарян значно нижчими за себе!).

Повертаємося в наш час. Ми дуже часто вимагаємо від інших, щоб вони були нашими ближніми. А суть у тому, щоб самим ставати ближніми.

Вічні стогони: Мені мало уваги! Мене не люблять! А суть у тому, щоб ми, саме ми самі, намагалися приділяти іншим увагу! Самі намагалися їх любити! Не вивалювати на ближніх свої проблеми, а намагатися допомогти їм в їх проблемах! Не вимагати любові до себе, а намагатися любити самим!

Так у чому ж тут паралель з надією на ближнього?

А от у чому? Не сподівайтеся на свого ближнього, а намагайтеся самі стати для нього надією! Не намагайтеся спертися на нього, а станьте самі його опорою! І, повірте, безліч проблем у ваших взаєминах просто розчиняться в повітрі. Ну, уявіть собі, що в деяких сімейних ситуаціях дружина стає опорою чоловікові, він може сподіватися на неї! Вона, за власною ініціативою в цих питаннях ставатиме його надією! Не шукаючи в ній опору, але отримуючи її! Погодьтеся наскільки це приємніше!

А в інших – чоловік стає опорою дружині! Він ставатиме, за власною ініціативою, її надією!

Бог – наша надія! Чи не повинні ми, як Його діти, брати з Нього приклад, і намагатися стати опорою для своїх ближніх, а не вимагати, щоб вони були опорою для нас?!

«Самонадія»

А тепер розглянемо третій помилковий об’єкт наших надій: це ми самі!

У сучасному світі, світі де усі штовхають один одного ліктями, де успіх є мірилом гідності, де слово невдаха – це тяжка образа. У світі, який кричить: будь самовпевнений, сподівайся тільки на себе і ти досягнеш успіху в житті! Я, також живучи в цьому світі, хочу спробувати це спростувати.

Перше і найголовніше в житті людини, головний успіх – побудувати нормальні взаємини з Богом! І немає успіху вище!

Чи допоможе в цьому надія на себе?! Швидше зашкодить.

Моя надія – мій розум!

Що може спонукати людину на те, щоб вона стала сподіватися на себе? Ну, по-перше, її розум. Давайте розберемося з розумом у цьому питанні: «Уповай на Господа всім серцем твоїм, і не покладайся на розум твій. У всіх путях твоїх пізнавай Його, і Він направить стежки твої. Не будь мудрецем в очах твоїх; бійся Господа і віддаляйся від зла: це буде здоров’ям для тіла твого і споживою для кісток твоїх» (Пр. 3:5-8).

У тебе є розум? Направ його на те, щоб пізнавати Бога! Тому що не від розуму людського успіх, а від Бога! Розум – просто інструмент, але направляєш цей інструмент зовсім не ти сам, а Господь. «Чи бачив ти чоловіка, мудрого в очах своїх? На нерозумного більше надії, ніж на нього» (Пр. 26:12).

Мені ще подобається зауваження французького філософа 17 ст. Жана де Лабрюйєра: «Бути в захопленні від самого себе і зберігати непорушну упевненість у власній думці – це нещастя, яке може статися тільки з тим, хто або зовсім не наділений розумом, або наділений ним дуже в малій мірі».

І життя показує тим, хто може бачити: дуже рідко розумний досягає успіху в житті. Я знавав декількох надзвичайно розумних людей і з них так ніхто і не «вибився в люди» в загальнолюдському сенсі. І в той же час мені були знайомі безліч абсолютних посередностей, якщо не сказати сильніше, які досягли і чинів, і почестей, і багатства.

Отже, на розум свій не можна сподіватися!

Моя надія – на мою силу!

Друге, на що часто сподівається людина – на фізичну силу, на здоров’я.

Ну, тут така маса прикладів і в житті, і в Писанні, які спростовують цю помилкову опору, що достатній тільки приклад класичного здоров’яка – Голіафа… (розповідати детально не буду, це знають навіть діти). Був здоровий, посковзнувся, впав, отямився – немає голови.

Мабуть, фізична сила найбільш хистка основа надії на себе, усі люди, навіть не дуже розумні, прекрасно розуміють, що фізична сила в людини дуже ненадовго.

Моя надія – на багатство!

Третя ілюзія надії на себе – своє багатство.

Це зараз особливо актуально: як багато зараз тих… «…що надієтеся на силу свою та величаєтеся багатством своїм!.. Вони думають, що доми їхні вічні і оселі їхні з роду в рід, землі свої вони називають своїми іменами. І людина, будучи в честі, не розуміє, що вона зрівнялася з тваринами і уподібнюється їм. Цей шлях їхній – спокуса їм, хоч після цього устами своїми будуть хвалити його. Як овець, поглине їх безодня; смерть буде пасти їх, і ранком праведні будуть володіти ними; сила покине їх, і могила буде житлом їхнім» (Пс. 48:7-15).

У самому багатстві нічого нехорошого, а тим більше грішного немає. Але для багатьох людей воно створює в їх головах ілюзію вседозволеності і безкарності. І це часто спонукає їх на вчинки злочинні і жорстокі, а закінчується це сумно: «…За те знищить тебе Бог до кінця. Викине тебе й виселить тебе з дому [твого], викоренить тебе із землі живих. Побачать це праведні і убояться, посміються над тобою [і скажуть]: Ось чоловік, що не у Бога шукав собі сили, а сподівався на силу багатства свого та зміцнювався злочинством своїм» (Пс. 51:7-9).

І потім, навіть якщо ти багатий, то пам’ятай: «І якщо якій людині Бог дав багатство і майно, і дав їй владу користуватися ними і брати свою частку і насолоджуватися від праці своєї, то це дар Божий». (Еккл. 5:18)

А тому Господь попереджає через того ж царя Соломона: «Не піклуйся про те, щоб нажити багатство; залиш такі думки твої. Спрямуєш очі твої на нього, і – його вже немає; тому що воно зробить собі крила і, як орел, полетить до неба» (Пр. 23:4,5).

Отже, і багатство – не привід для того, щоб сподіватися на себе!

І нарешті, головна причина, за якою людина надіється на саму себе, – це влада, яку вона має. Ну, цей клінічний випадок ми досить детально розбирали.

І дійшли висновку, що, по-перше, влада не залежить від того, хто її має, а залежить від Бога, а по-друге, влада – штука ой, яка неміцна! І сподіватися на те, що вона в тебе буде достатньо довго – просто безглуздо!

Далі буде…

За матеріалами сайту: https://golgofa.kіev.ua

Попередній запис

Надія? Лише на Бога!

Чи доводилося вам переходити річку навесні по льоду?.. …коли місцями видно ополонки, з плаваючими в них крижинами, що відкололися, місцями ... Читати далі

Наступний запис

Надія? Лише на Бога! (Завершення)

А як у нас з надією на Бога?! І нарешті, ми перейдемо до найочевиднішого для кожного християнина – до надії ... Читати далі