Я згадую період у нашому шлюбі, коли ми з Джанет сварилися із щонайменшого приводу. Ми все ще не з’ясували для себе питання влади, і жоден з нас не хотів поступатися. Ухвалення будь-якого рішення – важливого чи незначного – перетворювалося на «перетягування каната». Зайшовши в безвихідь, ми вирішили випробувати метод, який ніколи раніше не був для нас дієвим, – спільну молитву. Щодня ми сідали і виливали Богові свою душу. Ми молилися про рішення, які нам треба було прийняти, про людей, з якими ми повинні були контактувати впродовж дня, про наших друзів і рідних. Коли ми підкорялися Вищій Владі, наші власні питання про владу з’явилися в абсолютно іншому світлі. Тепер ми стояли перед Богом пліч-о-пліч, а не лицем один до одного в протистоянні. Минуло вже двадцять п’ять років, але ми як і раніше молимося разом.
Я написав книгу про Старий Заповіт під назвою «Біблія, яку читав Ісус», де розглянув псалми-прокляття, що закликають до помсти ворогам. Я описав, як щотижня вирушав на «гнівну прогулянку» пагорбом за моїм будинком, під час якої висловлював Богові своє обурення стосовно тих, хто погано зі мною вчинив. Те, що я примушував себе відкривати Богові свої глибокі переживання, мало терапевтичний ефект. «Зазвичай я повертався, відчуваючи, що з моїх плечей ніби звалився величезний тягар, – писав я в тій книзі. – Я висловив свої претензії вголос перед Богом, і колючки несправедливості більше не докучали моїй душі як раніше. Іноді я виявляю, що в процесі цього я зростаю в співчутті. Божий Дух вказує мені на мій власний егоїзм, мій дух засудження, мої недоліки, до яких інші ставляться з милістю і прощенням, мою страшенно обмежену точку зору».
Буквально сьогодні я наштовхнувся на цей уривок, і в мене виникло дивне почуття, що ці слова написав не я, а хтось інший. Річ у тім, що з моменту останньої «гнівної прогулянки» минуло вже декілька років. Я як і раніше підіймаюся на той пагорб, навідуюся до лисячої нори, перевіряю, чи не пошкодили жуки сосни, спостерігаю за слідами тварин на снігу, і я як і раніше молюся, але тепер це правильніше було б назвати «прогулянками хвали». З часом гнів просто випарувався. Сталося зцілення, хоча я цього навіть не помітив.
З книги «Молитва. Чи здатна молитва змінити життя?»
