1 По цьому почув я наче гучний голос великого натовпу в небі, який говорив: Алілуя! Спасіння, і слава, і сила Господеві нашому, 2 правдиві бо та справедливі суди Його, бо Він засудив ту велику розпусницю, що землю зіпсула своєю розпустою, і помстив за кров Своїх рабів з її рук! 3 І вдруге сказали вони: Алілуя! І з неї дим виступає на вічні віки! 4 І попадали двадцять чотири старці й чотири тварині, і поклонилися Богові, що сидить на престолі, говорячи: Амінь, алілуя! 5 А від престолу вийшов голос, що кликав: Хваліть Бога нашого, усі раби Його, і всі, хто боїться Його, і малі, і великі! 6 І почув я ніби голос великого натовпу, і наче шум великої води, і мов голос громів гучних, що вигукували: Алілуя, бо запанував Господь, наш Бог Вседержитель! 7 Радіймо та тішмося, і даймо славу Йому, бо весілля Агнця настало, і жона Його себе приготувала! 8 І їй дано було зодягнутися в чистий та світлий вісон, бо віссон то праведність святих. 9 І сказав він мені: Напиши: Блаженні покликані на весільну вечерю Агнця! І сказав він мені: Це правдиві Божі слова! 10 І я впав до його ніг, щоб вклонитись йому. І він каже мені: Таж ні! Я співслуга твій та братів твоїх, хто має засвідчення Ісусове, Богові вклонися! Бо засвідчення Ісусове, то дух пророцтва.
19:2 помстив за кров: у відповідь на прохання та благання мучеників у 6:9-10.
Розбір слова: Алілуя (Об. 19:1,3,4,6)
Грецьке a’llhloui?a, – це транслітерація двох єврейських слів, які означають «Хваліть Господа!» Воно вжите лише чотири рази в НЗ, але часто вживається як літургійний вітальний виголос у СЗ, а особливо Псалмах. Наприклад, у деяких із них цей вислів, використаний у першому та заключному рядках, утворює обрамлення (Пс. 135, 146-150). Також цей вигук часто зустрічається в галельних псалмах, які традиційно співалися під час єврейської пасхальної трапези (Пс. 113-118). Таким чином, деякі богослови стверджують, що пасхальна літургія служить тлом для повторюваного «Алілуя» в Об. 19:1-6, оскільки пісня наростає аж до «весільної вечері Агнця» (Об. 19:9). Вона є торжественним бенкетом, який справляють звільнені нового Виходу, спасенні кров’ю Христа, нового пасхального Агнця (Об. 5:6-10; 15:2-3). З того часу слово «алілуя» перейшло в літургійний лексикон Церкви, яка чинить Євхаристію на згадку про новий Вихід, здійснений через Христа.
19:4 двадцять чотири старці: небесні святі (див. примітку до Об. 4:4); чотири тварини: небесні ангели (див. примітку до Об. 4:6).
19:7-9 Христос та Церква навіки об’єднані в союзі подружньої любові. З одного боку, йдеться про реальність сьогодення для Церкви, яка приєднується до свого Молодого благодаттю Хрищення (Еф. 5:22-32); але також і про надію на майбутнє, оскільки цей союз досягне досконалості в небесній славі (Мт. 25:1-13). Іван бачить Церкву, одягнену у весільний вісон, вишитий життям чистоти та праведності. Згодом Наречена Агнця описується як небесний Єрусалим, непорочне місце, покрите золотом та прикрашене дорогоцінним камінням (21:9-21). • Шлюб міста-нареченої нагадує Єз. 16:8-14, де Господь об’єднався в шлюбі зі стародавнім Єрусалимом, очистивши його водою та одягнувши його золотом, коштовностями й вісоном. Подібні образи прославленого Сіону присутні в Іс. 61:10 та 62:5.
19:9 Блаженні: четверте зі семи благословень у книзі Об’явлення (див. примітку до Об. 1:3).
19:10 Богові вклонися: поклоніння будь-якому творінню – це ідолопоклонство. Іван, безперечно, не ідолопоклонник, але його захоплює небесна слава, що променіє від ангела (22:8-9). Та коли Іван падає ниць перед прославленим Христом, йому не докоряють (1:17).
11 І побачив я небо відкрите. І ось білий кінь, а Той, Хто на ньому сидів, зветься Вірний і Правдивий, і Він справедливо судить і воює. 12 Очі Його немов полум’я огняне, а на голові Його багато вінців. Він ім’я мав написане, якого не знає ніхто, тільки Він Сам. 13 І зодягнений був Він у шату, покрашену кров’ю. А Йому на ім’я: Слово Боже. 14 А війська небесні, зодягнені в білий та чистий віссон, їхали вслід за Ним на білих конях. 15 А з Його уст виходив гострий меч, щоб ним бити народи. І Він пастиме їх залізним жезлом, і Він буде топтати чавило вина лютого гніву Бога Вседержителя! 16 І Він має на шаті й на стегнах Своїх написане ймення: Цар над царями, і Господь над панами. 17 І бачив я одного Ангола, що на сонці стояв. І він гучним голосом кликнув, кажучи до всіх птахів, що серед неба літали: Ходіть, і зберіться на велику Божу вечерю, 18 щоб ви їли тіла царів, і тіла тисячників, і тіла сильних, і тіла коней і тих, хто сидить на них, і тіла всіх вільних і рабів, і малих, і великих… 19 І я побачив звірину, і земних царів, і війська їхні, зібрані, щоб учинити війну з Тим, Хто сидить на коні, та з військом Його. 20 І схоплена була звірина, а з нею неправдивий пророк, що ознаки чинив перед нею, що ними звів тих, хто знамено звірини прийняв і поклонився був образові її. Обоє вони були вкинені живими до огняного озера, що сіркою горіло… 21 А решта побита була мечем Того, Хто сидів на коні, що виходив із уст Його. І все птаство наїлося їхніми трупами…
19:11-21 Христос з’являється як Месія-Воїн, Який верхи їде на битву. За Ним слідує на конях небесне військо ангелів. Місія Воїна полягає в тому, щоб здійснити суд над звіриною і неправдивим пророком, об’єднаними проти Нього та Його послідовників. Це – битва Армагедону, приготування до якої відбувалися в 16:14-16. • Зображення Христа, одягненого в покрашену кров’ю (19:13) одежу, Який топче чавило вина лютого гніву (19:15), нагадує Іс. 63:1-6, де Господь виступає на війну в шатах, багряних від крові ворогів, а Його ноги топчуть народи в чавилі. Зображення Христа-Слова (19:13), Який розмахує гострим мечем (19:15), нагадує Муд. 18:15-16, де з неба ринуло божественне слово, наче озброєний мечем воїн.
19:12 багато вінців: Ісус увінчаний багатьма вінцями, що символізує численність Його влади як «Царя над царями» (19:16); написане ймення: або на Його вінцях, або, вірогідно, на Його чолі, подібно як у святих, котрі «мають Ім’я Його» (14:1).
19:13 Слово Боже: Ісус, божественне Слово Отця (Ів. 1:1), проголошує божественне слово суду (Ів. 5:22) проти тих, хто відкидають Його Євангеліє (Ів. 12:48).
19:15 залізним жезлом: жезл Давидового Месії (Пс. 2:9) (див. примітку до Об. 12:5).
19:17-21 Ісус прирікає Своїх ворогів на страшний присуд. Кара, про яку йде мова, є духовною й веде до вічного огняного озера, хоча, можливо, також, що тут на задньому плані перебувають історичні події першого століття. Наприклад, повалення звірини може бути пов’язане із самогубством Нерона в 68 р. після Р.Х. Не лише тому, що його ім’я було числом звірини (примітка до Об. 13:18), але також через те, що він розгорнув криваву війну проти Церкви (11:7; 13:7). Подібним чином покарання лжепророка може бути пов’язане з погромом релігійних провідників Юдеї під час першого єврейського повстання проти Риму (67-70 pp. після Р.Х.). Якщо трактувати з такої позиції, то тут описане видіння божественного покарання, накладеного на перших гонителів Церкви. Однак у кінцевому підсумку це передвість до заключної битви в історії, коли Христос повернеться та знищить сили зла раз і назавжди (20:7-10; 2Сол. 1:5-10; 2:1-12). • Образ великої вечері взято з апокаліптичних військових сцен Єз. 38-39. Після того, як Господь знищує переслідувачів Його народу, лунає заклик до птаства, щоб воно поїло плоть та кров полеглих ворогів, тілами яких укрите поле битви (Єз. 39:17-20).
19:20 огняне озеро: розплавлене пекельне озеро, де проклятим призначено корчитися у вічних муках (21:8). Згодом і самого диявола буде вкинуто в його полум’я (20:10).
