Місто, зруйноване Богом у книзі Об’явлення, має декілька назв: «Вавилон великий» (Об. 14:8: 17:5; 18:2,10,21), «велика розпусниця» (17:1,15; 19:2) та «місто велике» (16:19; 17:18; 18:10,16,18,19,21). Більшість богословів упродовж віків ідентифікували його як Рим, місто, яке мало лиху славу в стародавньому світі через свою владу, багатства, ідолопоклонство та аморальність. У сучасні часи інші богослови ідентифікували це місто не як Рим, а як відступницький Єрусалим, бо він також до першого століття перетворився на місце безбожної розбещеності та кровопролиття. Розв’язання цієї проблеми залежить від припущення, коли написана книга, як читати її символіку та чи вважати ці два тлумачення несумісними. Нижче наводяться основні аргументи на користь обох точок зору.
Вавилон як Рим
Трактування Вавилону як Риму знаходить підтвердження в зовнішніх та внутрішніх свідченнях.
(1) Згідно з найдавнішою традицією, яка залишилася з часів ранньої Церкви, – традицією св. Іренея, – Іван отримав видіння Об’явлення наприкінці правління Доміціана (близько 96 р. після Р.Х.). Якщо прийняти цю точку зору, містом-блудницею, напевне, є імперський Рим, хоча дехто вказував на те, що Іван міг озиратися на падіння Єрусалиму в 70 р. після Р.Х. (див. вступ до книги Об’явлення «Час написання»).
(2) Рим у єврейських апокаліптичних текстах, датованих початком другого століття, декілька разів називався «Вавилоном» (наприклад, 4Езра 3, 1; 2Варух 2, 1). Логіка такого опису полягає в тому, що Рим, як і стародавній Вавилон, завоював та зруйнував місто Єрусалим. Петро, очевидно, також використовує Вавилон як умовну назву Риму (1Пет. 5:13), і навпаки, жоден текст поза НЗ, написаний у той час, не використовує назву Вавилон на позначення Єрусалиму.
(3) Місто-блудниця Вавилон сидить на семи горбах, що є традиційним описом імперського Риму. Одна равіністична традиція подібним чином зображає Єрусалим, однак має значно пізніше походження, аніж НЗ період (див. примітку до Об. 17:9).
(4) Місто-блудниця впилося кров’ю християнських мучеників та святих (Об. 17:6). Це також відповідає описові Риму, бо принаймні два імператори розгортали криваве переслідування проти Церкви в першому столітті – Нерон та Доміціан.
(5) Указується, що Вавилон царює над багатьма царями (Об. 17:18; 18:3) та народами (17:15), і він змальовується як центр великої торгової імперії, що збагатила численні народи (18:11-19). Якщо трактувати це буквально, то такий опис легко застосовується до Римської імперії першого століття. Менше зрозуміло, як ці стихи можуть описувати Єрусалим.
(6) Іноді книга описує місто-блудницю за допомогою СЗ уривків, що стосуються Божого покарання поганських міст у минулому, як от Тир (див. примітки до Об. 17:1-6; 18:9-19) та сам стародавній Вавилон (див. примітки до Об. 14:8; 17:1; 18:1-24). До того ж Рим доволі добре пасує до категорії поганської метрополії, якій призначено відчути на собі гнів Усемогутнього.
Вавилон як Єрусалим
Трактування Вавилону як Єрусалиму знаходить підтримку здебільшого у внутрішніх свідченнях тексту, хоча певні зовнішні свідчення також підтверджують цю точку зору (див. вступ до книги Об’явлення «Час написання»),
(1) У книзі Об’явлення оповідається, що «містом великим» є те, де був розіп’ятий Ісус (11:8). Оскільки це перший випадок використання такого вислову в Об’явленні, маємо підстави вважати, що власне про Єрусалим ідеться в усій книзі. Принаймні Іван не дає вказівок на ще якесь «велике місто».
(2) Вулиці міста-блудниці залиті кров’ю не лише мучеників та святих (17:6), а й «пророків» (18:24). Це також звучить як посилання на Єрусалим, місто, що пролило кров перших мучеників (11:7-8; Дії 7:58; 12:2; 26:10) і протягом тривалого часу вбивало Божих пророків (Мт. 23:37; Лк. 13:33), зокрема Месію (Мт. 27:25-26).
(3) Вавилон зображено як «блудницю» – спокусницю інших народів (17:1-6). Це може стосуватися Риму, бо СЗ використовує подібну образність щодо поганських міст, як-от Тир і Ніневія. Однак образ міста-блудниці широко розкривається в СЗ стосовно Єрусалиму. Він був містом, яке пророки звинувачували в блудництві з народами, у різноманітних формах порушення союзу (див. примітки до Об. 17:1-6; 17:16; 18:22-23). Більше того, опис одежі блудниці в книзі Об’явлення нагадує пророчі тексти, котрі змальовують грішний Єрусалим, прибраний так само (див. примітку до Об. 17:4).
(4) Голос із неба закликає віруючих утікати з грішного Вавилону (18:4), щоб їх не знищили «кари» та «огні», які скоро лютуватимуть у місті (18:8). Важко співставити це з історичною ситуацією в Римі, місті, де християнство було постійно аж до сьогоднішнього дня. Однак у випадку з Єрусалимом ми знаємо, що Ісус спонукав Своїх учнів утекти з міста перед його загибеллю (Лк. 21:20-21), і в історії знаходимо підтвердження того, що вони вчасно взяли до уваги Його попередження (Евсевій. Історія Церкви 3, 5).
(5) Місто-блудниця призначене на знищення вогнем (17:16; 18:8,18). Це одна з багатьох речей у книзі, яким належить статися «незабаром» (1:1,3; 22:6,7,10,12). Отож, якщо виходити з можливості, що Іван написав книгу в кінці 60-их pp., спалення Єрусалиму в 70 р. після Р.Х. ідеально вкладається в пророчі часові рамки (Мт. 22:7). Натомість Рим не був спалений чи стертий із пам’яті, аж доки його не спустошили варвари візіготи в 410 р. після Р.Х., більш ніж через триста років після попередження в книзі Об’явлення. Підтвердження того, що Іван очікує швидкого сповнення своїх віщувань, з’являється ближче до кінця книги. На відміну від пророка Даниїла, якому було наказано запечатати оповідь про свої видіння, бо їх звершення мало статися в далекому майбутньому (Дан. 12:4), Іванові сказано не запечатувати своїх видінь, тому що час їх сповнення близький (22:10). Отож з історичної точки зору легше пояснити риторику невідкладності в книзі, якщо місто, про яке йде мова, – це Єрусалим, а не Рим.
(6) Після знищення міста-блудниці (гл. 17-18) описуються видіння небесного міста (гл. 21-22). Ці міста однозначно змальовані як духовні антитези, про що свідчать деякі аналогії-протиставлення (див. примітку до Об. 21:2). Згідно з найлаконічнішим трактуванням, новий Єрусалим, що сходить із неба, виступає наступником старого Єрусалиму, збудованого на землі, як це показано і в інших місцях НЗ (Гал. 4:24-27). Звичайно ж, цілком припустимо, що новий Єрусалим може сприйматися в якості контробразу до Риму, як і вважає багато богословів. Однак таке співставлення не цілком повне, оскільки створює роздвоєність антитези, протиставляючи небесне місто двом різним земним містам: тобто небесний Єрусалим є «новим» стосовно старого Єрусалиму, але «небесним» щодо земного міста Риму. Отож, власне кажучи, будь-яка з цих двох інтерпретацій можлива. Але новий Єрусалим на Небі краще вкладається в образ аналога та наступника старого Єрусалиму на землі.
Що цікаво в обидвох підходах, то це їх однакова обґрунтованість. Деякі деталі пасують під опис Риму, тоді як інші більш доречні стосовно Єрусалиму. Оскільки так описані свідчення, то можна припустити, що ці протилежні погляди є сумісними і кожен по-своєму обґрунтований. На нашу думку, більш вагома позиція стосується Єрусалиму як міста, чия загибель апокаліптично представлена в книзі Об’явлення. Але це не означає, що інші прочитання не мають права на існування. Єрусалим був першим містом, яке підійшло під цей опис у книзі Об’явлення, але в жодному разі не єдиним. Характерні ознаки відступницького Єрусалиму, а саме, що він став центром безбожності, насилля та духовного занепаду до такої міри, аж зневажив Бога й пролив кров Його слуг, однаковою мірою правдиві стосовно життя протягом століть великої кількості інших міст. Згідно з історією, безсумнівно, Рим стояв першим у черзі послідовників Єрусалиму в його безжальних переслідуваннях християнства, отож застороги книги Об’явлення про божественну кару стосуються так само і його. І справді, вина крові Риму дуже великою мірою є частиною послання книги, також і в буквальному значенні (наприклад, 13:7). Отож навіть якщо Іван мав намір підштовхнути нас передусім до роздумів про Єрусалим, Божа кара слугує застереженням кожному місту, яке прийшло після нього й вирішило постати проти Господа та Його учнів. Таким чином, коли досліджувати історію тлумачень, з’ясовується, що Рим, а насправді й багато інших земних сил – і політичних, і релігійних – ідентифікувалися як Вавилон книги Об’явлення. Ми не повинні обмежувати значення апокаліптичних подій, виключаючи пізніші історичні застосування. Богословське послання книги Об’явлення є позачасовим, а її застосування в душпастирстві завжди актуальне. Вона мала таке ж вагоме значення в першому столітті, як і в кожному наступному, і матиме аж до кінця часів.
