Загорська в’язниця, найстаріша в Росії, була зведена в 1832 році. Щоб не потребувати опалення, будівельники поглибили її кам’яні стіни під землю. Для того, щоб дістатися до приміщень, в яких утримувалися ув’язнені, ми пройшли через троє сталевих дверей – вниз, вниз, вниз потертими кам’яними сходами, що ведуть до джерела задушливого смороду: камер на нижньому поверсі.
Перша камера, до якої ми увійшли, за розмірами була приблизно такою ж, як моя спальня в Чикаго. Коли відкрилися двері, вісім підлітків, молодшому з яких було лише дванадцять, встали по стійці смирно. У камері стояли тільки чотири ліжка, тому хлопчики спали по двоє. Окрім розхитаного столу, з меблів там більше нічого не було. Кожне ліжко було вкрите тонкою, брудною ковдрою. Жодних простирадл і наволочок.
В одному з кутів камери в підлозі була влаштована викладена плиткою яма з двома площадками з розміром у ступню. Ця видима з усіх боків яма служила одночасно туалетом і «душовою», хоча єдиний кран з холодною водою знаходився від неї на відстані витягнутої руки. Єдине вузьке віконце знаходилося під самою стелею камери. Воно повністю закрижаніло, і тому не відкривалося. Камера освітлювалася голою лампочкою, що звисає на дроті із стелі.
Я не побачив ні настільних ігор, ні телевізора, ні радіоприймача – взагалі жодних засобів розваг. З метою безпеки, ув’язнені в Загорську утримуються в строгій ізоляції, ніколи не виходячи з камер. День у день протягом року, двох, а може – і п’яти ці хлопчики сидять у своїй тюремній камері, як тварини, чекаючи свободи. Як я з’ясував, більшість з них відбуває термін за дрібне злодійство.
Начальник гіршої з в’язниць Радянського Союзу виявився цілеспрямованою і навіть сміливою людиною. Двома роками раніше, коли уряд урізав постачання продовольства, він звернувся за допомогою до ченців знаменитої Троїце-Сергієвої лаври, що знаходиться неподалік. Ченці почали поставляти хліб і овочі зі своїх комор у достатній кількості, щоб прогодувати ув’язнених впродовж зими. Їх безкорислива допомога так вразила начальника в’язниці, який був комуністом, що в 1989 році він дозволив відбудувати в підземному приміщенні каплицю – надзвичайно сміливий вчинок, як для радянського посадовця в атеїстичній державі.
(Продовження див. 31 травня)
З книги «В молитві з КДБ»
