«Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю». Лк. 23:39-43
А один із розп’ятих злочинників став зневажати Його й говорити: Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас! Обізвався ж той другий, і докоряв йому, кажучи: Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений? Але ми справедливо засуджені, і належну заплату за вчинки свої беремо, Цей же жадного зла не вчинив. І сказав до Ісуса: Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє! І промовив до нього Ісус: Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю!
Віра в загробне життя – це вагома проблема для багатьох людей і навіть – для деяких благочестивих вірних. А без віри в загробне життя над нами часто запановує страх невідомого. Це один і найпоширеніших страхів у житті християнина. Наприклад, ви можете зі здивуванням довідатися, що св. Тереза з Лізьє, французька монахиня-кармелітка, яку називали «Маленька квіточка», і одна з найвідоміших святих, боролася саме з цим страхом, стоячи на порозі смерти. Хоча Тереза увесь час вірила в Бога, перед лицем смертельної недуги її катували великі сумніви щодо загробного життя. «Якби ти тільки знала, в яку темінь я поринула», – промовила вона до однієї з сестер у своїй кармелітській спільноті. «Я не вірю у вічне життя; мені здається, що після цього життя немає нічого»[1].
І думки ці не дивні. До всіх нас приходять сумніви, що пов’язані з духовним життям. І в ті хвилини сумніву ми запитуємо себе: що чекає на мене після смерти? Чи вся ця віра даремна? Чи направду мене винагородять за добрі діла, які я вчинив тут, на землі? Чи покарають за лихі? Що сталося з тими людьми, яких я любив? Чи я ще їх колись побачу?
Щоб не розкривати таємниць особистого життя, я можу лише сказати, що багато благочестивих вірних, які приходять до мене по духовні настанови, мають чималі клопоти з цими питаннями.
Але тут, у цьому слові, промовленому з хреста, Ісус обіцяє надію на загробне життя, на «рай» людині, яку традиційно називають «Добрим розбійником».
Ісус згадує тут про загробне життя не вперше. Це одне з кількох місць у Євангеліях, де Ісус підносить нам цю обітницю. У Євангелії від Івана, якраз перед тим, коли Ісус воскрешає Лазаря з мертвих, Він каже до Марти, сестри померлого чоловіка: «І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре» (Ів. 11:26). Пізніше в Євангелії від Івана, на Таємній вечері, готуючись покинути Своїх учнів, Ісус каже: «Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас?» (Ів. 14:2).
Ісус, Який стикався з людськими сумнівами за Свого життя, розуміє сумнів – і зокрема сумнів щодо загробного життя. І в цій обітниці нас переконує насамперед те, що промовляє її Ісус. Думаю, не варто й згадувати, що Ісус – не брехун.
І до речі, у цих словах, промовлених з хреста, Ісус єдиний раз у всіх Євангеліях вживає слово «рай». Він відповідає Доброму розбійнику, який, зверніть увагу, називає його «Ісус». Це вельми панібратський спосіб звертатися до Нього. Учні, з другого боку, майже завжди називають Його «Учитель», «Наставник» або «Равві». Зазвичай тільки демони і недужі, які шукали зцілення, вживали ім’я «Ісус», що єврейською мовою означає «Господь спасає».
І пригадайте, що це те саме ім’я, яке дано Йому при Благовіщенні, коли ангел Гавриїл сказав Марії, як назвати Сина. Саме цим іменем Марія та Йосип називали Його, коли Він був дитиною: «Не плач, Ісусе, – могли вони говорити, – усе буде гаразд». Саме це ім’я вживала Його далека родина, коли Він виростав у Назареті: «Йосипе, – могли запитувати вони, – як там мається твій Ісус?». Саме цим ім’ям Його називали друзі, запрошуючи до ігор: «Ісусе! Ісусе! Ходи-но сюди!» Це ім’я, яке дорослі в Назареті згадували щодня: «Отой Ісус – добрий тесля».
Але під час прилюдного служіння Його учні і навіть приятелі, як-от Марта й Марія, не вживали це ім’я настільки часто, називаючи Його «Учитель», «Равві» чи «Наставник». Можливо, останнім часом Він не чув цього імени. Можливо, Він тужив по тому імені, яке колись вживали батьки. Але тепер, на хресті, Його кличе на ім’я чужинець, покаянний грішник, який просить Його про допомогу востаннє.
Добрий розбійник показує нам, хто поряд з ним. Людина, так. Чоловік з простим ім’ям Ісус. Чоловік, який може відкрити перед ним дорогу до раю.
Ісус відповідає. Вмираючи людською смертю, Бог об’являє, що Він нам приготував. З хреста Ісус розповідає Доброму розбійникові й нам, яке майбутнє чекає на нас. Навіть у смертних муках Він дарує чоловікові свого роду духовне зцілення. Тож одним з останніх актів Ісуса перед Його земною смертю є зцілення. «Не тривожся, – каже Він, – небеса є».
І тут ми мусимо спіймати Ісуса на слові.
А згодом у неділю Пасхи Ісус вчинив щось іще більше. Він не просто розповів нам про вічне життя; Він показав його нам. Сучасні автори часто кажуть: «Показуй. Не говори». Тобто, розповідай історію просто, а не балакай без потреби. Св. Ігнатій Лойола часто казав: «Любов об’являється радше в ділах, а не словах». Або як ми би сказали нині: «Не словом, а ділом». У неділю Пасхи, день Воскресіння, Ісус показує нам майбутнє, яке приготував нам Бог.
Св. Павло в Першому посланні до коринтян каже, що Ісус – «первісток серед покійних» (1Kоp. 15:20). Що це означає? У ті дні «первістками» були перші зерна, плоди та інший врожай, які після того приносили в жертву Богові як дяку за Божу вірність.
Наприклад, євреї мали приносити Богові першого снопа, зжатого в день після пасхальної суботи (див. Лев. 23:9-14). Опісля збирали решту врожаю. Павло використовує термін «первісток», щоб підкреслити певність воскресіння. Христос, Який воскрес із мертвих, першим покликаний до вічного життя; після Нього підуть усі, хто вірить у Нього. Ми підемо услід за Ним у жнива.
Коли люди в Палестині І століття зустріли Ісуса, вони зустріли Царство Боже, зустріли те, що Бог замислив для нас. Коли недужі зустрічали Його, вони виліковувалися від своїх недуг. Коли глухі зустрічали Його, до них вертався слух. Коли криві зустрічали Його, вони починали ходити. Коли вбогі зустрічали Його, вони чули проповідь про Добру новину. Коли вигнанці зустрічали Його, вони поверталися до спільноти. Коли грішники зустрічали Його, вони діставали прощення.
Зустріти Ісуса означає зустріти царство Боже. І зустріти Ісуса після воскресіння означає зустріти повноту того, що приготував нам Бог: вічне життя.
Тож ми маємо Ісусове слово, яке каже нам про загробне життя, і маємо воскресіння, яке підтверджує його. Але дозвольте мені розповісти про ще один спосіб допомогти людям, яких тривожать питання, пов’язані із загробним життям.
Почнімо з фундаментальної істини: Бог має любовні взаємини з вами. У момент вашого зачаття Бог запросив вас до взаємин, і відтоді це виявлялося численними способами. Ці взаємини виявляються в ключові моменти, коли Бог видається настільки близьким, що ви майже торкаєтеся Його: наприклад, коли ви дивитеся на обличчя новонародженої дитини і не можете повірити, яка величезна любов переповнює вас, коли ви бачите схід сонця, і вас приголомшує краса творіння, або коли чуєте знайомий гимн, який зворушує вас до сліз. Ті стосунки виявляються також у звичайні буденні моменти, що дають змогу усвідомити Божу присутність: коли хтось каже вам добре слово у хвилину болю, коли перший теплий вітерець віє навесні після видимо безкінечної зими, коли ви чуєте рядок з Євангелій, що розтинає вам серце, як стріла.
Озираючись на своє життя й роздумуючи над цими хвилинами, ви можете бачити присутність Божу. Це знаки того, що Бог має любовні взаємини з вами.
Ось у чому суть: навіщо Богові взагалі руйнувати любовні взаємини з вами? Це немає сенсу. Чи може щось настільки мале, як смерть, зруйнувати наші взаємини?
Зовсім ні! Як св. Павло каже в Посланні до римлян, навіть смерть не може відлучити нас від любови Божої (див. Рим. 8:38-39). Ті взаємини триватимуть, так само як і наші взаємини з тими, хто вже покинув нас. Як міг би Бог зруйнувати таку любов? Наші приятелі і сім’я одного дня возз’єднаються з нами – у тому місці, яке Бог приготував для нас. Бог ніколи не зруйнує любови і не зруйнує взаємин любови, які Бог має з нами або які ми маємо один з одним.
Ми молимося про те, що одного дня будемо з Ісусом у раї. Ми маємо Ісусове слово. Маємо Великдень як доказ. І знаємо, що Бог ніколи не зруйнує взаємин любови, які Бог має з нами.
І одного дня, як і Добрий розбійник, ми побачимо, що це все правда.
[1] Christopher O’Mahony, OCD, St. Thérèse of Lisieux by Those Who Knew Her (Dublin: Veritas, 1975), c. 195.
