Автор та час написання. Автор посилається на себе не за ім’ям, а за своїм титулом – «старець» (2Ів. 1). Оскільки автор Третього послання Івана описує себе так само, і оскільки Іванові листи доктринально та стилістично доволі подібні одне до одного, християнська традиція здебільшого приписувала всі ці три послання одному автору, а саме: апостолу Івану, синові Зеведея, одному з дванадцятьох (Мр. 3:17). А втім, деякі дослідники піддають сумніву як апостольське, так і спільне авторство Першого, Другого та Третього послань Івана. Навіть у стародавній Церкві побутувала думка, що Друге та Третє послання Івана не вийшли з-під руки апостола. Основою такого судження була первісна традиція, яку простежують до єпископа другого століття Папія Єрапольського, згідно з якою певний «Іван Старший» проживав у той же час, що й апостол Іван, і, очевидно, у тому ж регіоні Ефесу в Малій Азії (цитовано в праці Евсевія Історія Церкви 3, 39). Хоча така думка є правдоподібною з огляду на опис автора у вступному стиху, свідчення на підтримку того, щоб приписувати Друге послання Івана цій невідомій з інших джерел постаті, є занадто незначними, щоб спростувати традиційне приписування авторства апостолу Івану. З іншого боку, давнє переконання, що всі три листи походять від апостола Івана, підтримується не лише силою свідчень про Іванове авторство Першого послання (точка зору, якої ніколи серйозно не піддавали сумніву в ранні християнські часи), а й обширним переліком подібностей між Івановими листами, особливо між Першим та Другим посланнями (наприклад, пор. 2Ів. 5 з 1Ів. 2:7; 2Ів. 7 з 1Ів. 2:18-22 та 4:1-2; та 2Ів. 12 з 1Ів. 1:4). Ці та інші паралелі вказують на те, що Друге послання Івана не лише має того ж автора, що й Перше, а й було, вірогідно, написане в той же час, близько 100 р. після P. X. (див. вступ до Першого послання Івана: Автор та Час написання).
Призначення та мета. Послання написане молодій місіонерській церкві під пастирською опікою Івана. Розміщення цієї спільноти не вказане, але виходячи з надійності традиції, згідно з якою Іван провів свої пізніші роки в Ефесі (див. Іреней, Проти Єресей 3, 1, 1), припустимо є зробити висновок, що ця спільнота перебувала десь у межах Іванового впливу та авторитету в Малій Азії (південно-західна Туреччина). Це послання застерігає віруючих від того, що наближається група спокусників, чия доктрина відкрито суперечить апостольській традиції. Їхнє заперечення, що Бог став людиною в Ісусі Христі, є найбільш серйозним та тривожним з усіх (2Ів. 7). Читачі повинні стояти на варті проти цих агітаторів, що надходять, які, найбільш імовірно, спробують поширити сум’яття, проникнувши в домашню церкву, де спільнота збирається для поклоніння та навчання (10-11). Іван сподівається, що це послання прибуде вчасно, щоб запобігти такій катастрофі.
Теми та характеристики. Друге послання Івана належить до коротших праць НЗ. Воно є коротким пастирським листом до спільноти ягнят, які перебувають у небезпеці. Хоча обсяг не дозволяв розвитку богословських та духовних тем, Іванові вдалося сумістити належну кількість похвали та застереження, щоб учинити вагомий вплив на своїх читачів. Похвала є доречною для цієї церкви, названою «вибраною панею» (1), тому що апостола підбадьорює їх відданість правді та їх наполегливі спроби жити, згідно з Ісусовою заповіддю любові (4). Іван закликає їх продовжувати в тому ж дусі (5-6). Застереження також є доречним, бо лжепророки ходять по Малій Азії з хибною ідеєю, що Ісус Христос ніколи насправді не приходив «у тілі» (7). Ці спокусники, під виглядом мандрівних місіонерів, безсумнівно, досягнуть цієї території та спробують проникнути в цю спільноту. Читачам забороняється приймати їх чи навіть вітатися з ними (10-11). Коротка порада, наведена в цьому посланні, є лише прелюдією до детальної настанови, яку Іван сподівається надати їм особисто (12).
План Другого послання Івана Богослова
- Вступне слово (1-3)
- Основна частина послання (4-12)
- А. Любов одне до одного (4-6)
- Б. Засторога проти спокусників (7-11)
- В. Сподівання на відвідини в майбутньому (12)
- Заключне привітання (13)
