8 червня – У пошуках алмазів

По правді кажучи, тяжкі страждання здаються мені безглуздими, якщо ми витрачаємо всі свої сили на марні спроби знайти відповідь на свої «чому?» Чому Солженіцин повинен був провести вісім років у виправно-трудовому таборі тільки за те, що він по необережності покритикував Сталіна у своєму листі другові? Чому мільйони євреїв повинні були загинути заради виконання примх безумного диктатора? Подібні страждання самі по собі безглузді і залишаться такими, якщо страждалець не почне шукати в них сенс подібно до того, як рудокоп шукає алмази у вугільній жилі.

Віктор Франкл, що пройшов через гітлерівські концтабори, сказав: «Відчай – це страждання без сенсу». Франкл і Бруно Бетельгейм витягали сенс з безглуздих страждань Голокосту. Спостерігаючи за поведінкою людей в екстремальних обставинах концтаборів, вони зібрали інформацію, що сформувала базис для всієї подальшої наукової роботи. Для Елі Візеля та інших, подібних до нього, сенсом стало «нести свідоцтво». Сьогодні вони присвячують себе тому, щоб шанувати пам’ять тих, хто не вижив.

Перебуваючи у в’язниці, Достоєвський заглибився в дослідження Нового Заповіту і житія святих. Ув’язнення стало для нього (а пізніше – для його співвітчизника Солженіцина) горнилом віри. Обидва вони описують процес, під час якого груба реальність людського зла передусім переконала їх у необхідності спокутування. Потім, бачачи живі свідоцтва вірних у таборах, вони усвідомили можливість преображення. Як витончено виразився у своїй класичній повісті «Один день Івана Денисовича» Солженіцин, віра в Бога, може, і не витягне тебе з табору, проте її вистачає, щоб долати день за днем.

Хоча порівняно з цими першопроходцями мої власні страждання здаються банальними, я теж намагаюся отримати з них сенс. Я починаю з біблійного обіцяння того, що страждання можуть зробити в мені щось вартісне. Вивчаючи переліки, подібні до представленого в Римлян 5, де Павло згадує терпеливість, досвід, надію і упевненість, я задаюся питанням: «Яким чином усе це витікає із страждань?» Вони роблять терпіння (чи стійкість), змушуючи мене скинути темп і звернутися до Бога. Вони формують характер, мобілізуючи резерви внутрішньої сили. І я продовжую читати цей перелік, запитуючи в Бога, як Він може привнести сенс до процесу страждань.

З книги «Де Бог, коли я страждаю»?

Попередній запис

7 червня – Непотрібні страждання

Я дійшов до переконання, що основний вклад, який можуть зробити християни, – це захищати людей від непотрібних страждань. Ми можемо ... Читати далі

Наступний запис

9 червня – Участь у стражданнях

Іноді єдиний сенс, який ми можемо запропонувати людині, що страждає, – це завірення, що її страждання, які не мають очевидного ... Читати далі