Вишикуйте претендентів

Упродовж усієї історії людства було чимало людей, які з’являлися на цій грандіозній сцені життя, заявляючи, що вони є посланцями Бога. Кожен з них, без винятку, мав право бути почутим. Припустимо, немає особливої причини для того, щоб надавати перевагу Христові, а не комусь іншому. Та все ж ми маємо повне право пропонувати цим претендентам певні тести чи стандарти, за якими нам слід судити про кожного з них. Ми не можемо дозволити будь-кому просто з’являтися на сцені історії зі словами: “Ось я, вірте мені”, або “Ось книга від Бога, яку дав мені ангел, і я хочу, щоб ви прочитали її”.

Коли ми починаємо дискусію про віру, нам не слід ігнорувати людський розум ані забувати про те, ким ми є в історії. Тому одним з аргументів, що ми використаємо, є, власне, аргумент пророцтва чи передбачення, який звучить так: “Чи були випадки, щоб про прихід кого-небудь з претендентів повідомлялося заздалегідь?” Звісно, присилаючи свого посланця на землю, Бог принаймні може сказати: “Сповіщаю вас про його прихід. Я хочу, щоб ви знали, що він іде”. Наші друзі також повідомляють нам про свій намір відвідати нас. Зустрічі в бізнесовому світі також призначаються заздалегідь. Звісно, Богові слід повідомити нас про те, що Його божественний Син іде на землю.

Хтось може сказати, що у світі існує багато інших великих релігій, окрім християнства, таких як буддизм чи конфуціанство, і нам також треба досліджувати їх. Справді, в історії існує багато міфів, протягом історії відзначилося чимало видатних особистостей, наприклад, Будда, Конфуцій чи Сократ. Кожен з них є чимось на взірець пташки, яка, перш ніж знести яйце, готує для цього гніздо. Цією пташкою керують виключно її інстинкти, які передбачило провидіння для наступного досконалого пророцтва. Божественну істину можна порівняти з кругом. Не існує жодної релігії у світі, яка не містила б певного сегмента цього круга істини. В одних релігіях, можливо, це лише два відсотки, в інших – більше, але все одно це частина цього круга істини. По цьому ми впізнаємо, що є доброго в кожній окремій релігії. Деякі з них проповідують Спасителя.

Ви можете стверджувати, що у всіх релігіях є подібності, тому всі вони проповідують майже одне і те ж. Безсумнівно, існують природні істини і всі вони однакові. Адже кожна людина на землі має здоровий глузд. Тому вона просто зобов’язана зробити певні висновки в цілком етичній послідовності, і це слугуватиме дороговказом як цій людині, так і суспільству. Нас не дивує те, що багато існуючих у світі етичних принципів є однаковими. Оскільки усі релігії світу містять якісь подібності і тому мають одну й ту ж основу, а саме, мрії людства, сперечатися про це немає сенсу. Прийшовши в картинну галерею, ми помічаємо, що кожна з картин містить певні домінуючі кольори. Через те, що картини містять однакові кольори, ми не припускаємо, що їх усіх намалював один художник. Хоча в релігіях існують подібності, ми не можемо стверджувати, що Бог створив усі ці релігії.

Бог вибрав Христа, щоб здійснилися писання пророків. Поза людським розумом існують істини, які називають відкритими істинами. Про прихід Христа людство було попереджене заздалегідь, і Він прийшов як засновник християнства. Засновник жодної іншої релігії не є таким суттєво важливим і потрібним для цієї релігії, яким є Христос для християнства. Безперечно, засновник був потрібний, щоб створити релігію, але віруючий якоїсь іншої релігії не переживає щоразу такої зустрічі із засновником цієї релігії, як переживає кожен християнин з Христом. Такі особисті стосунки з Христом є фундаментальними. Христос займає інше місце в християнстві, ніж Будда в буддизмі, Конфуцій у конфуціанстві, Магомет в ісламі чи навіть Мойсей в юдаїзмі. Буддизм не вимагає, щоб вірні вірили в Будду, проте ця релігія вимагає бути просвітленим і наслідувати його вчення, пригнічуючи власні бажання. Конфуціанство не вимагає від вірних якогось особистого трепетного стосунку з Конфуцієм. Для цієї релігії важливо дотримуватися етичних правил, і той, хто виконує ці правила, ймовірно, досягне миру разом зі своїми предками. Мойсей також не наказував людям вірити в нього, але вчив їх довіритися Господу Богу. Він не вказував на себе. Іслам вимагає віри в Бога та інших чотирьох мешканців небес, але не обов’язково в Магомета. Коли ми приходимо до Христа, тут уже християнство вимагає особистого глибокого зв’язку. Ми повинні бути з Ним одне ціле. Ми жодним чином не можемо заявляти, що ми християни, якщо не відображаємо особистості, розуму, волі, серця і гуманності Христа.

Аргумент, який висувають пророки, насправді є дуже простим. Подумайте лишень, чи траплялося так, щоб про прихід будь-якого засновника світової релігії чи будь-якого новатора сучасної релігії повідомлялося заздалегідь? Навіть рідна мати засновника релігії принаймні за п’ять років до його народження не могла сповістити про його прихід. Ніхто не знав наперед про прихід Будди, Конфуція чи Магомета. Але впродовж століть існувало якесь передчуття приходу Христа.

Аргумент провісництва стосується історії і особи. Християнство є історичною релігією. Помітьмо, що в Символі Віри, щоразу згадуючи нашого благословенного Господа, ми завжди промовляємо: “Він страждав за Понтія Пилата”. Христос зафіксований у кожному конкретному епізоді історії. Жоден інший засновник світової релігії не був так тісно пов’язаний з історією. Ми говоримо не лише про той факт, що Христос народився і страждав за правління Понтія Пилата, а радше про Його присутність у всій нашій історії.

У Старому Заповіті ми дізнаємося, що Бог начебто уклав якусь угоду з невеликою групою людей. Ще на самому початку Бог укладає своєрідний договір з Адамом, в якому йдеться про долю усього людства, головою якого був Адам. Все, що він зробив, означало, що усе людство зробило це. Пізніше Бог укладає Завіт вже з Ноєм, де обидві сторони дають певні обіцянки. Якщо одна сторона, тобто людство, збереже моральність, то Бог, тобто божественна сторона, обдарує людство Своїм благословенням.

Починаючи від самого моменту укладання цієї дуже сокровенної угоди і аж до її порушення, Бог говорив про те, що прийде на Землю Син Божий, народжений жінкою, і поборе діяння зла. Ця традиція була дуже популярна серед євреїв, особливо серед їхніх пророків. Після угоди з Ноєм Бог вступає в нову угоду з Авраамом, якого Він викликає із землі Ур. Він обіцяє Аврааму: “Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу. І народом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, і будеш ти благословенням. І поблагословлю, хто тебе благословить, хто ж тебе проклинає, того прокляну. І благословляться в тобі всі племена землі![1].

Аврааму сповістили, що народ Божий, який вийде з нього, буде таким численним, як піщинки на березі моря. Згодом цей народ потрапить в єгипетську неволю. Наступна угода укладається з Мойсеєм. Народ Мойсея порушує цю угоду, але укладається нова угода. Інші пророки, які приходять, сповіщають про те, що одного дня з цього Божого народу вийде Спаситель.

Йдеться не лише про народ, який продовжує якусь традицію і очікує Спасителя, йдеться про відомі численні деталі, які стосуються тієї конкретної особи. Багато пророцтв було сповіщено щодо нашого благословенного Господа, наприклад, що Він походитиме з юдейського племені і народить його Непорочна Діва. Одним із дивовижних пророцтв Михея було те, що народиться Спаситель у містечку Віфлеємі. Якщо б ви передбачали народження особи, яка стане визначним світовим політиком, ви, звісно, обрали б для такої події велике місто. Неймовірно, але пророк Михей під впливом божественного натхнення називає невеличке містечко Віфлеєм. Він каже, що з цього містечка вийде Той, хто має стати Володарем Ізраїлю.[2]

За багато століть до Його приходу пророкували, що Він буде лагідний і смиренний серцем страждальний Отрок, Бог і людина водночас. При нагоді візьміть Старий Заповіт, знайдіть частину п’ятдесят третю і прочитайте пророцтво Ісаї про смерть і страждання Христа, про те, що Його поставлять на один щабель із нечестивими, бо розіпнуть між двома злодіями, і лежатиме Він у чужому гробі. Таке враження, що ці пророцтва писалися біля підніжжя хреста.

Багато пророків стверджувало, що Христос походитиме з роду царя Давида. Впродовж майже тисячі років мав народжуватися нащадок роду Давида чоловічої статі, щоб здійснилося це пророцтво. Та все це не так просто. Така відома особа як Авраам Лінкольн мав чотирьох дітей. Навіть за короткий проміжок історії, що минув з часу його смерті, з усіх його нащадків на сьогодні не залишилося жодного. За всю історію людства не було ні одного попереднього повідомлення про когось із засновників світової релігії, лише про Ісуса Христа. Єврейський учений, який став християнином і дуже добре знав Старий Заповіт та усі традиції євреїв, дослідив, що за часів Христа рабини зібрали 456 пророцтв про Месію, який народиться в Ізраїлі і укладе Новий Заповіт з людством. Чотириста п’ятдесят шість пророцтв! Якби усі ці пророцтва здійснилися в Христі, який би вони мали шанс збігтися у визначений момент не лише в місці, але й у часі, як передбачав пророк Даниїл. Якщо ви візьмете олівця і напишете на папері цифру 1, підкреслите її і під цією лінією напишете цифру 84, а після неї напишете 120 нулів, то ви отримаєте число, яке вкаже на вірогідність здійснення усіх пророцтв про Христа. Як бачите, це число сягає трильйонів.

Багато пророків з інших релігій також передбачали прихід Христа. Конфуцій очікував якогось великого мудреця зі сходу. Будда говорив, що сам він не є пророком, бо має прийти хтось інший. Великий філософ Платон передбачав, що мусить народитися праведний чоловік, який розповість нам про те, як треба поводитися перед Богом і перед людьми. Грецькі драматурги завжди передчували майбутній прихід якогось Бога. Як сказав Есхил у своїй трагедії “Прометей”: “Стражданням цим не дожидай кінця, поки котрийсь з богів у тяжких муках цих тебе заступить, й в Аїд за тебе зійде безпромінний”. Іншими словами, Він нестиме тягар наших гріхів. Сократ також очікував когось, кого він називав праведним чоловіком. Пам’ятаєте “Четвертий еклог” Вергілія? Інколи його називають месіанським еклогом, бо в ньому є такі слова: “Лиш ти, Діано чиста, злелій нам ту дитину дивну, що з нею вік залізний минає, спада в непам’ять, вік золотий приходить!”

Коли Христос з’явився, Він мовив: “Виконатися на Мені має й це ось написане”.[3] Це було одним з пояснень того, чому народження Месії не здивувало Ірода. Рабини, знаючи пророцтва, сказали Іроду, що Христос має стати Царем, новим Царем людства, тому Ірод хотів убити Його. Коли наш благословенний Господь досягнув тридцятирічного віку, Він пішов до Своєї синагоги в Назареті. Писар вручив Йому звиток пророцтв Ісаї, і Він почав читати уривок з пророцтва про те, яким буде Месія: про Його покірність, про те, як Він буде зцілювати, як прощатиме і як звільнятиме полонених. Люди, що були в синагозі, слухали з великою увагою. Тоді Він мовив: “Сьогодні збулося Писання, яке ви почули”.[4] Жоден інший творець релігії не може сказати про таке ж походження. Ми сповідуємо Христа, і нікого іншого, крім Нього. Віднині моє серце і душа будуть поглинуті Тим, про кого говорили пророки.


[1] Бут. 12:1-3

[2] Мих. 5:1,2

[3] Лк. 22:37

[4] Там же, 4:21

Попередній запис

Божественне втручання

Міркуючи про сумління і про беззмістовність життя, ми мусимо зрозуміти ось що: наше серце і розум завжди мають бути відкриті ... Читати далі

Наступний запис

Розкрита правда

У нашому моральному Всесвіті ми вільні формувати свій власний характер і душу. Всесильний Бог дав нам у руки владу, яка ... Читати далі