26 травня – Товариші за сумнівами

З часом я почав звикати до таємничості і невизначеності. Бог не викручує нам руки і ніколи не заганяє нас у кут, з якого єдиний вихід – це віра. Ми завжди бачитимемо, як Паскаль, «надто багато, щоб заперечувати, і занадто мало, щоб бути упевненими».

У пошуках доказів Божого небажання викручувати нам руки я поглядаю на Ісуса, виставленого Богом людству на огляд. Ісус частенько чинив так, що людям було не легше, а складніше повірити. Він ніколи не порушував свободу людини в ухваленні рішень, навіть якщо ці рішення були спрямовані проти Нього.

У церковному середовищі, де я виріс, не було місця для сумнівів. «Просто вір!» – казали нам. Кожен, хто відхилився убік, ризикував понести покарання як той, хто не відповідає нормам. У 1960-і роки мій брат під час навчання в біблійному коледжі отримав «двійку» за доповідь, в якій він мав нахабство припустити, що рок-музика сама по собі не аморальна. Хоча мій брат був класичним музикантом і йому насправді зовсім не подобалася рок-музика, він не знайшов жодних біблійних підтверджень аргументам, які висувалися проти неї в цьому коледжі.

Я неодноразово чув виступи мого брата – він був майстерним оратором – і бачив текст його доповіді. Я анітрохи не сумніваюся, що він отримав погану оцінку з єдиної причини: викладач не був згоден з його висновками. Більше того, він не сумнівався, що Бог не згоден з ними теж. Мій брат кинув той коледж. Він також залишив віру, і так до неї і не повернувся – гадаю, багато в чому через те, що він ніколи не бачив як істина звільняє людей, і жодного разу не зустрічав церкву, де було б місце для блудних синів.

Мій особистий досвід сильно відрізняється від досвіду мого брата. У своїх мандрах я знайшов наповнену благодаттю церкву і християн, що надали тиху гавань для моїх сумнівів. Читаючи Євангелія, я звернув увагу, що Ісусів учень Хома продовжував спілкуватися з іншими учнями, хоча і не міг повірити в їх розповідь про воскресіння Ісуса, і саме коли вони були разом, з’явився Ісус, щоб зміцнити віру Хоми. Подібним же чином, мої друзі і колеги по журналу «Студентське життя», а пізніше – «Християнство сьогодні», а також Церква Чикаго на вулиці Ласаль створювали для мене небесну атмосферу прийняття, яка підтримувала мене, коли моя віра коливалася. Мені дуже шкода самотніх скептиків. Ми всі потребуємо надійних товаришів за сумнівами.

З книги «У пошуках невидимого Бога»

Попередній запис

25 травня – Стежки в джунглях

Починаючи роботу над книгою, я, по суті, беру мачете і починаю пробиватися крізь джунглі, не стільки для того, щоб розчистити ... Читати далі

Наступний запис

27 травня – Місце для сумнівів

Сказавши стільки похвального про сумніви, я повинен також визнати, що сумнів може і відвести людину від віри, а не привести ... Читати далі