8 травня – Два голоси

Генрі Нувен

Одного разу я відвідав Генрі Новена – знаменитого психолога і богослова, що в минулому викладав в університетах Ліги Плюща. Він досяг великого успіху як письменник і лектор, проте останнім часом працював у будинку інвалідів «Л’арш» неподалік від Торонто, звідки церковна «індустрія» здавалася нескінченно далекою.

Ми пообідали з Генрі в його маленькій кімнаті, після чого провели служіння причастя для Адама – молодого хлопця, за яким наглядав Новен. Він провів літургію з нагоди його 26-річчя. Нездатний говорити, ходити і самостійно одягатися, будучи сильно відсталим розумово, Адам явно нічого не розумів. Максимум, що він міг усвідомити, – це що прийшли родичі. Хлопець постійно пускав слину і час від часу щось бурмотав.

Пізніше Новен розповів мені, що на догляд за Адамом у нього щоранку йде по дві години: хлопця треба скупати, поголити, почистити йому зуби, розчесати волосся, а потім направляти його руку за сніданком, коли він намагається їсти… Маю визнати, у мене промайнув сумнів: невже це – найефективніше використання часу для блискучого богослова і проповідника? «Я нічим не жертвую, – стверджував Новен. – Це я, а не Адам, дістаю найбільшу користь від нашого спілкування».

За його словами, спочатку було непросто, проте з часом він зрозумів, що щось подібне, напевно, відчуває і Бог, люблячи нас, – духовно нескоординованих, відсталих, здатних відповідати тільки тим, що для Бога рівносильне невиразному бурчанню і стогонам.

Новен сказав, що все життя усередині нього боролися два голоси. Один спонукав прагнути вгору і досягати успіху, тоді як другий закликав його просто покоїтися в утішливому усвідомленні того, що він – Божий «улюблений». Тільки в останнє десятиліття свого життя Новен по-справжньому прислухався до другого голосу. Врешті-решт, він дійшов висновку, що «мета самоосвіти і формування служіння – постійно дізнаватися Господній голос, Його обличчя і Його дотик у кожній зустрічній людині».

Мені бракуватиме Генрі Новена. На мій погляд, його найкраще характеризує картина, що відобразилася в мене в пам’яті: енергійний священик із скуйовдженим волоссям, який жестикулює неспокійними руками, немов формуючи проповідь прямо з повітря, влаштовує яскраве свято причастя на день народження байдужої дорослої дитини, настільки неповноцінної, що більшість батьків пожаліли б, що не зробили аборт. Кращий символ боговтілення мені важко і уявити.

Авторська колонка в журналі «Християнство сьогодні», 9 грудня 1996 року

Попередній запис

7 травня – Тест краси

Я зустрічав свідоцтва Божої присутності в найнесподіваніших місцях. Під час поїздки в Непал один лікар організував для нас з дружиною ... Читати далі

Наступний запис

9 травня – Обеззброюючи страх

Багато років я відчував величезний, явний страх перед образом суворого, осудливого Бога – отакого космічного Велетня. Хто захоче молитися такому ... Читати далі