Але не лише краса, і лад, і таємниця навколишнього світу ведуть нас крізь «видиме» до «невидимого» (див: Рим. 1:20). Очищення серця має привести до тієї невинності, яку мали перші люди до гріхопадіння. Тема ця невпинно повторюється в аскетичній літературі. Особливо цікаво, що, очистивши серце, людина втрачає той «дух страху», про який говорить апостол Павло (див: 2 Тим. 1:7). Занепала людина намагається здолати цей дух тільки самоствердженням, нахабством, владністю. Але чистий серцем здатен дивитися без страху на все, навіть на гріх.
Чистота серця прояснює погляд так, що ми покірливо бачимо Божу подобу в грішнику крізь усі його гріхи. Більше того: ми його жаліємо, розуміючи, що гріхи ці приносять йому набагато більше зла, ніж кому б то не було. Саме тому гріх має викликати співчуття, а не гнів.
Можна піти і далі. Можна побачити, що всяке зло – лише спотворене добро. Візьмемо сексуального маніяка. Бажання його невірні; але шукає він якоїсь смутної подоби істинної любові. Навіть людина, яка прагне до наймерзеннішого життя, прагне до життя. Чистий серцем побачить у будь-якому злі те добро, яке воно спотворило.
Дуже легко і дуже зручно думати, що зло – така ж незалежна сила, як добро. Проте це невірно. У зла немає власного буття. За добром стоїть усе, стоїть Бог; за злом не стоїть нічого. Зло безрозсудне, незрозуміле, безглузде. Якщо ми очистимо джерело життя в нас, ми зможемо в будь-якому становищі побачити Бога. Чистий серцем знаходить у собі силу глянути прямо на що завгодно, і сказати: «Тут теж Бог». «І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява» (Йн. 1:5).
Чистота серця прояснює погляд. Вона прямо протилежна до цинізму і світської розсудливості. Цинік «бачить наскрізь» усе добре і благе, і знаходить за ним мерзенність; чистий серцем бачить наскрізь зло і знаходить за ним Бога.
Протилежне це і уявній «невинності». Сучасний психолог Роло Мей розрізняє два типи невинності. «Один із них у тому, – пише він, – що доросла людина, часто поет або художник, зберігає дитячу ясність зору. Усе свіже для нього, усе нове і забарвлене в яскраві, чисті тони. Така невинність породжує вдячний подив і веде до духовності». Друга невинність, за словами Мея, веде лише до того, щоб закривати очі на все неприємне.
Сучасному вченому вторить св. Антоній, який жив багато століть тому: «Ніхто не може увійти до Царства Небесного, не будучи випробуваний; усуньте спокуси, і ніхто не спасеться». Традиція ченців-пустинників вважає, що духовно зрілий чернець не тікає від спокус, але бореться з ними. Уникаючи зла за всяку ціну, ми втрачаємо силу для добра.
Якщо ми хочемо такої чистоти серця, яка дасть нам силу ясновидіння, ми повинні не страшитися ворогів, а переймати на себе їх тягар. Той же Роло Мей резонно зауважує: «Прагнучи бути «хорошим», станеш не моральним генієм, а чистоплюєм». У цьому світі можна стати досконалим, якщо ти готовий бути недосконалим. «Як я щаслива, – сказала св. Тереза, – що недосконала до часу смерті».
Забуваючи про це, ми набудемо такої віри і такої моральності, які просто нестерпні для дійсно віруючої, моральної, духовної людини. Така «праведність» може виявитися більш відразливою, ніж гріх. Прагнучи любити Бога тільки «доброю» нашою стороною, ми дізнаємося, у кращому разі, лише про клишоногу духовність.
***
Можливо, найнезручніше питання в тому, до чого ж ми прагнемо. Якщо ми хочемо лише благопристойної, світської «чистоти», нам нема чого прямо дивитися на життя. Тоді ми не побачимо Бога. Але чи Його ми шукаємо?
Чим далі ми від чистоти серця, тим менше прагнемо побачити Бога. Якби серця наші були очищені від усього, що не є серцем, вони б самі собою піднімалися до Бога. Коли це станеться, усе в нашому житті встане на місце, усі наші здібності діятимуть, як замислив Бог. Навіть страждання сяє, якщо його бачиш у Богові, бо навіть його прийняв Господь як ціну за єднання зі світом.
Людина здатна вмістити Бога. У неї є місце для Бога, але лише тому, що вона здатна вийти за свої межі.
Блаженні чисті серцем, бо вони не замкнуті в темниці свого занепалого «я». Навіть якщо вони хочуть, щоб їх «залишили в спокої», це для них не вдається, вони чують голос улюбленого: «Я сплю, та моє серце не засинає. Ось чую: стукає мій любий: «Відчини мені, о моя сестро, моя люба! Моя голубко, моя чиста! Бо голова у мене роси повна, кучері у мене – нічних капель. Я скинула із себе мою одежу: як мені її надягнути? Помила ноги: як мені їх бруднити? Мій любий просунув руку через дірку в дверях, і нутро здригнулось у мені. Я встала відчинити любому моєму, із рук моїх закапотіла мірра, з пальців моїх текуча мірра на ручку при засуві» (Пісн. 5:2-5).
