Вознесіння

Вознесіння Христове (фрагмент), Джон Сінглтон Коплі

У цьому розділі ми роздумуватимемо над Символом Віри, нас цікавитимуть слова, які стосуються Вознесіння нашого благословенного Господа і того факту, що Він сидить праворуч Бога, Всемогутнього Отця.

Після Воскресіння наш благословенний Господь сорок днів перебував на землі. Впродовж того часу Він навчав апостолів про Царство Боже і пояснив структуру Свого Містичного Тіла, Церкви. Мойсей постив 40 днів, перш ніж встановив Закон, Ілля постив 40 днів, перш ніж відновив Закон, і тепер за сорок днів Воскреслий Христос заклав основоположні стовпи Церкви і нового Закону – Євангелія. «Сороковини» вже мали закінчитися і апостолам було наказано готуватися до п’ятдесятого дня, що був днем ювілею.

Коли настав четвер, день Вознесіння нашого божественного Спасителя, Він повів Своїх апостолів на Оливну гору. Не з Галілеї, а з Єрусалиму, де страждав, покине Він землю і піде до свого Небесного Батька. Принесення жертви вже звершилося. Він зібрав Своїх апостолів, готуючись вознестися на божественний Трон; Він підносить над ними руки догори в молитві подяки і Руки опустилися з Небес на землю, щоб благословити їх, і були на них відбитки цвяхів. Пробиті руки найкраще роздають благословення. Якщо коли-небудь вам буде потрібна порада, зверніться до тих, що страждали.

Святе Письмо про Вознесіння каже, що, поблагословивши апостолів, Він віддалився від них, вознісся на небо і сидить тепер праворуч Бога[1]. Тут певні слова потребують пояснення, а саме те, що наш Господь «вознісся», що Він «сидить» і «праворуч Отця». Нам не слід думати про Вознесіння, як про пересування. Нам не слід думати, що наш благословенний Господь піднявся поза найвіддаленішу зірку і що Він віддалений від нас на багато мільйонів світлових років. Ми також не повинні думати, що Він відлетів з однієї точки до іншої, і, звичайно ж, нам не слід сприймати Його Вознесіння, як одну з форм космічної подорожі. Одного разу наш Господь зійшов з Небес на землю. Це не означало спуску у фізичному розумінні, це радше було відкриття заслони, за якою була прихована від людства божественність. Отже, Вознесіння не є чимось на зразок польоту ракети. Наш благословенний Господь не є ближчим до Неба, коли Він пролітає мимо зірки Аркатур. Воскресіння і сходження на землю, описані в Символі Віри і в християнській доктрині, стосуються радше приниження і возвеличення. Коли наш благословенний Господь прийшов на цю землю, Він принизив Себе. Коли Він вознісся на Небо, Він був возвеличений, і саме так говорить про Нього християнська доктрина. Він вознісся на Небо, тому що принизив Себе і змушений був покірно прийняти смерть на хресті.

Що означає слово «сидить»? «Сидить Христос по Божій правиці»[2]. Слово «сидить» означає тут перепочинок після конфлікту. Хрест залишився позаду з усім його брудом, спрагою, боротьбою і болем. Сидіння не означає, що наш Господь є пасивним. Пам’ятаєте, як у Книзі Буття сказано, що Бог перепочивав після сотворення світу[3]. Чи означає це, що Він був втомлений? Звісно, тут не мається на увазі, що Його рука, рука Творця, втомилася. Наш благословенний Господь прагне перепочинку, бо Його роботу вже виконано. На хресті наш Господь мовив: «Звершилось!»[4]. Усі пророцтва, цифри і символи Старого Заповіту тепер уже здійснилися. Здійснилося кожне слово Святого Писання. Уже нема іншого посередника. Хрест є безнастанним викупленням і відшкодуванням за гріхи людей[5]. Саме це є справжнім поясненням того, що наш Господь сидить.

Що означає «праворуч Отця»? Права рука означає владу. Це означає, що Він має владу Бога і ця влада поширюється на весь світ. Права рука не означає близькості у фізичному розумінні, вона означає спільне розділення слави. Наш Господь діє як посередник між Богом і людьми. У цьому полягає Його влада. Вознесіння нашого благословенного Господа також описане у Святому Писанні в загадковий спосіб. Ужитий вислів «за завісою» є досить незвичним[6]. Що це означає? Цей вислів стосується чогось у Старому Заповіті. У храмі в Єрусалимі, а перед тим у Скинії, що розкинулася в пустелі, перед Святая Святих висіла дуже важка, чудова і загадкова завіса. Вона була підвішена відповідно до схеми, поданої на Горі, вишита ліловим, блакитним, яскраво червоним тонко переплетеним льоном. Потім на цьому полотнищі були вишиті золоті херувими, як описано в Книзі Вихід[7]. За цією завісою лежали прекрасні символи єврейської історії і єврейської віри. За цією завісою зберігалася Святая Святих. Священикові дозволялося входити у Святая Святих один раз на рік і лише після того, як він очистився кров’ю і скропив кров’ю завісу. Після цього, завдячуючи священику, люди могли якийсь момент поспілкуватися зі Святая Святих, але решту часу протягом року Святая Святих була захована. Із-за цієї завіси було чути звучання дзвонів, шурхотіння пишного одягу і чиїсь кроки. Усе це відбувалося в атмосфері якоїсь таємничості. Що говорили один одному євреї, коли споглядали цю завісу? Вони знали, що їм не можна туди входити. Вони, мабуть, казали: «Відділені, відокремлені, відрізані ми від Бога». Саме цей сентимент жив, напевно, у серці кожного правовірного Старого Заповіту.

Завіса в Новому Заповіті символізує тіло нашого Господа. Коли наш благословенний Господь помер на хресті, завіса в храмі розірвалася навпіл. Вона була розірвана згори до низу ніби для доказу того, що це не зроблено людською рукою. Інакше кажучи, цей бар’єр між Небом і землею, між Богом і людьми тепер був зруйнований. Завдяки смерті Христа відкрився доступ до Небесного Батька. У тому факті, що центуріон проколов бік нашого благословенного Господа, напевно, був якийсь символізм. Святе Письмо називає Його тіло «завісою», і коли Його бік було проколено, відкрилася Святая Святих – серце Живого Бога. У всякому разі грішне людство без спокутування усіх гріхів не могло зайти за завісу. Тепер Христос узяв на Себе людську природу; Він терпляче ніс її тягар; Він прожив її; Він помер у ній; Він отримав її знову після смерті. Він зруйнував стіну, яка роз’єднувала Бога і людину, тому уклав мир. Я дивлюся на себе, на свою людську природу, яка погрузла в гріху, і мене охоплює відчай. Коли я споглядаю природу Христа – тепер Він воскреслий і вознісся на Небо – мене переповнює радість. Дивлячись на власну природу, я бачу свою безпомічність. Дивлячись на природу Христа, у мені зроджується надія. Коди я дивлюся на свою власну природу, я бачу свій гріх. Коли дивлюся на Його природу, я бачу Його святість, і це саме та святість людської природи Христа, що вознеслася на Небо.

Що це означає для нас? Воно означає багато що, але ми згадаємо лише два моменти. По-перше, така людська природа, як наша, є на Небі. Подумайте про це, подумайте про те диво, яким було б наше тіло, якби ми жили в ньому життям Христа. По-друге, ми маємо на Небесах Архієрея, Який може зглянутися над нашою неміччю, бо Він колись мав нашу людську долю.

Ми знаємо, що на Небесах є людська природа. Коли Бог прийшов на цю землю, Він прийняв на Себе людську природу. І цю людську природу було кинуто на вогнище Кальварії, як покуту за людські гріхи. Воскреслий, Він тепер возноситься, тож існує неперервність зв’язку між Втіленням і Вознесінням. У Втіленні наш Господь взяв тіло, але не лише для того, щоб страждати; інакше Він взяв би його лише на якийсь час. Якщо Він взяв нашу людську природу для того, щоб заради нас страждати, то чому Він не відкинув її? Зрештою, Його одіж уся була в плямах, вимазана землею; на ній були уся спека і тягар того дня. Чому б не скинути це все? А тому, що Ісус узяв людську природу не лише для того, щоб спокутувати за наші гріхи. Кінцева мета того, що Бог прийшов на цю землю – привести нас до досконалого єднання з нашим Отцем. Як міг Він це зробити? Показ нашого тіла в Господі не є перешкодою на шляху до божественної близькості, піднесення його до Неба, показ тіла тих, хто пройшов випробування, страждання, непорозуміння, ким би вони не були в цьому житті, не є перешкодою тому, що їхнє тіло буде уславлене. Розділяючи хрест Ісуса Христа, ми розділяємо Його славу. Мета усього людства є, певним чином, досягнута у Вознесінні.

Наш Господь у всій красі повертається тепер до Батька. Він взяв із Собою щось таке, чого не мав, прийшовши на цю землю. Він приніс Свою божественність і забрав її з Собою назад. Також Він узяв із Собою ще щось. Він узяв на Небо людську природу. Найбільш благословенна і прекрасна правда пізнається в цій події. Пам’ятаєте, як наш Господь повторив це, розмовляючи з Кайяфою і сказавши йому, що одного дня він побачить, як Син Людський сидить праворуч Всемогутнього[8]. Людська природа, яка була так принижена, стала прославленою. Його Вознесіння є істинним перенесенням того осердя людства, досконалого у всіх його складових, у тілі і душі, аж до самого трону Отця. Мета Втілення – бути нашим чудом, бути для нас взірцем. У певному розумінні, завдяки тому, що Він є новим Адамом на Небі, ви і я є також там. Ми є там потенційно доти, доки перебуваємо в стані ласки на цій землі.

Але це не є єдиною причиною того, що Він узяв із Собою людську природу. Він узяв людську природу ще й тому, щоб могти співчувати нашим немощам. На цю тему в Посланні до Євреїв є чудовий текст: «Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха»[9]. Наш благословенний Господь на Небі є нашим Архієреєм. Він є нашим посередником. Він є тим, хто може зрозуміти нас. Ісус не є відокремлений від нас, бо Він мав нашу людську природу. Його людська природа, коли вона перебувала на цій землі, була настільки чутливою, що її глибоко вражала і краса лілеї, і ранило падіння пораненого горобця. Ця природа дуже тонко могла реагувати на те, на що могло реагувати людське серце, незалежно від того нице воно чи благородне, добре чи погане, чи це серце друга чи ворога.

Жодна людина не може залишитися поза межами цього всерозуміючого співчуття, тому що жодна людина не може залишатися поза межами цих обіймів любові. Він може співчувати бідним, бо сам був бідним. Може співчувати втомленим і переобтяженим, бо сам був втомленим і ноша Його була важка. Він співчуває самотнім, незрозумілим і переслідуваним, бо сам був у такому становищі. Через те, що Йому завдавали мук, катували Його розум, а також і серце, що випробовували Його страхом, прикрими несподіванками, моральними дилемами, нестерпним конфліктом зі злом і глибокою духовною депресією, Він спроможний максимально відчути найтонші печалі нашої земної участі. А краса усього цього полягає в тому, що Той, хто пройшов усі ці випробування, є без гріха. І це дало Йому можливість всотати виняткове співчуття і усі печалі, бо Він був без гріха. Отож ми маємо людську природу на Небі, яка знає усе про наші немощі і усе про наші випробування. Яку чудову надію маємо ми – Архієрея, Який може зрозуміти нашу недосконалість.

Тепер, узявши на Небо Свою людську природу і сидячи в славі праворуч Отця, що Він там робить? Чи має Він роботу? Звичайно! Він є посередником. Ми можемо майже стверджувати, що Він постійно показує Свої шрами Небесному Отцеві і каже: «Бачиш це? Мене було поранено в домі тих, хто любить Мене. Я люблю людей. Я страждав за них! Прости їм, Небесний Отче». Він є нашою жертвою; Він постійно присутній перед Отцем. Як сказано у Святому Письмі: «Він завжди живий, щоб за них заступитись»[10].

Як бачите, ми часто хибно розуміємо життя нашого благословенного Господа. Ми сприймаємо Його як такого, що жив на землі, проповідував Заповіді блаженства і страждав. Наш благословенний Господь зійшов із Небес не лише для цього. Він живе, заступається за нас, Він є представником усіх, хто звертається до Нього. Він завершив роботу справедливості на землі, бо сплатив борг гріха, але робота милосердя на Небі ще не завершена. Вона триває і триває, тому що ми потребуємо Його заступництва.

Я хотів би продовжити розмову про таїнство Вознесіння, але спершу нам слід звернутися до ще одного моменту в Символі Віри. Наш Господь сказав, що Він прийде судити світ[11]. Жоден інший учитель ніколи такого не говорив. Він сказав, що повернеться як Суддя і сидітиме на престолі Слави, і будуть з Ним ангели, щоб судити людей за їхніми ділами. Уява з жахом малює картини, в яких будь-яка людина здатна проникнути в глибини свідомості, щоб виловити звідти приховані мотиви і передати їх на суд на цілу вічність.

Цей останній суд не є прихованим ані від очей Бога, ні від людей. Як сказав наш Господь: «І того часу на небі з’явиться знак Сина Людського, і тоді заголосять всі земні племена, і побачать вони Сина Людського, що йтиме на хмарах небесних із великою потугою й славою. І пошле Анголів Своїх Він із голосним сурмовим гуком, і зберуть Його вибраних від вітрів чотирьох, від кінців неба аж до кінців його»[12].

Він прийде не для того, щоб судити лишень якусь окреслену ділянку землі, на якій Він проповідував і відкрив себе. Він прийде для того, щоб відкрити себе і судити всі народи і всі імперії. Він відмовляється сказати нам, коли це станеться. Він лише каже, що це настане несподівано, як спалах блискавки[13].

Спаситель є Суддею. Який гарний спосіб, щоб бути судженим. Чи можете уявити собі будь-якого земного суддю, який звертається до злочинця, що сидить перед ним: «Ти винен. Я збираюся взяти усі твої гріхи і злочини на себе. Я страждатиму замість тебе». Наш Господь узяв на Себе усі наші гріхи тоді, коли ми стояли перед ґратами божественного правосуддя, і Він, що страждав за нас, прийде судити нас. Яким буде цей суд, коли ми побачимо Того, хто любив нас так сильно? Як сказано у Євангелії від Матвія: «Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі Анголи з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї. І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів. І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята ліворуч. Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу. Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви. Був нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був і прийшли ви до Мене. Тоді відповідять Йому праведні й скажуть: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили і нагодували, або спрагненого і напоїли? Коли то Тебе мандрівником ми бачили і прийняли, чи нагим і зодягли? Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в’язниці і до Тебе прийшли? Цар відповість і промовить до них: Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили. Тоді скаже й тим, хто ліворуч: Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований. Бо Я голодував був і не нагодували Мене, прагнув і ви не напоїли Мене, мандрівником Я був і не прийняли ви Мене, був нагий і не зодягли ви Мене, слабий і в в’язниці і Мене не відвідали ви. Тоді відповідять і вони, промовляючи: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили, або спрагненого, або мандрівником, чи нагого, чи недужого, чи в в’язниці і не послужили Тобі? Тоді Він відповість їм і скаже: Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, Мені не вчинили! І ці підуть на вічную муку, а праведники на вічне життя»[14].

Таким є Євангеліє від Матвія та історія повернення нашого Господа. Річ у тім, що наш благословенний Господь узяв на Себе людську природу. Людська природа була чимось на зразок прес-форми, яку виготовляють за наказом уряду, коли є потреба викарбувати нові монети. Коли ця прес-форма виготовлена, можна карбувати мільйони монет за її зразком. Христос, наш взірець людини, народився, страждав, подолав спокусу, воскрес із мертвих і сидить у славі праворуч Отця. Ми є монетами. Тому, що Він народився, ми також мусимо народитися, але не фізично, а духовно. Тому, що Він пожертвував Собою і страждав, ми також мусимо собою пожертвувати. Хрест стає умовою порожньої могили, і оскільки наше життя відбите від Його розп’яття, тоді воно мусить відбити і Його славне Воскресіння і славне Вознесіння. Чи є ми Його монетами? Чиє зображення є на цих монетах? Чи не кесаря? Чи належимо ми світові, чи Богові?


[1] Лк. 24:50-53

[2] Кол. 3:1

[3] Бут. 2:2

[4] Ів. 19:30

[5] Пор. Ів. 19:28

[6] Пор. Євр. 6:19

[7] Вих. 37:7-8

[8] Мт. 26:64

[9] Євр. 4:15

[10] Євр. 7:25

[11] Мт. 24:30

[12] Мт. 24:30-31

[13] Мт. 24:27

[14] Мт. 25:31-46

Попередній запис

Страждання, смерть і Воскресіння

Зняття з хреста (фрагмент), Василь Верещагін У цій частині ми продовжимо обговорювати Символ Віри, який з’єднує ... Читати далі

Наступний запис

Святий Дух

Тайна вечеря, Джеймс Тіссо Тепер ми підійшли до того місця в Символі Віри, який говорить: «Вірую ... Читати далі