1 І бачив я Ангола, що сходив із неба, що мав ключа від безодні, і кайдани великі в руці своїй. 2 І схопив він змія, вужа стародавнього, що диявол він і сатана, і зв’язав його на тисячу років, 3 та й кинув його до безодні, і замкнув його, і печатку над ним поклав, щоб народи не зводив уже, аж поки не скінчиться тисяча років. А по цьому він розв’язаний буде на короткий час. 4 І бачив я престоли та тих, хто сидів на них, і суд їм був даний, і душі стятих за свідчення про Ісуса й за Слово Боже, які не вклонились звірині, ані образові її, і не прийняли знамена на чола свої та на руку свою. І вони ожили, і царювали з Христом тисячу років. 5 А інші померлі не ожили, аж поки не скінчиться тисяча років. Це перше воскресіння. 6 Блаженний і святий, хто має частку в першому воскресінні! Над ними друга смерть не матиме влади, але вони будуть священиками Бога й Христа, і царюватимуть з Ним тисячу років. 7 Коли ж скінчиться тисяча років, сатана буде випущений із в’язниці своєї. 8 І вийде він зводити народи, що вони на чотирьох краях землі, Ґоґа й Маґоґа, щоб зібрати їх до бою, а число їхнє як морський пісок.
20:1-6 Зв’язування сатани та тисячолітнє правління Христа. Протягом століть у богословських диспутах на перше місце висувалися три погляди стосовно поняття тисячоліття. (1) Преміленарство – погляд, згідно з яким Христос, коли прийде знову, установить Своє царювання на землі на тисячу років. Його також називають хіліазм (від грецького слова, яке означає «одна тисяча»), і таке трактування було популярним у другому та третьому століттях (напр., св. Юстин Мученик. Розмова з Трифоном 80). Згідно із сучасною версією, висунутою протестантськими диспенсаціоналістами, Церква буде забрана на Небо при Другому Пришесті, після якого Христос відновить теократичне царство Давида в Єрусалимі на тисячу років і сповнить усі Божі обітниці етнічному Ізраїлеві. (2) Постміленарство тлумачить тисячу років як символ часу історії, протягом якого Євангеліє розповсюджується й поступово досягає повного ефекту навернення світу до християнства. Як тільки цей глобальний процес завершиться, Христос повернеться в славі. Ті, хто дотримуються цієї думки, здебільшого вважають, що тривалість у тисячу років перебуває поза нашою здатністю виміряти її. (3) Аміленарство, як і постміленарство, трактує термін у тисячу років як символ і не передбачає Христового царювання на землі у видимій формі. Згідно з цією точкою зору, тисячоліття символізує всю протяжність історії між Першим і Другим Пришестями, тобто той час, коли Христос царює в духовний та сакраментальний спосіб через Церкву. Цей погляд, який почав набувати популярності в четвертому та п’ятому століттях, напевне, був серед католицьких богословів найпоширенішим упродовж цілої історії (починаючи зі св. Августина. Град Божий 20, 9). • Передісторію, яка лежить за словом «тисячоліття», можна простежити до періоду Давидового союзу, установленого майже рівно за тисячу років перед приходом Христа. Ця епоха почалася з поширення Давидового панування над Ізраїлем та іншими народами (2Сам. 5-8) й із Соломонового настановлення народів на праведність (1Цар. 10:1-10,23-24). Це також час, коли вірні Ізраїлю вперше пережили мучеництво за свою віру (Дан. 3:16-23; 2Мак. 7:1-42). Образи в 20:1 мають зв’язок і з Давидовими традиціями: ключ нагадує ключ Давида в 3:7; вважалося, що безодня потойбіччя була запечатана наріжним каменем Соломонового храму; а кайдани, що перепиняють шлях омані, можуть відображати традицію, за якою в Соломоновому суді вішали кайдани для перевірки правдивості свідчень, даних під присягою. Ці та інші деталі з Давидової епохи слугують прообразами епохи месіанської, коли Христос царює над Церквою та світом як царський Давидів Месія. • Католицька Церква відкидає всі форми міленаризму (наприклад, хіліазм), згідно з якими Христос прийде знову, щоб установити видиме царство на землі та принести золотий вік миру й процвітання в часі людської історії (Декрет Апостольського Престолу «De Millennarismo», 1944).
20:1 безодні: або «прірви» (див. примітку до Об. 9:1).
20:2 вужа стародавнього: диявола в образі, який він прийняв у Бут. 3:1-14 та в якому виявив себе в 12:9.
20:4 бачив я престоли: небесний суд або ж, можливо, престоли апостольського проводу в Церкві, як у Мт. 19:28 та Лк. 22:28-30. • Ця сцена нагадує Дан. 7:9-11, де звірину з моря засуджено й укинуто у вогонь, та Дан. 7:26-27, де царство Сина Людського віддається святим; стятих за свідчення: мученики, як-от Іван Христитель (Мр. 6:27) і апостоли Яків (Дії 12:1-2) та Павло (християнська традиція). Ці й інші, убиті за свою віру, царюють із Христом по-особливому (Об. 20:6), хоча й усі віруючі мають частку в царсько-священичому царюванні Христа чи на Небі (Об. 2:26-27), чи на землі (Об. 5:10).
20:5 перше воскресіння: значення двох воскресінь непевне. Перше може стосуватися духовного воскресіння до нового життя через віру та Хрищення (Ів. 5:25; Рим. 6:3-4), після якого прийде тілесне воскресіння, коли повернеться Христос (Ів. 5:28-29; 1Сол. 4:15-16). Або, можливо, обидва тілесні, але перше – воскресіння Христа та святих СЗ (Мт. 27:52-53), а друге охоплює решту людства (Об. 20:12-13; 1Кор. 15:22).
20:6 Блаженний: п’яте із семи благословень у книзі Об’явлення (див. примітку до Об. 1:3); друга смерть: духовна смерть пекла (20:14). Перша – смерть тілесна (20:5).
20:8 Ґоґа й Маґоґа: імена, які символізують коаліцію грішних народів, скликаних сатаною для облоги Церкви в останні дні. Це буде останнім спалахом гніву диявола перед тим, як його заженуть у пекло (20:10). • Ці два імені походять із видіння апокаліптичної війни в Єз. 38-39, де Ґоґ та земля Маґоґа збирають військо з різних народів, щоб учинити розбій над улюбленим народом Бога. Однак їхні плани зриваються, коли на них падає нищівний вогненний дощ із сірки, зісланий Господом (Об. 20:9).
9 І вийшли вони на ширину землі, і оточили табір святих та улюблене місто. І зійшов огонь з неба, і пожер їх. 10 А диявол, що зводив їх, був укинений в озеро огняне та сірчане, де звірина й пророк неправдивий. І мучені будуть вони день і ніч на вічні віки. 11 І я бачив престола великого білого, і Того, Хто на ньому сидів, що від лиця Його втекла земля й небо, і місця для них не знайшлося. 12 І бачив я мертвих малих і великих, що стояли перед Богом. І розгорнулися книги, і розгорнулась інша книга, то книга життя. І суджено мертвих, як написано в книгах, за вчинками їхніми. 13 І дало море мертвих, що в ньому, і смерть і ад дали мертвих, що в них, і суджено їх згідно з їхніми вчинками. 14 Смерть же та ад були вкинені в озеро огняне. Це друга смерть, озеро огняне. 15 А хто не знайшовся написаний в книзі життя, той укинений буде в озеро огняне…
20:9 табір святих: подібно до покоління Ізраїлю часів Виходу, Церква на землі продовжує своє паломництво до решти Обіцяної Землі; улюблене місто: ще один образ Церкви, цього разу у вигляді небесного Єрусалиму (21:2).
20:10 озеро огняне: пекло, в якому диявол приєднується до своїх колишніх прислужників, що горять тут із моменту, описаного в 19:20; мучені будуть: проклятих не знищено, вони залишаються живими, щоб зазнавати вічних мук (Мт. 25:46; Мр. 9:47-48).
20:11-15 Страшний Суд, коли душі мертвих возз’єднуються зі своїми тілами (друге воскресіння), щоб постати перед Христом-Суддею. Їхні таємниці стануть явними, а всі думки, слова й учинки, записані в небесних книгах, будуть розглянуті. Це Останній День, коли як праведні, так і грішні воскреснуть (Дії 24:15), але підуть різними шляхами (Дан. 12:2; Мт. 25:31-46; Ів. 5:29).
20:11 престол великий білий: суддівське місце Христа (2Кор. 5:10), опис якого нагадує престол зі слонової кістки Соломона (1Цар. 10:18). В інших місцях книги Об’явлення з’являється Ісус із білим волоссям (1:14), одягнений у білі шати (3:5), пересувається Він на білій хмарі (14:14) та їде на білому коні (19:11). Ангели й святі також одягнені в біле (4:4; 6:11; 7:9; 15:6; 19:14).
20:12 книга життя: перелік усіх святих, яких чекає слава (3:5). Вона буде відкрита для останнього переліку праведних на Страшному Суді, коли вголос читатимуться імена врятованих (21:27), а імен засуджених не можна буде знайти (20:15).
20:13 смерть і ад: див. примітки до Об. 6:8 та 9:1.
20:14 друга смерть: стан духовної смерті та прокляття (20:6).
