Хоча в Мартіна Лютера Кінга були ряд недоліків, в одному він був правий: він залишався вірним принципу миротворства. Він не завдавав ударів у відповідь. Тоді як інші закликали до помсти, він закликав до любові. Борці за громадянські права піддавали ризику свої тіла, зустрічаючись віч-на-віч з шерифами, озброєними палицями, пожежними шлангами і вівчарками, що гарчать. Це, по суті, і принесло їм перемогу. Історики вказують на одну подію, що стала переломною, коли рух за права темношкірих набув критичну масу громадської підтримки. Вона сталася на мосту біля міста Сельма, штат Алабама, де шериф Джім Кларк нацькував своїх поліцейських на неозброєних чорних демонстрантів. Американська громадськість, вжахнувшись від цієї сцени жорстокої несправедливості, нарешті схвалила ухвалення закону про громадянські права.
Я виріс в Атланті, на іншому кінці міста від місця, де жив Мартін Лютер Кінг, і маю зізнатися, що, на свій сором, коли він очолював демонстрації в Сельмі, Монтгомері, Мемфісі та інших місцях, я був на боці білих шерифів з палицями і вівчарками. Я був швидкий на те, щоб засуджувати моральні вади Кінга, але не помічав власного сліпого гріха. Проте, завдяки тому, що він був вірний, використовуючи своє тіло як мішень, і ніколи – як зброю, він зломив мою моральну черствість.
Як часто казав Кінг, головна мета – не здобути перемогу над білими, а «пробудити в тому, хто пригноблює, почуття сорому і кинути виклик його помилковому відчуттю переваги. Мета – це примирення. Мета – це свобода. Мета – це створення бажаної єдності». І саме цього Мартін Лютер Кінг, врешті-решт, і досягнув – навіть у подібних до мене расистах.
Кінг, як і раніше Ганді, загинув від рук вбивці. Після його смерті все більше і більше людей почали переймати принцип ненасильницького протесту як засіб встановлення справедливості. Завдяки ненасильницьким методам більше півмільярда людей скинули ярмо пригноблення на Філіппінах, у Польщі, Угорщині, Чехословаччині, Східній Німеччині, Болгарії, Югославії, Монголії, Албанії, Радянському Союзі та Чилі. У багатьох з цих країн приклад виходив від християнської церкви. Демонстранти марширували зі свічками в руках вулицями, співали гімни і молилися. І, як і в дні Ісуса Навина, стіни перетворювалися на руїни.
З книги «Ісус, Якого я не знав»
