1 Улюблені, не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо неправдивих пророків багато з’явилося в світ. 2 Духа Божого цим пізнавайте: кожен дух, який визнає, що Ісус Христос прийшов був у тілі, той від Бога. 3 А кожен дух, який не визнає Ісуса, той не від Бога, але він антихристів, про якого ви чули, що йде, а тепер уже він у світі. 4 Ви від Бога, дітки, і ви перемогли їх, більший бо Той, Хто в вас, аніж той, хто в світі. 5 Вони від світу, тому то говорять від світу, а світ слухає їх. 6 Ми від Бога, хто знає Бога, той слухає нас, хто не від Бога, той не слухає нас. Цим пізнаємо Духа правди та духа обмани. 7 Улюблені, любім один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та відає Бога!
4:1 випробовуйте духів: заклик до духовної розсудливості. Читачі повинні розрізняти лжедухів, які нашіптують слова обману у вуха лжепророків, та Святого Духа, Чий голос чути в навчанні апостолів (Ів. 14:26; 16:13). Щоб випробувати себе на практиці, Іван пропонує, щоб визнання віри, а особливо щодо Христового Втілення (1Ів. 4:2), дорівнювало визнанню правдивості та справжності апостольського Євангелія. Визнавати щось інше означає суперечити Духові (1Кор. 12:3); лжепророків: єретики, які покинули Іванову спільноту (2:19). Про їх прихід повідомляли як Ісус, так й апостоли (Мт. 24:11; 1Тим. 4:1; 2Пет. 2:1).
4:2 прийшов був у тілі: найбільш вагоме заперечення лжевчителів (2Ів. 7). Іван декілька раз наполегливо наголошує на фізичній реальності Ісусової людськості, щоб спростувати це заперечення (1Ів. 1:1-2; 4:14; 5:6-8; Ів. 1:14). Заперечення Втілення Христа набирало різноманітних форм у стародавньому християнстві (див. Вступ до Першого послання Івана: Мета).
4:3 антихристів: точка зору, ворожа месіанській гідності Ісуса (див. примітку до 1Ів. 2:18).
4:4 Той, Хто в вас: Дух, Який мешкає в нас і Який дає нам можливість протистояти омані силою правди (3:24; 4:13). Це спосіб, в який віруючі мають частку в Христовій перемозі над дияволом (3:8), який усе ще утримує невіруючий світ ув’язненим у незнанні та омані (5:19).
4:6 слухає нас: тобто апостолів (1:3-4).
8 Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов! 9 Любов Божа до нас з’явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили. 10 Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи. 11 Улюблені, коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити і ми один одного! 12 Бога не бачив ніколи ніхто. Коли один одного любимо, то Бог в нас пробуває, а любов Його в нас удосконалилась. 13 Що ми пробуваємо в Ньому, а Він у нас, пізнаємо це тим, що Він дав нам від Духа Свого. 14 І ми бачили й свідчимо, що Отець послав Сина Спасителем світу. 15 Коли хто визнає, що Ісус то Син Божий, то в нім Бог пробуває, а він у Бозі. 16 Ми познали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!
4:8 Бог є любов: Бог існує як одвічна любов, коли Отець, Син та Дух дають Себе Одне Одному у вічному обміні любові. Ця любов Трійці, яка має вічне джерело в Отцеві, виливається в історію через жертовну любов Сина (Рим. 5:8) та освячуючу любов Духа (Рим. 5:5). Для Івана – ми можемо бути певні, що Бог живе в нас, якщо ми любимо інших, як Бог любить – щиро, жертовно, безумовно. У цей спосіб Божа тринітарна любов, яка є на Небесах, відображається на землі.
4:9 Сина Свого Однородженого: грецький термін може стосуватися або божественного народження Сина, або Його унікальності. Обидва ці терміни можуть бути актуальними, бо жоден із них не виключає іншого (Ів. 1:18).
4:10 вблагання: покутна жертва за гріх (див. розбір слова: Ублагання до 1Ів. 2:2).
4:12 Бога не бачив ніколи ніхто: божественною сутністю Бога є невидимий Дух (Ів. 4:24). Його божественна любов, однак, стає видимою в людськості та служінні Ісуса (Ів. 14:9) й у безкорисливій добродійності Його послідовників (Ів. 13:35).
17 Любов удосконалюється з нами так, що ми маємо відвагу на день судний, бо який Він, такі й ми на цім світі. 18 Страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові. 19 Ми любимо Його, бо Він перше нас полюбив. 20 Як хто скаже: Я Бога люблю, та ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить? 21 І ми оцю заповідь маємо від Нього, щоб, хто любить Бога, той і брата свого любив!
Розбір слова: Відвага (1Ів. 4:17)
Гр. parrhsi,a означає «сміливість», «відвага» або «відвертість». Цей термін ужито чотири рази в Першому посланні Івана та 27 раз у решті НЗ. Він часто використовується в контексті мовлення та описує слова, які є зрозумілими та прямими (Ів. 11:14; 16:25), а також слова, які говоряться відкрито та публічно (Ів. 7:26; Дії 28:31). Подібним чином він стосується довір’я, яке мають віруючі, коли наближаються до Бога з молитвою (Євр. 4:16; 1Ів. 5:14). Цей термін використовується декілька разів у Першому посланні Івана на позначення відчуття безпечності, яке мають християни у своїх стосунках із Богом. Воно не є зухвалістю, а синівською відважністю дитини перед своїм Отцем, яка допомагає нам жити у відкритих стосунках із Господом без рабського чи непомірного страху Його суду (1Ів. 2:28; 3:21; 4:17).
4:18 досконала любов проганяє страх геть: чим більше ми любимо Бога та одне одного, тим більше зростає наша здатність любити й тим ближче ми підходимо до Джерела любові (4:7). З плином часу добродійність вселяє відчуття моральної безпечності, яке проганяє переживання щодо нашої долі на останньому Суді (2:28: 4:17).
4:19 Він перше нас полюбив: любов, яку ми отримуємо від Бога, дає нам здатність повернути Його любов та поширити її на інших. Отож те, що було неможливим для грішників, які віддалилися від Божої любові, тепер є можливим через Божий почин та прощення (4:10,21). Ця любов, як каже Іван, починається не в людському серці, а в Бозі (Рим. 5:5).
