Ми вже говорили про те, що в нас є три мотивації правдивості, три причини для того, щоб вірити чи в Христа, чи в когось іншого. По-перше, про прихід цієї особи мало бути повідомлено заздалегідь. Ми вже про це говорили. По-друге, якщо Він прийшов від Бога, мусять бути якісь знаки, неймовірні явища чи чуда, які б підтвердили Його правдивість. Отож поговоримо тепер про чуда.
Пригадаймо, що чуда ніколи не повинні порушувати законів природи. Бог і Всесвіт не є антагоністами. Розгляньмо такий приклад. Майже на всіх великих залізничних станціях, де є розгалуження кількох пар рейок, які зустрічаються, перетинаються, є контрольна вежа. З цієї невеличкої будівлі управляють усіма залізничними коліями і посилають сигнали у всі напрямки. Досить потягнути за якийсь важіль і велетенський потяг починає рухатися своїм визначеним шляхом. Інший важіль відсилає товарний вагон на запасну колію, щоб пропустити швидкісний потяг. Якби в цій вежі не відбувалася така важлива робота, то увесь рух залізничного транспорту був би дезорганізованим, фактично, сталася б аварія.
Це така проста ілюстрація законів природи, оскільки увесь Всесвіт функціонує згідно з фіксованими коліями і в конкретних напрямках. Ми не можемо бачити сигналів Бога і не можемо зрозуміти, яким чином Він передає Свою владу силам природи. Ми не бачимо, як Він керує Своїми важелями. Ми лише знаємо, що Його закони підкоряються Йому з такою точністю і пунктуальністю, яка є недосяжною для будь-якої залізничної системи у світі. Якщо існує чудо, яке суперечить всесвітньому закону гравітації, то воно свідчить про вплив якоїсь вищої сили. Взагалі кажучи, закон сили тяжіння може подолати навіть маленька дитина. Згідно з законами природи, м’яч має упасти на землю. Потім, відбившись, він летить до стелі. Рука дитини може зупинити дію закону гравітації, спіймавши цей м’яч. Коли Бог напружить силу Своєї руки, Він може призупинити дію деяких законів, які Він створив для того, щоб виявити Свою доброту і справедливість. Він є Господом усього сотвореного, яке свідчить про правдивість Посланця і послання.
Наш Господь сотворив багато чуд і ми пропонуємо вам деякі їхні характеристики. Наш Господь творив їх на знак того, що Він, Творець тих чуд, є саме Тим, про прихід котрого говорили вже давно. Він ніколи не творив чуда лише для того, щоб здивувати юрбу. Він ніколи не творив чуда для того, щоб втамувати Свій голод чи спрагу. Він ніколи не творив чуда для того, щоб заробити Собі на прожиття. Він ніколи не брав грошей за те, що Йому вдалося зробити. Він не став перетворювати каміння в пустелі на хліб, щоб втамувати Свій голод, як і не став змушувати воду потекти зі скелі, щоб втамувати Свою спрагу. Натомість Він попросив жінку опустити відро до джерела, щоб Він міг напився води.
Наш Господь пояснив, чому Він творив чуда, мовлячи: «А коли Я чиню, то хоч ви Мені віри й не ймете, повірте ділам, щоб пізнали й повірили ви, що Отець у Мені, а Я ув Отці!»[1]. Іншого разу Він казав: «Ті справи, що Отець Мені дав, щоб Я виконав їх, ті справи, що Я їх чиню, самі свідчать про Мене, що Отець Мене послав!»[2]. Якщо на те Божа воля, щоб таке пророцтво здійснилося, чуда мали бути дуже ретельно підібраними і засвідчувати та гарантувати, що таке послання є правдивим. Якщо чудо стається в поєднанні зі словом чи вчинком особи, яка заявляє про те, що має послання від Бога, то такий збіг свідчить про божественне підтвердження як правдивості Вчителя, так і самого послання. Чуда були печатями, які Бог накладав на Свої одкровення, що стосувалися Христа, божественного Сина. Якщо Ісус показує, що чудо стається лише з Його волі, тим самим Він доводить, що є Господом Всесвіту і Богом.
Ще однією характеристикою відомих чуд нашого благословенного Господа є те, що в них немає нічого незрозумілого. Кожен міг перевірити їх. Величезна кількість чуд ніколи не відбувалася в якихось таємних місцях, прихованих від людського ока, а навпаки, у доступних місцях матеріального світу, де їх можна було б перевірити. Наш Господь ніколи не творив чуд без свідків. Коли Він зцілював прокаженого, йшла слідом за Ним сила народу.[3] Під час оздоровлення слуги сотника Він навіть не пішов туди, де помирав цей слуга.[4] Коли Він підняв з постелі Петрову тещу, то при цьому були присутні апостоли та інші люди.[5] Наш Господь ніколи не ішов кудись у гори для того, щоб на самоті сотворити якесь чудо, а потім, повернувшись, повідомити про це усіх. Його діяння відбувалися на очах у численного люду, і саме тому жодне з чуд нашого благословенного Господа ніколи не заперечувалось, навіть Його Воскресіння. Апостолам було заборонено говорити про це, але факт творення чуд ніколи не заперечувався.
Його чуда є невід’ємними від Його особи. Вони відрізнялися від чуд пророків чи інших, оскільки чуда пророків були відповіддю вищої сили на молитву. Його ж чуда походили із божественного життя, що було присутнє в Ньому. У Євангелії св. Іван називає чуда знаками чи діяннями, маючи на увазі, що їх можна очікувати від Нього, якщо Він є Тим, ким є. Ці чуда були свідченням Його божественного одкровення, а навіть чимось більшим, оскільки вони підтверджували Його спасительну місію, адже Він був Спасителем світу. Зціливши паралізованого, кульгавого і сліпого, Христос надав Своїй силі видимої форми зцілювати духовні хвороби. Фізичні недуги були символами духовних проблем. Він часто надавав фізичному факту чуда символічного і духовного значення. Наприклад, сліпота була символом небажання бачити світло віри. Виганяючи демона з одержимих, Він вказував на Свою перемогу над силами зла, і завдяки цьому ті люди звільняються від рабства зла і їхня моральна свобода відновлюється.
Той, хто відкидає чуда з життя Христа, той відкидає саму ідентичність Христа і Євангелія. Навіть нейтральне ставлення до чудотворного елемента у Євангеліях є неприпустимим. Потреба творити чуда не є найменш важливим елементом проповідування Нашого Господа, як і чуда, сотворені Ним, не є простою оздобою Його життя. Надприродність вплетена у все Його життя. Моральна цілісність характеру нашого Господа залежить від реальності Його чуд. Якби Він був шахраєм, то не був би Тим, ким Себе представляв. Ми не можемо роз’єднувати два поняття, які Бог з’єднав воєдино, а саме, красу характеру Христа і реальність чуд, які Він творив.
Скільки чуд сотворив Христос? Точна кількість чуд, згаданих у Євангелії, становить тридцять п’ять. Три з цих чуд стосуються воскресіння мертвих: дитини, юнака і дорослого чоловіка, дев’ять чуд стосуються природи, і двадцять три – зцілення недужих. Крім того, існують чуда, які безпосередньо пов’язані з життям Ісуса Христа: Непорочне Зачаття, Воскресіння і Вознесіння. І хоча у Євангелії згадується тільки тридцять п’ять чуд, це не означає, що лише ці чуда сотворив наш Господь за час Своєї діяльності. Послухаймо, як св. Іван завершує Євангеліє: «Багато є й іншого, що Ісус учинив. Але думаю, що коли б написати про все те зокрема про кожне, то й сам світ не вмістив би написаних книг!».[6] Напевно, до цього були чуда, яких не злічити. Пророки сповіщали, що коли прийде Месія, то творитиме чуда. Невже Христос, коли прийде, то більше чудес чинитиме, аніж цей учинив?[7] Оскільки Він творив велику кількість чуд, Він, напевно, і є Христос.
Спробуймо дослідити найважливіше чудо, а саме, Воскресіння. У Новому Заповіті існує п’ять чітких оповіщень про Воскресіння, і всі вони є незалежними: чотири з них подаються у Євангеліях і одне подає св. Павло. Св. Павло спілкувався з апостолами Петром і Яковом приблизно через три роки після свого навернення і особисто з ними знався. Ці п’ять різних записів подають принаймні одинадцять згадок про Воскресіння нашого благословенного Господа і про Його появу в різних місцях серед натовпів до п’ятисот осіб. Факти свідчать, що наш благословенний Господь помер на хресті і, згідно з традицією, тіло Його намастили пахучими оліями та поховали в печері. До Його гробу приставили охоронця. У світовій історії лише до цього єдиного гробу вхід закладали велетенським каменем і приставляли охорону, щоб не допустити воскресіння мертвого. Так усе виглядало ввечері Страсної П’ятниці. Що може бути смішнішим від того, коли озброєні солдати пильнують мертве тіло. Але вартових виставили на випадок того, як мертвий встане та піде, мовчазні уста заговорять, а в проколеному серці знову запульсує життя. Вони знали, що Він мертвий, вони казали, що Він уже ніколи не встане зі Свого ложа, однак пильнували. Вони пам’ятали, що Він називав Своє тіло храмом, і казав, що через три дні як його зруйнують, Він його відбудує.[8] Вони пригадали, як Він порівнював Себе з Йоною, який пробув в утробі риби три дні і три ночі,[9] так і Син Людський буде в лоні землі три дні і три ночі, а потім воскресне.[10] Через три дні Авраам дістав назад свого сина Ісака, принесеного в жертву. Вони знали про це. Впродовж трьох днів єгипетська земля перебувала в темряві, що є протиприродним.[11] На третій день Бог зійшов на гору Сінай[12], і тут знову мовиться про три дні. Рано-вранці в суботу первосвященики і фарисеї, порушивши святий день, прийшли до Пилата зі словами: «Пригадали ми, пане, собі, що обманець отой, як живий іще був, то сказав: По трьох днях Я воскресну. Звели ж гріб стерегти аж до третього дня, щоб учні Його не прийшли, та й не вкрали Його, і не сказали народові: Він із мертвих воскрес! І буде остання обмана гірша за першу…».[13]
Їхня просьба про охорону гробу аж на три дні більше стосувалося слів Христа про Його Воскресіння, аніж страху перед апостолами, які могли викрасти тіло свого Учителя та інсценізувати Його воскресіння. Пилат не мав ніякого бажання бачити цих людей, що прийшли до нього, адже це через них пролилася кров невинного. Він провів власне офіційне розслідування. Христос був мертвий. Пилат ніколи б не погодився на такий абсурд, щоб посилати війська цезаря охороняти мертвого єврея. Отож він відповів їм: «Сторожу ви маєте, ідіть, забезпечте, як знаєте».[14]
Охоронець мав за обов’язок не дозволити беззаконня; печатка на камені мала попередити обман. Напевно, була печатка, і вороги, напевно, поставили її. Напевно, вороги приставили охоронця. Напевно, вони підписали свідчення про смерть і воскресіння. Неєвреї були задоволені зі своєї природи, що Він був мертвим, а євреї були задоволені згідно з законом, що Він був мертвим. Тоді, як сказано в Євангелії від Матвія: «І вони відійшли, і, запечатавши каменя, біля гробу сторожу поставили».[15] Тіло Царя було виставлено для останнього прощання, поруч стояв Його охоронець. І найдивовижнішим у цій сцені охорони мертвого тіла є те, що вороги Христа сподівалися на Його Воскресіння, а Його друзі – ні. Саме віруючі були скептиками, а невіруючі виявилися довірливими. Його послідовники вимагали переконливих доказів.
Припустимо, ми не приймаємо свідчення про Воскресіння та інших доказів чудес, які підтверджують достовірність Христа. Як ми можемо пояснити порожню гробницю? Як ми пояснимо те, що апостоли ходили по світу і сповіщали про Воскресіння, і цього факту ніхто не заперечував? Існують два найпопулярніші пояснення, які заперечують факт Воскресіння. Перше – це теорія брехні. Згідно з цією теорією апостоли брехали про Воскресіння, так само як і усі ті свідки, які стверджували, що бачили воскреслого Христа. Ця теорія є очевидно помилкова. Задля чого треба було переконувати світ у тому, що Він воскрес, якби Він насправді не воскрес? Лишень саме це переконання у Воскресінні Господа і ніщо інше змушувало людей ризикувати своїм життям. Більше того, своєю поведінкою вони довели, що вірили в це безмежно. Вони проповідували про Розп’яття саме на тому самому місці, де Він був розіп’ятий, і саме там, де вони самі страждали за своє проповідування. Люди ніколи не страждають за те, у що не вірять. Воскресіння не було брехнею.
Однак існує ще одна теорія, яка заперечує факт Воскресіння і доводить це популярною мовою психологічних термінів. Ця теорія стверджує, що апостоли дуже хотіли побачити воскреслого Спасителя. Вони чули, як Він казав, що воскресне з мертвих, і усі ці слова про Воскресіння глибоко запали в їхню підсвідомість. Ці ідеї перебували в їхній підсвідомості під виглядом великого бажання. Великий крах сподівань і розп’яття відбулося в Страсну П’ятницю. Вони зрозуміли, що тепер втратили рушійну силу і ґрунт під ногами. Тоді, коли їхні месіанські сподівання були зруйновані розп’яттям Христа, вони почали уявляти Його Воскресіння. Вони вірили, що вони бачили Його. Вони були переконані в тому, що Він воскресне.
Ця теорія є неправдивою з багатьох причин. Апостоли вміли відрізнити стан трансу від реальності. У Святому Письмі багато разів пояснюється ця відмінність. Воскреслий Христос не з’являвся апостолам ані під час молитви чи Богослужіння, ані під час їхніх релігійних медитацій. Поява воскреслого Христа відбувалася у звичайних життєвих ситуаціях: коли апостоли ішли на прогулянку, коли сиділи за вечерею чи коли ловили рибу. Воскреслий Христос з’являвся при найбуденніших обставинах, цілком відмінних від тих, які уявляють собі запеклі фанатики, чи у видіннях, наприклад, під час сну. Найбільш неймовірним у Воскресінні є те, що ніхто з Його послідовників не вірив у те, що Він воскресне з мертвих. Тому Великоднього недільного ранку жінки принесли миро і бальзам, щоб намастити ними мертве тіло. Вони не були готові вітати Воскреслого. Ба навіть воскреслий Христос не з’явився тоді, коли люди очікували такої появи. Ніхто не передбачав Його появи, ніхто навіть не сподівався на Його Воскресіння. Коли Марія Магдалина побачила порожню гробницю, вона й гадки не мала, що Він повернувся до життя. Вона сказала, що, напевно, хтось переніс тіло Христа в інше місце поховання. Коли апостоли Петро та Іван вперше почули про спорожнілу гробницю, вони пояснили це так: “Ой, та це тільки жіночі балачки. Ви ж знаєте, які ці жінки, завжди щось собі придумають”. І лише одного апостола Хому цілий тиждень непокоїли сумніви.
Ще одним аргументом проти цієї психологічної теорії є те, що видіння не з’являються різним людям одночасно. Ілюзії особи, так само як мрії, належать лише цій людині. Ніхто з нас не має однакових мрій одночасно з іншою людиною. Чи було якесь свідчення про те, що, коли Христос з’явився п’яти сотням осіб, хоч б хтось один засумнівався в реальності того, що відбувалося?
Що стосується цієї суб’єктивної теорії, то можемо додати, що видіння ніколи не зможе відкотити камінь, що закривав вхід до гробниці. Охоронець і солдати були євреями. Люди могли без перешкод відвідати гробницю, щоб побачити її порожньою. Якби тіло було там увесь час, вони ніколи б не мали такого видіння. Якби Воскресіння було простою ілюзією, торкання до тіла Христа, вкладання пальця в Його долоню, де був забитий цвях, і вкладання руки в Його бік, проколений списом, так як робив це Хома, звичайно, розвіяли б будь-які ілюзії. Коли Господь з’являвся після Воскресіння, Він споживав їжу, і апостоли бачили, як їжа зникала. Він брав хліб, і вони бачили, що цей хліб розламаний. Іншого разу Він дав їм хліба і риби, і так вони втамували свій голод. Таке, звісно, не трапляється під час сну чи у звичайних фантазіях.
Правда полягає в тому, що ніхто з апостолів не сподівався Воскресіння. Їх треба було переконувати дуже сильними аргументами, так як, наприклад, апостола Хому. Повірте мені, сучасні скептики геть не можуть змагатися зі скептиками тих далеких днів, особливо з апостолами. Вони таки були великими скептиками. Але коли вже вони були в чомусь переконані, то доводили, що справді вірять у це, давши перерізати собі горлянку. Наш Господь прийшов у цей світ з чудами, як свідченням про Свою божественність. Воскреснувши з мертвих, Він просив людей бути готовими померти за все те, що було в них ницого та грішного, щоб вони могли воскреснути знову.
[1] Ів. 10:38
[2] Там же, 5:36
[3] Мт. 8:1-4
[4] Там же, 8:8
[5] Там же, 8:14
[6] Ів. 21:25
[7] Там же, 7:31
[8] Там же, 2:19
[9] Йо. 2:1
[10] Мт. 12:40
[11] Вих. 10:22
[12] Там же, 19:11
[13] Мт. 27:63-64
[14] Там же, 27:65
[15] Там же, 27:66
