1 Івана: розділ 3

1 Подивіться, яку любов дав нам Отець, щоб ми були дітьми Божими, і ними ми є. Світ нас не знає тому, що Його не пізнав. 2 Улюблені, ми тепер Божі діти, але ще не виявилось, що ми будемо. Та знаємо, що, коли з’явиться, то будем подібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є. 3 І кожен, хто має на Нього надію оцю, очищає себе так же само, як чистий і Він. 4 Кожен, хто чинить гріх, чинить і беззаконня. Бо гріх то беззаконня. 5 І ви знаєте, що Він був з’явився, щоб гріхи наші взяти, а гріха в Нім нема. 6 Кожен, хто в Нім пробуває, не грішить; усякий, хто грішить, не бачив Його, і не пізнав Його. 7 Діточки, хай ніхто вас не зводить! Хто чинить правду, той праведний, як праведний Він!

3:1 дітьми Божими: віруючі стають Божими синами та доньками через благодать божественного народження, яке отримується вірою (Ів. 1:12-13) через воду та Духа в Хрищенні (Ів. 3:5). Ті, хто стають благословенними в такий спосіб, мають доступ до Божої любові та захисту (Ів. 16:27; 17:15), стають здатними любити інших так, як Ісус любив (1Ів. 3:16-18; Ів. 13:34), та заохочуються до того, щоб спрямувати свої серця, надії та молитви до Отця через Христа (Лк. 11:1-14; Ів. 14:2-3). Зауважте, що віруючі народжуються від Бога благодаттю (1Ів. 2:29; 3:9; 4:7; 5:4), тоді як Христос є Єдиним Сином Отця від природи (4:9; Ів. 1:18; 3:16). Павло натякає на таке ж розмежування, коли описує наше синівство в Христі через мову божественного усиновлення (Гал. 4:4-7); І ними ми є: наш високий статус як дітей Божих є не лише в назві. Він є результатом того, що ми воістину маємо частку в Його божественній природі (1Ів. 3:9; 2Пет. 1:4).

3:2 будемо бачити Його, як Він є: Слава, яка очікує віруючих, є нічим іншим як прямим баченням Христа. У 3:3 Іван натякає на те, що Ісус висловив відкрито в Заповідях Блаженства: бачити Бога є благословенням, призначеним для тих, хто є чистими (Мт. 5:8).

3:5 гріха в Нім нема: стосується повної безгріховності Ісуса (Ів. 8:46: Євр. 4:15; 1Пет. 2:22).

3:6 не грішить: суть не в тому, що потрібна повна безгріховна досконалість, назвати себе християнином, а в тому, що правдиві віруючі відмовляються від життя, в якому домінує гріх. Натомість вони намагаються позбутися безбожних звичок і завжди, коли це необхідно, шукають Божого милосердя через сповідь (1:9; 2:1). Зосередження на моральному житті веде Івана до обговорення сімейної подібності: діти диявола ведуть себе, як диявол, тоді як діти Бога наслідують любов Божу (3:7-10). • Навіть зараз ми є дітьми Божими, бо володіємо первоплодами Духа. Однак, оскільки ще не є остаточно врятовані чи відновлені, ми також є дітьми світу. Це пояснює, чому ми все ще здатні грішити. Оскільки ми є синами Божими через відроджуючого Духа, ми не можемо коїти гріха; однак, якщо ми кажемо, що в нас немає гріха, ми обманюємо лише самих себе (св. Августин, Про чесноти та відпущення гріхів 2, 10).

3:7 праведний: віруючі мають частку в праведності Христа як безкоштовний дар благодаті (Рим. 5:17). Коли віруючі вже настановлені в благодаті, їх послух Євангелію веде до того, що вони ще більше мають праведність (Рим. 6:16) тією ж мірою, як і Дух дає нам змогу виконувати праведні вимоги Божого Закону (Рим. 8:4). Писання, таким чином, може говорити про праведність як про незаслужений дар, а також як про щось, що стає все більше заслуженим через послух, який сам по собі є результатом благодаті.

8 Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку. Тому то з’явився Син Божий, щоб знищити справи диявола. 9 Кожен, хто родився від Бога, не чинить гріха, бо в нім пробуває насіння Його. І не може грішити, бо від Бога народжений він. 10 Цим пізнаються діти Божі та діти дияволові: Кожен, хто праведности не чинить, той не від Бога, як і той, хто брата свого не любить! 11 Бо це та звістка, яку від початку ви чули, щоб любили один одного, 12 не так, як той Каїн, що був від лукавого, і брата свого забив. А за що він забив його? Бо лукаві були його вчинки, а брата його праведні. 13 Не дивуйтеся, браття мої, коли світ вас ненавидить! 14 Ми знаємо, що ми перейшли від смерти в життя, бо любимо братів. А хто брата не любить, пробуває той в смерті. 15 Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб. А ви знаєте, що жаден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б. 16 Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас. І ми мусимо класти душі за братів! 17 А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому? 18 Діточки, любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою!

3:12 як той Каїн: єдине пряме посилання на СЗ у Першому посланні Івана. • Дії Каїна є першим прикладом братньої ненависті в Біблії (Бут. 4:1-16). Його заздрість до Авеля віддзеркалює заздрість диявола до Адама (Муд. 2:24); отож акт убивства, що стався як наслідок цього, зробив його сином диявола, який був «душогуб споконвіку» (Ів. 8:44). Іван говорить про те, що ненависть між християнами є на одному рівні з убивством (1Ів. 3:15).

3:14 від смерти в життя: перехід від одного духовного стану до іншого (Ів. 5:24). Духовна смерть є станом відокремлення від Бога, причиною чого є гріх (Рим. 5:12; 6:23). На противагу, духовне життя є станом єдності з Богом, здійсненим вливанням божественного життя у віруючого (1Ів. 4:4,9,13,16; 5:11-12).

3:16 класти душі: найвищий вияв любові, згідно з Ісусом (Ів. 15:13). Деякі покликані до мучеництва смерті, яке зводиться до того, щоб повністю віддати людське життя у великодушному вчинку любові та вірності своїй вірі. Усі, однак, покликані до мучеництва життя, яке зводиться до того, щоб жити життям жертви задля любові та користі інших. Іванів заклик допомагати тим, хто цього потребує, реальною та відчутною допомогою є одним із таких способів давати себе іншим (1Ів. 3:17-18).

19 Із цього довідуємось, що ми з правди, і впокорюєм наші серця перед Ним, 20 бо коли винуватить нас серце, то Бог більший від нашого серця та відає все! 21 Улюблені, коли не винуватить нас серце, то маємо відвагу до Бога, 22 і чого тільки попросимо, одержимо від Нього, бо виконуємо Його заповіді та чинимо любе для Нього. 23 І оце Його заповідь, щоб ми вірували в Ім’я Сина Його Ісуса Христа, і щоб любили один одного, як Він нам заповідь дав! 24 А хто Його заповіді береже, той у Нім пробуває, а Він у ньому. А що в нас пробуває, пізнаємо це з того Духа, що Він нам Його дав.

3:19-20 Ці стихи важко перекласти. Інша можливість перекладу є такою: «З цього ми спізнаємо, що ми від правди, і переконаємо перед ним серце наше, якщо нас обвинувачує серце, що Бог більший, ніж наше серце, і Він усе знає». Ідея, очевидно, полягає в наступному: незважаючи на те, що християни усвідомлюють свої недосконалості в житті, вони можуть стояти перед Богом на Суді з певністю в надмірі Його милосердя.

3:20 коли винуватить нас: серце, яке обвинувачує віруючого в гріху, б’ється правдою. Воно відповідає каяттям і негайно шукає прощення в Христа (1:9). Відмова від визнання гріха є певною ознакою обману та відриву від правди (1:8); Бог більший: Бог має владу очистити нашу свідомість та відновити нашу довіру, щоб приходити до Нього з молитвою в наших потребах (3:22).

3:23 Його заповідь: вимоги віри та любові, які спрямовують нас до Бога (Ів. 14:1) та нашого ближнього (Ів. 15:12); Вірували в Ім’я: тобто вірити в Особу, Яку окреслює ім’я. Віра в ім’я Ісуса означає прийняття правди про те, Ким Він є, а саме: Христом (5:1) та Сином Божим (5:5). Такий же виклад присутній у Євангелії від Івана (наприклад, Ів. 1:49; 7:41; 11:27; 20:31).

Попередній запис

1 Івана: розділ 2

1 Діточки мої, це пишу я до вас, щоб ви не грішили! А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед ... Читати далі

Наступний запис

1 Івана: розділ 4

1 Улюблені, не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо неправдивих пророків багато з'явилося в світ. ... Читати далі