1 Кожен, хто вірує, що Ісус то Христос, той родився від Бога. І кожен, хто любить Того, Хто породив, любить і Того, Хто народився від Нього. 2 Що ми любимо Божих дітей, дізнаємося з того, коли любимо Бога і Його заповіді додержуємо. 3 Бо то любов Божа, щоб ми додержували Його заповіді, Його ж заповіді не тяжкі. 4 Бо кожен, хто родився від Бога, перемагає світ. А оце перемога, що світ перемогла, віра наша. 5 А хто світ перемагає, як не той, хто вірує, що Ісус то Син Божий? 6 То Той, що прийшов був водою та кров’ю, Ісус Христос. І не тільки водою, а водою та кров’ю. І Дух свідчить, бо Дух то правда.
5:1 Ісус то Христос: для того, щоб визнання віри було правовірним, у ньому повинно стверджуватися, що Ісус із Назарету є Месією, помазаним Ягве (2:22). Той же стандарт стосується віри в Ісусове Божественне Синівство (5:5) (див. примітку до 1Ів. 2:18).
5:2 любимо Бога: любов до Бога є актом волі, який виражається в дотриманні Його заповідей (Ів. 14:15). Вона спрямовує нас до виконання Його закону тим, що ми любимо одне одного (1Ів. 3:23) та виконуємо Десять Заповідей (Рим. 13:8-10).
5:4 віра наша: віра відкриває дорогу до спасіння та спасає нас від грішного світу. На найбільшій важливості віри наголошується в Першому посланні Івана (3:23; 5:10,13), а також у Євангелії від Івана (Ів. 1:12; 3:16-18; 5:24 тощо).
5:6 водою та кров’ю: посилання на історичне служіння Ісуса, яке почалося з хрищення водою в Йордані (Лк. 3:21) й завершилося хрищенням кров’ю в Єрусалимі (Лк. 12:50). Знову ж Іван наголошує на повній реальності Христової людськості.
7 Бо троє свідкують на небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє Одно. 8 І троє свідкують на землі: дух, і вода, і кров, і троє в одно. 9 Коли ми приймаємо свідчення людське, то свідчення Боже вартніше, бо це свідчення Бога, яким свідчив про Сина Свого. 10 Хто вірує в Божого Сина, той свідчення має в собі. Хто не вірує Богові, той учинив Його неправдомовцем, бо не вірив у свідчення, яким Бог свідчив про Сина Свого. 11 А це свідчення, що Бог життя вічне нам дав, а життя це у Сині Його. 12 Хто має Сина, той має життя; хто не має Сина Божого, той не має життя. 13 Оце написав я до вас, що віруєте в Ім’я Божого Сина, щоб ви знали, що ви віруючи в Ім’я Божого Сина, маєте вічне життя. 14 І оце та відвага, що ми маємо до Нього, що коли чого просимо згідно волі Його, то Він слухає нас.
5:7 троє свідкують: свідчення Христової людськості присутнє в Літургії, де Дух ніколи не припиняє нести Христа світові через воду Хрищення та кров Євхаристії. Віра у Втілення, таким чином, підтверджується спільними свідченнями історії та Літургії. Іван унікальним чином був компетентний наполягати на цьому: він не лише був залучений до сакраментального служіння, а й також був єдиним апостолом, який став свідком того, як Дух, вода та кров вийшли з розп’ятого тіла Ісуса (Ів. 19:30,34). • Мойсеїв Закон вимагає спільного свідчення двох або трьох свідків, щоб підтвердити справу в суді (Втор. 19:15) (для інших випадків використання цього правового стандарту в НЗ див. Ів. 5:30-47 та 2Кор. 13:1). • Три свідчення стають одним у Хрищенні, бо якщо вилучити одне з них, таїнство припиняється. Без Христового Хреста вода є лише природним елементом. Без води немає таїнства відродження. А якщо людину не охрищено в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, тоді немає ні звільнення від гріхів, ні отримання духовної благодаті (св. Амброзій, Про Тайни 4, 20).
5:13 маєте вічне життя: Іван переконаний не в тому, що його читачі потраплять на Небо, а в тому, що вони наповнені живою присутністю Христа. Саме так Іван розуміє вічне життя в усьому посланні (1:2; 3:14-15; 5:1-12,20). Читачі таким чином запевнені в тому, що мають Христа, а не в тому, що вони перебуватимуть у Його благодаті до самого кінця. Усе ще існує небезпека, що святі на землі можуть упасти в смертний гріх (5:16).
5:14 коли чого просимо: діти Божі (3:1) можуть звертатися до Отця із синівським довір’ям та певністю, що Він вислухає нас і відповість на наші потреби (Лк. 11:9-13). Це стає можливим через Христа, Чиє святе ім’я дає нам доступ до небесного престолу (Ів. 14:13-14; Євр. 4:16).
15 А як знаємо, що Він слухає нас, чого тільки ми просимо, то знаємо, що одержуємо те, чого просимо від Нього. 16 Коли хто бачить брата свого, що грішить гріхом не на смерть, нехай молиться за нього, і Він життя йому дасть, тим, хто грішить не на смерть. Є й гріх на смерть, не про нього кажу, щоб молився. 17 Усяка неправда то гріх. Та є гріх не на смерть. 18 Ми знаємо, що кожен, хто народився від Бога, не грішить, бо хто народився від Бога, той себе береже, і лукавий його не торкається. 19 Ми знаємо, що ми від Бога, і що ввесь світ лежить у злі. 20 Ми знаємо, що Син Божий прийшов, і розум нам дав, щоб пізнати Правдивого, і щоб бути в правдивому Сині Його, Ісусі Христі. Він Бог правдивий і вічне життя! 21 Дітоньки, бережіться від ідолів! Амінь.
5:16-17 Іван розрізняє між гріхом, що є на смерть, та гріхом, що є не на смерть. Мова йде радше про духовну смерть, аніж фізичну. Грішити на смерть означає грішити так тяжко, що людина позбавляється життя Христа, яке перебуває в нас (5:12), та занурюється назад у стан смерті (протилежне до 3:14). Зло, про яке тут говориться, очевидно, є віровідступництвом, тобто гріхом єретичних розкольників, які заперечували правду апостольської доктрини (2:22) та відірвали себе від життя та Літургії апостольської Церкви (2:19). Гріх, який не є на смерть, послабляє наші відносини з Богом і вимагає очищення та прощення (1:6-9), але не гасить божественного життя, яке перебуває в середині нас (3:24). Незрозуміло, чому Іван не просить віруючих молитися за осіб, винних у смертних гріхах. Якою б не була причина, його слова не означають, що така людина є поза межами Божого милосердя чи нездатна на каяття в майбутньому. • Католицьке моральне богослів’я приймає це розрізнення між смертельними та легкими (простимими) гріхами. Легкі гріхи можуть бути прощені молитвою каяття та іншими засобами, але зазвичай смертельні гріхи не можуть бути пробачені окрім як через очищення та відновлюючу благодать Таїнства Покаяння (див. примітку до 1Ів. 1:9).
5:18-20 Іван завершує стислим оглядом декількох тем із цього послання. Кожен вірш по порядку проголошує, що віруючі знають і з певністю віри.
5:18 не грішить: стосовно значення цього див. примітку до 1Ів. 3:6.
5:20 Бог правдивий: заява про Христову божественність, яка врівноважує Іванів наполегливий наголос на Христовій людськості (1:1-2; 4:2; 5:6-8). Ці слова можуть описувати Отця, але більш вірогідно стосуються його Сина Ісуса Христа в попередньому реченні; життя вічне: також посилання на Христа, Який є втіленням божественного життя (1:2).
5:21 ідолів: визнання того, що Христос є правдивим Богом (5:20), означає, що кожне поганське божество є несправжнім богом, невартим поклоніння. Ідолопоклонство було повсюдно поширене в Малій Азії, де, очевидно, проживали Іванові читачі.
