Запобігання вагітності

Тема нашої розмови стосуватиметься контролю над народжуваністю, але ці слова не зовсім правильно передають справжнє значення цього поняття, тому що ті, хто практикує такий контроль, насправді не вірять ні в народження, ні в сам контроль. Тому ми в подальшому не вживатимемо цих слів. Отже, пропоную відповісти на існуючі заперечення проти суті та мети шлюбу.

Одружені пари часто говорять: «Ми не можемо дозволити собі мати більше дітей». Ті, що так заявляють, можливо, ніколи не задумуються над жахливим принципом, який вони проголошують, а саме, принципом домінування економічного над людським. Уявіть собі, що цей принцип застосують до інших сфер життя. Скажімо, якби чоловік заявив, що він більше не може утримувати свою дружину, то чи може він дістати право на те, щоб застрелити її?

Надаючи перевагу економічному фактору проти людського, ми забуваємо, що дістаємо благословення лише тоді, коли входимо у сферу Божої любові. Безпритульна дитина з вулиці не має їжі, одежі і домашнього затишку, як це мають діти, що живуть зі своїми батьками, бо це безпритульне дитя перебуває поза межами середовища любові. Наскільки ми виходимо поза межі середовища Божої любові, настільки ми виключаємо божественну допомогу, яка так чи інакше прийшла б до нас. Прихильники первинності економічного фактора насправді не зацікавлені у великих прибутках чи заощадженні. Вони зацікавлені у витрачанні, а це неодмінно призводить до розчарування в житті. Пусті пристрасті і прагнення більшої винагороди, захоплення одягом, егоїзм диктують їхню філософію.

Ці люди переконані, що є вільними маніпулювати своїм життям окремо від законів Бога, бо закони плідного шлюбу написані начебто лише для вірних. Вони твердять, що вірні вороже налаштовані до будь-якого розчарування в шлюбі, але треба пам’ятати, що ті, хто не є вірними, не мають більшої свободи, щоб порушувати природні закони Бога, ніж будь-хто інший. Просто так склалося, що саме Церква захищає природний закон. Дехто переконаний, що сповідування принципу, який відкидає розчарування в коханні і стверджує, що шлюб приречений бути плідним, є виключно католицькою доктриною.

Уявіть ситуацію, що переважна більшість людей ходить із зав’язаними очима і закритими вухами. За таких обставин невдовзі мала б з’явитися енцикліка Папи Римського, в якій засуджувався б такий порядок речей. Церква зреагувала б також: «Не годиться зав’язувати свої очі і закривати вуха. Здоровий глузд говорить вам, що очі були створені для того, щоб дивитися, а вуха – щоб чути. Ви мусите дозволяти цим органам виконувати призначену Богом функцію». Багато хто міг би тоді сказати: «О, католицька Церква виступає проти контролю над очима» або «Католицька Церква стоїть в опозиції до контролю над вухами».

Бог створив мужчину і жінку, чоловіка і дружину з певними особливостями і відмінностями, і їхні органи мусять мати можливість функціонувати. У що ми збираємося перетворити цей всесвіт: у світ, в якому ми братимемо до рук скрипки і смички, але ніколи не зіграємо на цих інструментах мелодії? Чи, можливо, у світ, де скульптори триматимуть у руках стамески і ніколи не торкатимуться ними мармуру, щоб створити скульптуру? Чи ми хочемо мати дерева, які цвітуть, але ніколи не плодоносять? Чи життя і любов мають бути зменшені до якогось епідермічного рівня без жодних плодів чи мети?

Нам слід завжди стояти на боці двох великих постулатів: любов у шлюбі творить глибший вид єднання; глибоке єднання любові самою своєю природою схильне до Втілення. Ця істина доводить, що не може існувати єднання поза шлюбом. Чи звертали ви увагу на те, що у Святому Письмі ніколи не згадується про шлюб у значенні сексуальних стосунків, але завжди шлюб асоціюється зі знанням. У Книзі Буття мовиться: «І пізнав Адам Єву, жінку свою, і вона завагітніла»[1]. Коли ангел Гавриїл сповістив Діві Марії про те, що вона обрана, аби стати Матір’ю нашого благословенного Господа, то вона запитала: «Як же станеться це, коли мужа не знаю?»[2] Зверніть увагу на те, що тут не йдеться про знання про зачаття, а про якусь глибшу тайну. Св. Петро сказав: «Чоловіки, так само живіть разом із дружинами за розумом».[3] Чому про шлюб говориться, як про знання? Тому що підставою однієї з найближчих форм єднання в природному порядку є те, що усе приходить зі знання. Ми дивимось на квітку чи дерево і щось дізнаємося про ці речі. Найближчий вид єднання в природному поряду між «знавцем» і явищем, яке є відомим. Ми не можемо уявити собі щось ближче, ніж єдність нашого розуму і того, що ми знаємо.

Святе Письмо порівнює шлюб зі знанням, бо шлюб творить єднання і вимагає вірності. Коли чоловік пізнає дружину, між ними обома твориться єдність, як єдність між розумом і тим, що є відомим. Вони стають одною плоттю, і з цього моменту все, що стається з жінкою, стається і з чоловіком. Він зробив її жінкою, вона зробила його чоловіком. Так само, як ви завжди є в боргу перед своєю альма-матер за те, що дала вам знання про Шекспіра, так і кожен завжди є боржником того, хто створив єдність. Зміни на психічному рівні є також важливими і на фізичному рівні. Жінка вже ніколи не зможе повернути свою незайманість, як і чоловік не зможе повернутися до свого незнання. З їхньої єдності походить вірність, допоки кожен з них має тіло. Вони вже ніколи не зможуть повернутися до того стану, в якому перебували раніше. Отже, це не просто досвід, тепер між ними існує зв’язок, який триватиме вічно. У подружжі цей союз є дуже глибоким. Усяка любов схильна до втілення.

Ми говорили про любов між чоловіком і жінкою, яка творить глибокий зв’язок, через який природним чином поширюється любов. Усе, що є добре, поширюється. Сонце поширюється через світло і тепло. Квітка поширює себе через аромат. Тварини розповсюджують себе через розмноження і продовження свого виду. Людина є добра. Її розум також добрий, і цей розум поширює себе через думки. Бог поширює Себе не лише у творенні, але й з усієї вічності. Бог має Вічного Сина. Джерело усякого породження є в Бозі. Породження потомства є імітацією Бога, котрий з усієї вічності має Вічного Сина, Якому Він може сказати: «Ти – Мій Син, Я сьогодні Тебе породив!»[4].

Сила породження, вічна в божественній природі, передається розумові людини і тілам чоловіка та жінки. Як сказав Сам Господь: «Чи Я допроваджу до породу, і не вчиню, щоб вона породила?…Чи Я, що чиню, щоб родила, і стримаю?»[5] Спроможність породжувати – це дар, даний нам згори. Спонукальна сила народжувати дітей лежить в основі Трійці, а також у Втіленні, оскільки всяка любов, навіть любов Бога, завершується втіленням. Бог так полюбив людей, що сам втілився в людській подобі. Ким є наш благословенний Господь, як не втіленою любов’ю Бога. Божа любов мандрує цією землею в плоті і у звичках людини. Бачите, якою гарною є ця любов? Якби можна було дати визначення любові у світлі Трійці і Втілення, то це визначення звучало б так: «Любов – це взаємне віддавання себе один одному, яке закінчується самовідтворенням». Взаємне віддавання один одному потрібне, тому що ніхто не зможе стати досконалим, якщо він не віддає себе ближньому. У Трійці присутнє віддавання Отця Синові і Сина Святому Духові. Тут присутнє самовідтворення, оскільки Святий Дух є зв’язком у цій єдності любові. Взаємне віддавання між чоловіком і дружиною завершується самовідтворенням, тобто дитиною.

Радісне зворушення фермера, який спостерігає, як проростає посіяне ним зерно, радість від побаченого пуп’янка герані, що розпускається на підвіконні, піднесення на дусі святого, який бачить, що грішник нарешті сприйняв молитву і починає жити в Христі – все це є земними свідченнями подарованого Небом щастя, яке приходить до кожного, хто бачить, як зароджується і розвивається життя. Любов не означає лише радість володіння. Любов – це можливість бачити народження нового життя, бачити нову людину, сотворену за подобою батьків. Дитина творить узи союзу між чоловіком і жінкою, відкриваючи дар батьківства в чоловікові і дар материнства в дружині. Творяться нові стосунки. Любов стає чимось на взірець вознесення із площини відчуттів і повернення назад до Бога. Діти, наче намистини у вервиці, зв’язують воєдино любов чоловіка і дружини. Любов завжди вимагає чогось непізнанного, вона процвітає лише в таїнстві. Нікому не приносить радості бачити, як заперечують безконечність, чи те, як раптом застиг політ любові або минула пристрасть. Кожен хотів би бачити розквітле втілення любові.

Таїнство материнства і батьківства розкривається тоді, коли дитину треба навчати основним життєвим істинам. Тоді відкриваються нові терени для пізнання. Своєю появою на світ кожна дитина поєднує воєдино чоловіка і жінку, стаючи відображенням поєднувальної любові Святого Духа у Святій Трійці. Кожна дитина має душу, яку треба врятувати, і тим-то вона пробуджує солодке почуття відповідальності в батьків. Кахліл Гібран писав про дітей так: «І жінка, що тримала біля грудей немовля, сказала: Поговоріть з нами про дітей. А він відповів: Ваші діти не є вашими дітьми. Вони є синами і доньками Життя, яке прагне самого себе. Вони приходять через вас, але не від вас, і хоча вони є з вами, однак вони не належать вам. Ви можете дарувати їм свою любов, але не свої думки. Ви можете дати прихисток їхнім тілам, але не їхнім душам, бо їхні душі живуть у домі майбутнього, який ви не можете відвідати навіть у мріях. Ви можете намагатися стати такими, як вони, але не прагнути зробити їх такими, якими є ви. Адже життя не іде назад, воно не живе вчорашнім днем. Ви є луком, з якого ваші діти, як живі стріли, випускаються в життя. Лучник бачить помітку на стежині безконечності. Він натягує вас, як лук, з усією своєю міццю, щоб Його стріли могли летіти швидко і далеко. Нехай ваше перебування в руках Лучника буде для вас радісним, бо як Він любить стрілу, що літає, так любить Він і лук, що є міцний і стійкий»[6].

В історії життя Бог встановлює мету: ви – лук, а ваші діти – стріли. На вас покладено місію виявляти перемогу любові над власним «я». Діти символізують поразку вашого егоїзму, вони засвідчують перемогу милосердя. Кожна дитина породжує жертву, як дар Божий, стає запорукою вашого власного спасіння. Якими щасливими будете ви в Судний день, коли Господь скаже вам: «Твоя любов дала плоди». Якщо Бог не благословив вас дітьми, то ви завжди можете радіти з того, що матимете змогу відіслати свою любов назад до Бога.


[1] Бут. 4:1

[2] Лк. 1:34

[3] 1Пет. 3:7

[4] Євр. 1:5

[5] Іс. 66:9

[6] Кахліл Гібран. The Prophet, “On Children”

Попередній запис

Секс – це таїнство

Існують два слова, які найчастіше вимовляються і найбільше перекручуються в нашому сучасному світі. Це слова «свобода» і «секс». Слово «свобода» ... Читати далі

Наступний запис

Чотири суперечності любові

Немає в цьому світі нічого прекраснішого, ніж двоє закоханих. Для того, щоб наша любов витримала усі перипетії життя, ми мусимо ... Читати далі