У нашому моральному Всесвіті ми вільні формувати свій власний характер і душу. Всесильний Бог дав нам у руки владу, яка спроможна перетворити нас або на святих, або на дияволів. Існують закони, які ми не можемо переступати, наприклад, закон гравітації чи якісь біологічні закони, наприклад, закон циркуляції крові. Але в моральному Всесвіті ми вільні або підкорятися законам Бога, або не підкорятися їм, так само, як ми є цілком вільні або дотримуватися законів здоров’я, або нехтувати ними. Через що речі вважають добротними? Річ є добротною, якщо вона виконує призначення, задля якого була створена. Припустимо, у мене є хронометр. Як я можу знати, який він? Запитаймо:
– Яке призначення хронометра?
– Призначення хронометра – правильно показувати час.
– Чи правильно він показує час?
– Так.
– Тоді це взірцевий хронометр.
Застосуймо це правило до нашої кінцевої мети.
– Для чого ми створені? Яка мета нашого життя?
– Мета життя – бути найвищою мірою щасливим.
– Як нам стати щасливими?
– Досягнувши Життя, Правди і Любові, якими є Бог. Все, що я роблю для того, щоб досягнути цієї мети, є добрим.
Уявіть собі, я дивлюся на музичні ноти для органа. Яка нота є правильною, а яка ні? Ніхто не може цього сказати. Адже вона є правильною чи неправильною в порівнянні зі стандартом: як тільки я бачу перед собою написану мелодію, я знаю, що мені треба робити, яку саме ноту мені слід зіграти.
У нашому сумлінні існує моральний стандарт. Те, що є хорошим чи поганим порівнюється зі стандартом, який не і нашим власним витвором. Ми не малюємо своїх власних карт і не встановлюємо відстані від Чикаго до Нью-Йорка.
Також ми не наставляємо довільно власних годинників. Ми наставляємо точну годину відповідно до стандарту, який є поза нашою волею. Також ми не встановлюємо кількості сантиметрів в одному метрі. Добро допомагає нам досягнути цілі життя і нашого призначення у відповідності до правильного стандарту.
Що робить речі поганими? Скажімо, я маю олівець.
– Чи добротний це олівець?
– Так, він пише і тому добротний.
– А чи добре ним відкривати консервні банки?
– Звісно, ні.
Уявіть, що я хочу використати цей олівець для того, щоб відкрити консервну банку. Що станеться? По-перше, я не зможу відкрити банку. По-друге, я зламаю олівця. Отож використавши олівець, я не досягнув мети. Якщо я роблю те, що мені не слід робити, то не досягну мети, яку сподівався досягнути. Ставши алкоголіком, я не буду щасливим, більше того, я зруйную себе так само, як знищив олівець, використовуючи його для відкривання консервної банки.
Коли я не підкоряюся Богові, то не почуваюся внутрішньо щасливим і, зрозуміла річ, руйную спокій душі. Як бачите, зло не є позитивне. Зло є або надлишком або нестачею того, що є добре. Їжа і напої по своїй суті є приємною складовою нашого життя. Проте надто мало чи надто багато того чи іншого вже матиме погані наслідки для нашого здоров’я. Сон також є добрим відпочинком. Та коли сон перешкоджає виконанню обов’язку, то він перестає бути позитивним. Зло нагадує темряву. Це відсутність світла; воно не має власної сутності. Усе погане – це зіпсоване добре. Погане яблуко – це хороше яблуко, яке зігнило. Зло є своєрідним паразитом, який існує коштом добра, оскільки воно не має власного капіталу. За завісою нашого морального Всесвіту формується душа, і під час цього процесу використовуються наші розум і воля. Ми створені, щоб бути добрими і досягнути істини, але якими слабкими ми є насправді! Погляньте на обмеженість нашого розуму, на обмеженість нашої душі. Навіть ті особистості, які володіли великим розумом, наприкінці життя визнавали, що вони спромоглися осягнути лише невеличку частину істини. Ісак Ньютон, великий учений, говорив, що в нього було таке відчуття, ніби він стоїть на березі моря безконечної істини, а перед ним простягнулися неосяжні простори знання. Сократ, один з наймудріших древніх греків, мовив: “Є лише єдине, що я знаю: це те, що я нічого не знаю”. Тома Аквінський, який володів видатним розумом, наприкінці життя сказав, що все те, що він написав, здається йому такою дрібницею в порівнянні з тим неясним баченням, яке він мав з Небес.
Не беручи до уваги цих учених мужів, погляньмо на слабкий розум сучасних людей, на плутанину в їхніх судженнях, на їхню неспроможність розпізнати істину чи добро. Прочитавши одну книжку в понеділок, вони скажуть: “О, я матеріаліст”. Прочитавши іншу книжку у вівторок, вони вже стають комуністами. Прочитавши згодом ще якусь іншу книжку, вони заперечать ці обидві системи. Одного дня вони прокладають колію, а наступного – руйнують її. Вони ніколи не працюють на одну мету. Не дивно, що в нашому світі так багато осіб з психічними чи невротичними розладами. Вони лише перефразовують велику кількість старих помилок і чіпляють на них нові ярлики.
Наш розум і воля – нестійкі. Навіть якщо ми знаємо, що є правильним, нам іноді так важко дотримуватись цього. Нас оточують спокуси. Ми часто почуваємося як Гете, який колись сказав, що, будучи однією людиною, він, однак, відчуває, що в ньому накопичено так багато добра і зла, що цього достатньо, аби зробити з нього і грубіяна, і джентльмена. Святий Августин писав: “Ким би я не був, я не є тим, ким мав би бути”.
Ми мусимо визнати, що наш розум є слабкий, воля немічна і кульгава, а думки темні. Ми потребуємо допомоги! Ми потребуємо більше правди для нашого розуму, більше любові і добра для нашої волі. Де ми хотіли б дістати це? Чи міг би Бог дати нам це? О так, звісно, і не тому, що ми цього варті, а тому, що це відповідало б Його безмежній доброті. Бог вважає, що було б корисно щось нам підказати і додати нам влади.
Ми здатні навчатися, бо маємо розум. Безсумнівно, Бог міг би відкрити нам нові істини. Природа постійно підживлюється ззовні невидимими силами. На землі не було б квітів і дерев, якби сонце не посилало світла, якого ми не бачимо. Бог так само міг би послати видиму або невидиму силу для того, щоб освітити нас. Він міг би зміцнити нашу волю, якої ми потребуємо. Адже ми не можемо самі себе підняти за вуха! Наше прагнення є занадто слабким. Згадайте ті обіцянки, які ми даємо самі собі в переддень Нового року, і знову порушуємо їх. Нам потрібна сила ззовні!
Електрична лампочка потребує джерела енергії ззовні. Ми маємо шлунок, але нам потрібна їжа ззовні. У нас є вуха, але ми потребуємо чути звуки з навколишнього світу.
Бог справді може освітити наш розум, але як би ми про це дізналися? Відомо, є багато людей, які претендують на звання посланців Бога. Розум мусить встановлювати певні стандарти, навіть якщо перед тим існували якісь послання. Ми не можемо дозволити на те, щоб якийсь чоловік вийшов на арену історії і мовив: “Послухайте мене, я від Бога” або “Я маю вам щось відкрити”.
Одного разу я отримав від якогось чоловіка телеграму з таким проханням: “Повідомте в Порт 53, що в Нью-Йорку, щоб вони отримали сяйво від Святого Духа”. Я певен, що автор, ким би він не був, вірив, що володіє якимось посланням. Однак ми не можемо приймати послання від будь-кого. Ми не можемо приймати на віру слова людини, яка каже: “Я маю книгу, яку написав мені Ангел”. Якщо хтось справді прийде від Бога з певним відкриттям для нашого розуму і силою для нашої волі, то наш розум мусить цю особу якось проіспитувати. Її можна перевірити за допомогою аналітичного підходу або з погляду історичного розвитку. По-перше, хто б не прийшов, про його прихід має бути повідомлено наперед. По-друге, він мусить творити дива, які б підтверджували, що він справді є посланцем. По-третє, ніщо з того, чого він буде навчати чи що повідомляти, не може суперечити людському розуму, хоча воно може перевершувати людське розуміння. Ці стандарти є тими вимірювальними приладами, які нам слід застосовувати. Кожен, хто приходить, мусить якось повідомляти про свій прихід. Молодята, що планують одружитися, попереджають про майбутнє весілля; виробники автомобілів повідомляють, яку модель вони планують незабаром випустити. Якщо Бог планує послати когось на цю землю, то найменше, що Він може зробити, так це попередити нас. Ця вимога звільнить нас від можливих несподіваних появ на історичній арені таких осіб, які, прийшовши, раптом скажуть: “Я Бог” чи “У мене є послання від Бога”. Той, хто приходить, мусить творити дива, певними знаками підтверджувати автентичність його послання. Замало лише викликати наше захоплення. Це мусять бути такі дива, які б підтвердили присутність Бога в його діях. Будь-хто, що приходить на цю землю, ніколи не може суперечити своїм вченням людському здоровому глузду. Нам відкриватимуть певні тайни, які неможливо осягнути людським розумом, але вони в жодному разі не повинні бути суперечливими для нас. Ми знатимемо, що особа, яка вчить нас чогось аморального чи заперечує безсмертя душі, не могла прийти від Бога, бо такого роду твердження суперечать нашому здоровому глузду.
У нас є три вимірювальні шкали чи тести, напрацьовані здоровим глуздом, які успішно можна застосувати до історичного контексту. Пропоную вишикувати в один ряд усіх ймовірних претендентів на посланців Бога. Звернімося до них з такими словами:
– Ми збираємося судити вас, Буддо, Конфуцію, Лао-Цзи, Магомете, Марксе, Брамансе, вас, доктори чорної магії, філософи Індії, вас, професори університетів Едді, Гейдегер, а також усіх ваших послідовників, вас, засновники останнього культу в Нью-Йорку і Лос-Анджелесі! Зараз ми використаємо лише один тест. Станьте перед нами, ми хочемо запитати вас ось що: чи повідомлялося людство про прихід кого-небудь з вас? Відповідайте!
– Буддо, чи хто-небудь знав, що ти прийдеш на цю землю?
– Конфуцію, чи знали люди про майбутнє місце твого народження?
– Сократе, чи передбачав хтось, що ти помреш від соку отруйної рослини?
– Магомете, чи говорили люди задовго до твоєї появи на світ про родину, в якій ти народишся? Чи описував хто-небудь, як ти помреш?
– Чи знала матір кого-небудь з вас про ваше народження ще задовго до цієї події?
– Чи є хтось серед вас, що міг би вказати на конкретні історичні записи, де б передбачалося місце вашого проживання, де і як ви помрете, яким буде ваш характер, манера вашого проповідування, яких ворогів матимете через своє вчення?
До цього моменту, як ви бачите, ми не вирізняли Христа з-поміж інших посланців Бога. І ось ми бачимо, як одна особа зробила крок вперед, вийшовши із загальної шеренги.
– Як тебе звати?
– Моє ім’я Ісус Христос.
– Чи повідомлялося коли-небудь про твій прихід: чи існують які-небудь історичні записи, які ще задовго до твого приходу описували деталі твого життя? Чи існують документи, які описували твою майбутню діяльність і мету твого приходу?
Він є єдиним, хто може відповісти “Так”. Отож ми говоримо іншим: “Відійдіть, можливо, ви насправді цікаві особистості, але ви не пройшли першого тесту. Про ваш прихід не було повідомлено людству завчасу, а це найменше, що міг зробити Бог. Ви маєте лишень своє слово”. Але нас цікавить особа Христа. Адже Він каже, що про Його прихід на землю людство знало давно.
