Немає в цьому світі нічого прекраснішого, ніж двоє закоханих. Для того, щоб наша любов витримала усі перипетії життя, ми мусимо усвідомити деякі важливі духовні і психологічні відмінності між чоловіком і жінкою. Зрозумійте, що деякі конфлікти, які можуть виникнути в подружньому житті і які можна легко подолати, є частиною нашої занепалої людської природи.
Існують духовні відмінності між чоловіком і жінкою. Здебільшого чоловік одружується для того, щоб мати жінку, а жінка виходить заміж для того, щоб мати дитину. Ще однією відмінністю є те, що чоловік у шлюбі шукає задоволення, а жінка прагне реалізації і шукає мети цього задоволення. Чоловік завжди обґрунтовує свою любов до жінки. Він може сказати: «Я люблю тебе, бо ти гарна, мудра і доброчесна». Жінка ніколи не дає пояснень, вона віддає себе, її капітуляція – це само по собі пояснення любові. Ще одна відмінність полягає в тому, що чоловік швидше закохується, ніж жінка. Адже він може любити якийсь момент, частину чи якийсь приємний досвід, пов’язаний з жінкою. А жінка не полюбить чоловіка доти, доки не зможе віддати себе в цю мить і остаточно. Щоб виявити усі натхненні моменти для здійснення великого акту самопожертви, жінка мусить мати більше часу. Чоловік боїться померти раніше, перш ніж він проживе життя. Жінка здебільшого боїться померти до того, як вона породить життя. Ці відмінності можна використовувати для того, щоб допомогти вирішувати будь-які труднощі, які виникають у шлюбі. У кожному шлюбі можуть виникнути певні конфліктні ситуації, і не тому, що та чи інша особа є недосконалою, а тому, що ці суперечності є частиною нашої занепалої людської природи.
Перша суперечність виникає між бажанням і небажанням любові. Люди справді не знають один одного аж поки не одружаться. Період залицяння – це щось на взір балу-маскараду, а от у шлюбі ми знімаємо маски і бачимо себе такими, якими є насправді.
Зміни і справді трапляються. Людське серце може досягнути того моменту, коли його переповнюватиме надто багато любові, і воно захоче, щоб його вже більше не любили. Пам’ятаєте вірш Френсіса Томпсона? Він розповідав, як взяв на руки дитину і як цей маленький хлопчик опирався йому, як плакав і виривався з його обіймів. Тоді поет подумав: чи, бува, не так поводяться деякі людські душі перед обличчям Бога; вони не готові бути любленими Ним. На рівні людських стосунків також розпочинається боротьба між бажанням і небажанням любові. Яка ж така загадкова хімічна реакція відбувається в людському серці, що змушує його коливатися між бажанням і небажанням любові? Розриваючись між прагненням любові і пересиченням, жагою і відразою, між бажанням і небажанням, людське серце запитує себе: «Чому я мушу бути таким?» Коли настає пересичення, «ти» просто зникає, бо воно вже більше не є бажаним. Коли знову з’являється бажання, присутність «його» чи «її» стає дуже потрібною. Надто багато любові – з’являється незадоволення, надто мало любові – виникає порожнеча.
Існує пояснення, чому людина має саме такі почуття. Ви були створені для великого святого серця Любові і ніхто, крім Бога, не зможе задовольнити ваше серце. Ваше серце має рацію в тому, що прагне безмежності, але воно помиляється, коли намагається заповнити цю безмежність обмеженим партнером. Вирішення цієї суперечності можливе тоді, коли сприймати розчарування як прості нагадування про те, що любов – це любов Бога під час паломництва. Як і ті, що їх надто сильно люблять, так і ті, що потребують більшої любові, можуть йти поруч, якщо на це подивитися в Божому світлі. Коли прагнення безмежної любові сприймається як сум за Богом, тоді обмеженість нашого раннього кохання нагадує нам слова св. Августина: «Наші серця були створені для Тебе, о Господи, і вони є неспокійними, поки не знайдуть спокою в Тобі»[1]. Лишень пам’ятайте про те, що в кожному шлюбі чоловік і жінка обіцяють один одному щось таке, що може дати лише Бог.
Існує ще одна суперечність, яка є дуже типовою для людської природи: суперечність між бажанням бути «одно» з іншою особою і відчуттям цілковитої самотності поруч з іншим. У подружньому житті траплятимуться моменти, коли ваше «я» майже розчиниться в іншому, а потім настає дивовижне відчуття повернення назад до вашої самотності. Чому так? Річ у тім, що немає у світі нічого матеріального чи плотського, що можна поєднати. Спробуйте поєднати в одне ціле дві мармурові брили. Чому ви не можете цього зробити? Тому що вони матеріальні! Так само не можна поєднати тіла. Лише душу, дух може поєднувати. Якщо б ми разом з вами вчили «Отче наш», то моє знання цієї молитви не перешкоджало б вам вивчати її. Якщо б ми молилися разом, ми були набагато більше одним цілим, ніж це можливо в матеріальному вимірі. Отже, саме дух об’єднує. Ваша плоть не є перешкодою, а засобом до єднання, тому що вона пов’язана з вашою душею. До тієї міри, як любов втрачає свою душу, вона втрачає відчуття єдності. Коли зник дух, залишається лише втома і нудьга.
Нагнітання інтимності, щоб досягнути бажаного, не може бути цілковито задоволеною у фізичному вимірі, бо після акту єднання за партнерами залишається статус відокремлених осіб, кожна зі своєю таємницею. Бачите парадокс? Душі закоханих прагнуть єдності, але саме по собі тіло, хоча воно і є короткотривалим символом цієї єдності, не творить її. Плоть є недостатньою для такого виду єдності, вона сама не може задовольнити дух. Немає у світі подружжя, яке було б вільним від такої суперечності; і така суперечність наростає тоді, коли тіло проходить через етапи любові без участі душі. Коли душа любить, така суперечність іде на спад.
Існує можливість втечі від такої суперечності. Нехай це не видасться вам цинічними, та найбільшим звільненням від цієї суперечності є народження дітей. Тут відчувається уявна дисгармонія між прагненням єднання і неспроможністю перетворити цю єдність на постійну, яка компенсується народженням дитини – новим вузликом в єдності батька і матері. Чоловік і дружина ніколи не відчуватимуть порожнечі поруч один з одним, коли їхні стосунки, що так безпосередньо одухотворені Богом, Творцем, наповнені новим тілом і душею. Бог створив людей досконалими, і люди почуваються нещасливими, коли намагаються порушити закони, встановлені Богом. Діти – це відповідь на парадокс самотності в перебуванні разом. Вони є тим містком, що з’єднує закоханих, їхнє тіло і душу, воєдино.
Існує ще одна суперечність – між мрією про непроминаюче піднесення любові та вічне щасливе кохання і тим, якою любов виявляється насправді в шлюбі. Дехто через це перетворюється на циніка, хоча і не має таким ставати. Якщо людина починає своє сімейне життя з припущення, що її «друга половина» є Богом, то вона приречена випити гірку чашу розчарування. Нам не слід надто покладатися на нашу «половину». Дуже часто ми почуваємося зрадженими, приниженими, розчарованими і обманутими, адже наш партнер не дав нам усього того, що обіцяв. Словом, ми часто кажемо: «Я одружувався, щоб почуватися абсолютно і безмежно щасливим, а ти не робиш мене щасливим!» Причина такого конфлікту полягає в тому, що ми очікуємо від шлюбу того, чого там нема.
А ось відповідь. Пам’ятайте, що жодна людина на землі не є любов’ю. Лише Бог є Любов. Ми, Його створіння, є лише до певної міри милими і приємними. Коли ж створіння починає претендувати на місце Творця, тоді шлюб перетворюється на ненависть. Хтось одружується, сподіваючись дістати в особі жінки чи чоловіки Бога або ангела. Але ця жінка, яку сподівалися бачити ангелом, виявляється занепалим ангелом, а чоловік – також простим смертним. Коли пристрасть минає, а оркестр вже давно не грає радісні мелодії, шампанське життя втрачає усю свою іскристість. Дехто називатиме свого партнера брехуном чи злодієм. Тоді чоловік і дружина ідуть до суду і кажуть: «Ми хочемо розлучитися, бо не сходимося характерами». Та чи існували коли-небудь сім’ї, де б партнери досконало підходили один одному? Адже немає у світі двох людей, які були б абсолютно досконалими «половинками».
Після розлучення колишнє подружжя починає шукати нових партнерів, і тут вони зіштовхуються з тією самою помилкою, сподіваючись, що новий партнер зможе їм дати те, що насправді може дати лише Бог. Вони вступають у новий шлюб. І знову не можуть знайти щастя. Чому? Новий шлюб також потерпить фіаско через те, що чоловік і дружина не хочуть сприймати подружнє життя як перехід до божественного. Намарно сподіватися, що ще одне кохання може дати те, чого бракувало в попередньому. Це корови можуть переходити з пасовища на пасовище, але не можна замінити людину, яка присвятила комусь усе своє життя. Тому пам’ятайте, що вам не варто очікувати від шлюбу надто багато. Те, чого ви прагнете, є на Небесах, а не тут, на землі. Ваш партнер – це лише невеличкий уламок. Лише Бог є одним цілим. Не сподівайтеся, що інший партнер подарує вам безмежне щастя. Рай існує, але не на землі.
Ще однією є суперечність між сексом і коханням. Коли ми говоримо про цю суперечність, то нам не слід думати, що ці поняття є протилежними. Ми відділяємо ці два поняття лише тому, що говоритимемо про осіб, які, власне, відділяють секс і кохання. У подружньому житті ці два поняття неодмінно поєднані. Секс – це найвищий вияв любові між чоловіком і жінкою. Коли ж у сім’ї немає злагоди чи коли партнери розлучені, тоді з’являються відмінності: секс шукає частину, любов – цілісність. Секс охоплює фізіологічну сферу і має свої дуже конкретні зони задоволення. Любов також включає усе це, але вона спрямована на цілісність коханої людини, людини з плоті і душі, створеної на образ і подобу Божу. Любов бачить годинник і розуміє його призначення. Секс зосереджується лише на годинниковому механізмі і забуває, що його було створено для відмірювання часу. Орган не включає особистості, але особистість включає орган. Така алегорія допомагає пояснити, що кохання включає секс, але секс не обов’язково включає кохання. Любов зосереджується на об’єкті; секс – на суб’єкті, а саме, на власному «я». Любов скерована до когось іншого задля задоволення того іншого, а секс спрямований на власне «я» задля свого задоволення. Секс лестить об’єкту не тому, що він вартий похвали, а радше заради спокуси. Секс знає, як заводити нових друзів і впливати на людей. Егоїзм у сексі твердить, що любить ту іншу людину, але насправді любить лише власне відображення в цій людині.
Сексом рухає бажання заповнити момент між володінням і неволодінням. Це щось на зразок споглядання заходу сонця чи переплітання пальців у час нудьгування. Він відпочиває після певного досвіду, на якийсь час почувається задоволеним, а потім знову очікує на появу нової пристрасті, яку треба задовольнити, і це інколи вже цілком інший об’єкт. Кохання ж, споглядаючи це, лише хмуриться, воно сприймає це не інакше, як убивство об’єкта любові задля самозадоволення. Секс може дати птахам можливість літати, але не побудує для них гнізда. Секс подарує серцям незабутні враження, але не побудує домівки. Він здатен покинути увесь світ заради розкішних подорожей по морю, але там не буде портів. Замість того, щоб очиститися задля вічно існуючої безмежності, а саме, задля Бога, секс визнає фальшиву безмежність, ніколи не знаходячи задоволення. Однією з причин того, що так багато людей страждають від психозів і неврозів, є перебування в постійному безрезультатному пошуку безмежного в обмеженому. Вони шукають Бога в чуттєвості.
Як різниться істинна любов! Істинна любов визнає потребу, жагу, пристрасть, але вона також визнає і дотримання цінностей, які перевершують простір і час. У любові бідність долучається до багатств. У справжній любові потреба стає служінням, а туга за коханим – радістю. Секс позбавлений такої радості віддавання. Вовк не пропонує нічого ягняті, убиваючи його, тому що тут немає радості жертвоприношення. Секс забирає, нічого не даючи навзамін, а любов є винятковим контактом з іншою людиною заради вдосконалення.
Кожен може відчувати суперечність між періодом романтичного залицяння і подружнім життям, між трепетною гонитвою і брутальним захопленням у полон. Чи можна завжди відчувати радісний трепет залицяння і романтичного наздоганяння? Так, але не в цьому світі. Єдину справжню відповідь на цей парадокс наздоганяння і захоплення в полон можна знайти у вічності. Коли ваше кохання провадить вас назад до Бога, тоді ви пізнаєте щось безмежно захопливе, і вам доведеться цілу вічність іти за ним слідом, щоб пізнати його значення. Зрозумійте це, і як чоловік чи жінка ви знатимете, що вся ваша любов є лише іскрою, яка поведе вас до полум’я, яким є Бог. Ваш шлюб стане своєрідним камертоном для гармонійності співу ангелів; як річка впадає в море, так і романтичне залицяння і сімейне життя зіллються воєдино. Оскільки Бог – це безмежна, вічна любов, то треба цілу вічність йти за нею, щоб пізнати її істинну глибину. Тоді ви осягнете безмежний дар на Небесах. Ви одружуєтеся по любові, і ця любов веде вас до Бога.
[1] Св. Августин. Сповідь, Кн.1, ч.1
