(Читання на страсну п’ятницю)
Як би я хотів, щоб хтось з талантом Мільтона або Данте описав сцену що відбувається в пеклі того дня, коли помер Ісус. Поза всяким сумнівом, пекло тріумфувало. Змій з Буття укусив Бога за п’яту, а дракон з Об’явлення, нарешті, поглинув Немовля. Божий Син, посланий на Землю з місією спасіння, у фіналі бовтався на хресті, як якесь обірване страховище. Диявол торжествував перемогу!
Але урочистість тривала недовго. На цьому, найбільш іронічному повороті всієї історії, задумане сатаною на зло Бог обернув на благо. Смерть Ісуса на хресті перекинула міст над прірвою між досконалим Богом і безнадійно порочним людством. У день, який ми називаємо страсною п’ятницею, Бог переміг гріх, спонукав до втечі смерть, восторжествував над сатаною і повернув Собі Свою сім’ю. Цією преображаючою дією Бог перетворив найгірший з усіх злочинів в історії людства в найбільшу з перемог. Недивно, що символ хреста пройшов через віки. Недивно, що Ісус заповідав нам завжди пам’ятати про це.
Завдяки хресту я набув надії. Як сказав Ісая, ми зцілилися, завдяки ранам Отрока, а не Його чудесам. Якщо Бог зміг вирвати таку перемогу з щелеп явної поразки, якщо Він зміг витягнути силу з моменту максимальної слабкості, то що ж Він може зробити з уявними невдачами і труднощами мого життя?
Ніщо – навіть вбивство Самого Божого Сина – не може розірвати зв’язок між Богом і людськими істотами. В алхімії спокутування наймерзотніший злочин стає нашою цілющою силою.
Смертельно поранений Цілитель повернувся на Пасху. Цей день дозволив нам побачити мигцем, як виглядатиме уся історія з погляду вічності, коли кожен рубець, кожна рана, кожне розчарування з’явиться абсолютно в іншому світлі. Наша віра починається там, де вона, здавалося, повинна була завершитися. Між хрестом і порожньою гробницею розвівається історична обіцянка надії для цього світу і для кожного з нас, що живе в ньому.
З книги «Ісус, Якого я не знав»
