22 травня – Чому я не відвідую мегацеркву?

Я проти курсу на мегацеркви, віддаючи перевагу громадам скромніше, далеких від світла прожекторів. Я ніколи до кінця не розумів – чому, поки не наштовхнувся на парадоксальне спостереження Г. К. Честертона, записане в його книзі «Єретики»: «Людина, що живе в невеликому співтоваристві, мешкає в набагато більшому світі. Причина очевидна. У великому співтоваристві ми можемо обирати собі товаришів, а в невеликому наші товариші обрані для нас».

Абсолютно точно! Коли в мене є вибір, я вважаю за краще тинятися із собі подібними: тими, у кого є вища освіта, хто п’є добре просмажену каву «Starbucks», слухає класичну музику і купує собі машину на підставі рейтингу екологічної чистоти. Та все ж, з тими, хто схожий на мене, я дуже швидко починаю нудьгувати. Менші групи (і менші церкви) примушують мене бути в тісному спілкуванні з усіма.

Генрі Новен визначає «общину» як місце, в якому обов’язково є людина, з якою ви найменше хотіли б бути поруч. Частенько ми оточуємо себе людьми, з якими нам найбільше хочеться бути, створюючи тим самим клуб або кліку, а не общину. Утворити клуб може хто завгодно, а от для формування общини потрібна благодать, спільне бачення і тяжка праця.

Християнська Церква стала першим в історії громадським інститутом, що об’єднав у собі на рівних умовах євреїв і язичників, чоловіків і жінок, рабів і вільних. Апостол Павло сприймав це як таємницю, «заховану від віків і поколінь, а тепер виявлену Його святим». Сформувавши співтовариство з несхожих один на одного людей, казав він, ми дістаємо можливість привернути увагу світу фізичного і навіть – надприродного, невидимого (Еф. 3:9,10).

На превеликий жаль, Церква в певних аспектах цю місію провалила. Та все ж, навіть повністю «білі» або повністю «чорні» церкви демонструють внутрішнє різноманіття з погляду віку, освіти і соціального статусу парафіян. Церква – це єдине місце з усіх, де я буваю, яке об’єднує покоління: немовлят у мам на руках; дітей, що починають крутитися і хихикати в найбільш непідходящий момент; дорослих, які мають важливий вигляд і завжди знають, як треба поводитися; і літніх людей, які можуть заснути, якщо проповідник бубонить занадто довго.

Я цілеспрямовано шукаю общини, де люди не схожі на мене, і з якими тісніше можна спілкуватися саме в невеликих церквах.

Авторська колонка в журналі «Християнство сьогодні», 20 травня 1996 року

Попередній запис

21 травня – Впадаючи в благодать

Спочатку благодать не прийшла до мене в контурах або в словах віри. Я виріс у церкві, де часто казали одне, ... Читати далі

Наступний запис

23 травня – Тиха турбота

Як допомогти тим, хто виявився в нужді? Зокрема, що можна зробити, щоб зменшити їх страх? Я зрозумів, що наймогутніша сила, ... Читати далі