«Оце, жоно, твій син!… Оце мати твоя!» Ів. 19:26-27
Як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до матері: Оце, жоно, твій син! Потім каже до учня: Оце мати твоя! І з тієї години той учень узяв її до себе.
Годі сумніватися, що більшість католиків і чимало читачів цієї книжки молилися на вервиці. Принаймні, чимало католиків читали «Радуйся, Маріє» хоча б раз чи два у своєму житті і просили заступництва в Матері Божої. Тож ми цілком упевнено могли би сказати, що чимало католиків почитають благословенну Матір.
Почувши вислів «благословенна Мати», я щоразу згадую свою тітку Розу, яка була також моєю хрещеною матір’ю. Моя сім’я з Філадельфії, і там моя тітка Роза і дядько Ларрі прожили в невеликому котеджі ціле своє життя, виховавши трьох дітей. Щоразу, коли тітка Роза хотіла доброї погоди, вона ставила фігуру Матері Божої на своє вікно, обличчям надвір.
У день весілля дочки тітка Роза також поставила статую Богородиці на підвіконні. На щастя, і чи не завдяки молитвам Марії, цей день виявився погожим.
Але якщо тітка ставила фігуру на вікно, і з тієї чи іншої причини погода якимось чином псувалася, Марію забирали з підвіконня і ставили на книжкову полицю, обернувши спиною до нас. Коли вона мені це сказала, я запитав: «Ти караєш Марію?». Вона лише засміялася.
Але найбільше зворушує інша історія, пов’язана з богомільністю моєї тітки, яка сталася тоді, коли її чоловіка вразив серцевий напад, і він стояв однією ногою в могилі. Налякані, вони обоє сиділи на ліжку і молилися на вервиці, поки не приїхала швидка. За кілька годин він помер. Коли я готував проповідь на похорон, мене приголомшило, що фраза «нині та в годину смерті нашої» з молитви «Радуйся, Маріє», яку вони обоє молилися ціле своє життя, ніколи не була реальнішою для них[1].
Тож багато хто, як моя тітка і дядько, вшановує благословенну Матір.
Але погляньмо на Марію в інший спосіб. І з цією метою я хотів би скористатися взірцем, який ми часто вживаємо щодо Ісуса.
Християни вірять, що Ісус Христос – цілковито людина і цілковито Бог. Деяким християнам ближчий людський Ісус, чоловік, який ходив землею Палестини І століття, який має тіло, відчуває те саме, що ми, і справді є одним із нас[2]. Іншим християнам ближчий божественний Ісус, той, хто воскрес із мертвих, хто царює на небі. Іншими словами, деяким людям ближчий Ісус з Назарету, тимчасом як іншим – наш Господь Ісус Христос. Такі сприйняття цілком природні і нормальні – допоки ми пам’ятаємо, що це – та сама особа, що Ісус завжди – цілковито людина і цілковито Бог.
Щось подібне стосується і Марії. Так, Марія – цілковито людина, а не Бог, як Ісус. Але однаково люди розуміють її двома головними способами. Чимало хто, як моя тітка та дядько, вважає її благословенною Матір’ю, Царицею Небесною, Матір’ю Божою, тою, хто молиться за нас у небі.
Але я хотів би запросити вас поміркувати про Марію в інший спосіб. Я хотів би запросити вас поміркувати про Міріям з Назарету, жінку, що живе в закутньому селі в Галілеї.
Марія, яка ви, напевно, знаєте, була ще молодою дівчиною, коли Бог обрав її стати матір’ю Ісуса. Марії, мабуть, минуло чотирнадцять чи п’ятнадцять років, коли вона мала містичну зустріч з ангелом Гавриїлом.
Чимало християн ідеалізують Марію. Ми думаємо: «Як же дивовижно, мабуть, це було – стати Божою обраницею! Як же чудесно це було – народити Ісуса! Яке ж сповнене благодати життя вона прожила!»
Хоча Марія направду прожила сповнене благодати життя, не забуваймо, що ця реальна жінка, очевидно, пережила велике сум’яття. Це сум’яття почалося ще під час Благовіщення. Коли їй сказали, що вона зачне і народить Сина, вона запитала ангела: «Як же станеться це, коли мужа не знаю?» (Лк. 1:34). Як бачите, вже перші слова, які промовляє Марія в Євангелії, висловлюють сум’яття.
І ще більше сум’яття приходить до неї, коли Ісус починає Своє прилюдне служіння. Звісно, вона пам’ятала слова, які колись промовив до неї ангел Гавриїл, але все ж доречно запитати: чи мала Марія такий самий глибокий духовний досвід між Благовіщенням і першими Ісусовими чудесами, побаченими на власні очі? Чи їй довелося покладатися на те, що ангел об’явив їй у Благовіщенні?
Чому я про це питаю? Тому що в один момент ми бачимо в Євангеліях, що Марія видимо стривожена діями свого Сина. Невдовзі після того, як Ісус почав Своє прилюдне служіння, Марія вирушила з рештою своєї далекої родини до міста Капернауму, приблизно за сорок миль від Назарету, щоб забрати Його. Коли вони прибули до Капернауму, Ісусові сказали: «Ото мати Твоя, і брати Твої, і сестри Твої он про Тебе питаються осторонь» (Мр. 3:32). Очевидно, вони прийшли, щоб повернути Його до Назарету. Один євангельський вірш каже, що Марія з сім’єю прийшли «узяти» Його! (див. Мр. 3:21)
Відповідаючи, Ісус дивиться на Своїх послідовників, що зібралися навколо, і каже: «Хто Моя мати й брати?». Тоді, показуючи на учнів, Він каже: «Ось мати Моя та браття Мої! Бо хто Божу волю чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати» (Мр. 3:33-35).
Можна по-різному тлумачити цей уривок – можливо, Ісус врешті-решт привітався зі Своєю сім’єю і матір’ю в Капернаумі. Але на перший погляд, Ісус нагадує тут Своїм слухачам, що сімейні зв’язки не такі важливі, як зв’язки між учителем та Його учнями. Мабуть, Його матері було нелегко чути ці слова. У своєму коментарі до Євангелія від Матвія дослідник Нового Заповіту Даніель Дж. Гарингтон з Товариства Ісуса, зауважує: «Як і в Марка, ця фраза відображає віддалення або й навіть відчуження Ісуса від Своєї сім’ї»[3].
Тож Ісусове служіння могло неабияк бентежити Марію. І безумовно, що їй, як і кожній іншій матері, було дуже болісно бачити, що Він покидає рідну оселю. Крім того, на той час Йосип, чоловік Марії, мав би вже померти. Звідки ми знаємо? На це явно вказує те, що коли Ісусова сім’я іде забирати Його до Капернауму, Йосипа з ними немає[4]. Крім того, Йосипа немає на Розп’ятті. Тож ми можемо припустити, що він помер. Ісус, напевне, оплакував Йосипа і сильно тужив по ньому, поки тривало Його прилюдне служіння.
Так, Ісус віддалився від сім’ї після початку Свого прилюдного служіння, але однаково Він любив її. Цікаво, що однією з причин того, що Ісус розпочав Своє прилюдне служіння приблизно в тридцять років, поважному як на той час віці, щоб розпочати «кар’єру» (тривалість життя в Назареті становила в той час від тридцяти до сорока років), могло бути бажання належно забезпечити Марію. Як бачимо, Марія не одружується вдруге, хоча й могла це зробити. Тому цілком розумно припустити, що хтось забезпечував її грошима після смерті чоловіка. Хто? Найімовірніше, Ісус.
Нещодавно я почув історію про політика, який чекав багато років, перед тим як балотуватися на політичну посаду. Він вирішив подбати про те, щоб його дочка, яка мала вади розвитку, одержала належний догляд. Щось подібне могло статися в Ісусовому житті.
Врешті-решт Марія починає розуміти служіння свого Сина. По суті, на весіллі в Кані, вона спонукає Ісуса вчинити те, що традиційно вважають Його першим чудом (див. Ів. 2:1-12). Вона каже Ісусові, що в господарів свята скінчилося вино. «Що тобі, жоно, до Мене?» – говорить Він. (Звертатися до матері «жоно» так само гостро звучало тоді, як звучало би нині).
Марія каже на це слугам: «Зробіть усе те, що Він вам скаже!». Далі Ісус просить слуг наповнити великі посудини водою. Вони це роблять. Але коли вони черпають рідину, то це вже не вода, а вино.
Послідовність цих двох подій, можливо, неточна: ми не знаємо напевне, чи весілля в Кані сталося після того, як сім’я Ісуса вирушила по Нього в Капернаум, бо ці історії розказані у двох різних Євангеліях. Утім, цілком імовірно, що Марія здолала нелегкий шлях, перш ніж зрозуміла Ісуса. Сумніви щодо Його служіння, які спонукають її вирушити до Капернаума, минули, і згодом у Кані вона спонукає Його вчинити перше чудо. Врешті-решт, Марія долає своє замішання або, принаймні, починає розуміти, як ставитися до свого Сина. І виглядає навіть, що вона спроможна осягнути Його покликання раніше від Нього – можливо, тому що має більше часу на роздуми.
Уявіть собі тепер Міріям з Назарету. Вона прожила незвичайне життя. Спершу її спантеличило те, що попросив у неї Бог. Їй довелося ростити Сина, Який – хоча ми й не знаємо багато про Його юне життя – напевне був унікальною дитиною. А тепер уявіть собі, що цей Син у Назареті оголошує, що Він іде проповідувати добру новину. Уявіть собі, як занепокоїло Марію те, що Він робив. Далі уявіть собі, що вона стала глибше розуміти Його покликання і заохотила Його стати тим, ким Він покликаний бути. Тоді уявіть собі, як приголомшила Марію Його сила. І зрештою, – її трепет від усвідомлення того, ким є насправді її Син.
Тепер уявіть собі Марію, яка, переживши стільки в житті, стоїть коло підніжжя хреста. Уявіть собі, як було їй чути, коли Син каже їй: «Оце, жоно, твій син!», а Його улюбленому учневі: «Оце мати твоя!».
Що робить Ісус у ці останні хвилини? Він піклується про Марію. Попри всю Свою безпорадність на хресті, Він далі піклується про неї. Ісус розумів ще й батьківську любов, і також любов дітей до батьків.
Питання: перед цим моментом в Ісусовому житті, перед Його розп’яттям хресті, коли ще Він був такий же безпорадний і вразливий? Коли лежав у колисці. Ба більше, Бог вирішив прийти до нас у такому безпорадному вигляді, який лише можна уявити – дитиною, безумовно залежною від інших. Бог залежав від нас. І хто найбільше дбав про Бога в тій Його безпорадності? Марія. Тепер же, знову безпорадний, Він допомагає їй.
Щоб допомагати іншим, не потрібна сила. Не потрібні гроші. Не потрібен професійний вишкіл. Не потрібні вчені ступені. І не потрібне навіть здоров’я. Потрібна лише любов і бажання допомогти.
Хоч які безпорадні, ми завжди можемо допомогти. На початку свого життя Марія допомогла безпорадному немовляті Ісусу. Наприкінці свого життя безпорадний Ісус допоміг Марії.
Тож тоді, коли ви благаєте заступництва благословенної Матері, ви молитеся не лише до Цариці Небесної, Матері Божої, але також до Міріям з Назарету, жінки, яка мала складне життя, яка знає, що таке сум’яття, знає, що таке біль, знає, що таке любов і допомога Ісуса. І також знає вас.
Нині та в годину смерті нашої.
[1] Повна молитва, перша частина якої натхненна Благовіщенням у Євангелії від Луки, така: «Радуйся, Маріє, благодаті повна, Господь з тобою. Благословенна ти між жінками, і благословенний плід лона твого, Ісус. Свята Маріє, Мати Божа, молись за нас, грішних, нині та в годину смерті нашої. Амінь».
[2] Звісно, дещо незвично казати «Ісус має тіло», а не «Ісус мав тіло», але християнське богослов’я стверджує, що Ісус вознісся на небо з тілом і душею. Тож варто пам’ятати, що в деякий таємничий спосіб Ісус досі має тіло.
[3] Daniel J. Harrington, SJ, The Gospel of Matthew, Sacra Pagina Series (Collegeville, MN: Liturgical, 2007), c. 192.
[4] Тобто тільки Його «матір і брати» (і «сестри», залежно від Євангелія) мандрують до Капернауму, але не Йосип.
