Церкві знадобився час, щоб змиритися з ганьбою хреста. Хрест став символом віри тільки в IV столітті. (Учені відмічають, що зображення розп’яття стало поширюватися в мистецтві тільки тоді, коли померли всі очевидці реальних розп’ять.)
Проте, сьогодні цей символ – всюди: художники виковують зображення цього римського знаряддя страти із золота, бейсболісти хрестяться перед тим, як відбити м’яч, а кондитери навіть роблять шоколадні хрести, щоб вірні могли їх покуштувати на страсному тижні. Яким би дивним це не здавалося, християнство перетворилося на релігію хреста – шибениці, електричного стільця, газової камери, у сучасній термінології.
Тих, хто помирає смертю злочинця, ми зазвичай вважаємо невдахами, проте апостол Павло пізніше роздумував про Ісуса: «Знищивши рукописання на нас, що наказами було проти нас, Він із середини взяв його та й прибив його на хресті, роззброївши влади й начальства, сміливо їх вивів на посміховисько, перемігши їх на хресті!». Що ж він мав на увазі?
З одного боку, я думаю про окремих осіб нашої епохи, які віднімають сили в начальств. Шерифи-расисти, що кинули за грати Мартіна Лютера Кінга; Совіти, що депортували Солженіцина; чехи, що посадили у в’язницю Вацлава Гавела; філіппінці, що убили Беніньо Акіно; влада ПАР, що переслідувала Нельсона Манделу. Усі вони гадали, що вирішують проблему, але в результаті лише показали своє істинне обличчя насильства та несправедливості. Моральна сила може мати обеззброюючу дію.
Смерть Ісуса зачепила навіть неотесаного римського солдата, який вигукнув: «Він був справді Син Божий!» Занадто очевидний був контраст між його жорстокими товаришами по службі і їх Жертвою, Яка простила їх на Своєму останньому подиху. Бліда фігура, прибита цвяхами до перекладини хреста, показала, що правлячі сили світу – це лжебоги, які порушують власні піднесені обіцянки про благочестя і справедливість. Смертний вирок Ісусу винесла релігія, а не невіра; Його страчував закон, а не беззаконня. Своїми пародійними судами, своїми знущаннями і лютим спротивом Ісусу політики і релігійні лідери тих днів показали, ким вони є насправді: поборниками статус-кво, захисниками виключно власної влади. Кожен випад на адресу Ісуса викривав їх беззаконня.
З книги «Ісус, Якого я не знав»