1 Діточки мої, це пишу я до вас, щоб ви не грішили! А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного. 2 Він ублагання за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу. 3 А що ми пізнали Його, пізнаємо це з того, коли заповіді Його додержуємо. 4 Хто говорить: Пізнав я Його, але не додержує Його заповідів, той неправдомовець, і немає в нім правди! 5 А хто додержує Його слово, у тому Божа любов справді вдосконалилась. Із того ми пізнаємо, що в Нім пробуваємо. 6 А хто каже, що в Нім пробуває, той повинен поводитись так, як поводився Він.
2:1-6 Іван визнає, що гріх може бути безперестанною проблемою в житті віруючих. Це, однак, не є проблемою, яка не має вирішення, оскільки Ісус Христос є нашим Заступником (2:1), ублаганням за наші гріхи (2:2) та моральним прикладом для нас (2:6).
2:1 Заступника: у тогочасній грецькій літературі вживається стосовно «правника» або «адвоката». Ісус у такий спосіб говорив про Себе (Ів. 14:16) та про Духа (Ів. 14:26; 15:26). Заступництво потрібне перед Отцем, коли наші гріхи підштовхують диявола висунути проти нас обвинувачення (Од. 12:10).
2:2 гріхи всього світу: Христове діло відкуплення огортає всі часи, усі місця та всі народи (Ів. 1:29). Немає й не буде жодної людини, за яку не вмер Христос (2 Кор. 5:15). Людина спокутує свою провину, коли вона жертвує ображеній особі щось рівноцінне або цінніше. Христос, страждаючи в дусі любові та покори, пожертвував Богові більше, ніж відшкодування, яке вимагалося за всі проступки людського роду. Його Страстей було не лише достатньо, а й надміру для того, щоб спокутувати гріхи світу (Св. Тома Аквінський, Summa Theologiae, III, 48, 2).
Розбір слова: Ублагання (1Ів. 2:2)
Гр. i’lasmo,j – термін, який може означати «ублагання» стосовно Бога або «спокуту» стосовно гріха. Це слово використано лише двічі в НЗ (1Ів. 2:2; 4:10), але пов’язане з іншими біблійними термінами з подібним значенням (Лк. 18:13; Рим. 3:25; Євр. 2:17). В усіх цих випадках проглядається поняття усунення або стирання гріха. Основою для такого розуміння є грецький СЗ, у якому i’lasmo,j є культовим терміном, що стосується спокутної жертви примирення (Чис. 5:8; Єз. 44:27; 2 Мак. 3:33). Іван тлумачить смерть Ісуса в тих же рамках: пролиття Його крові на Хресті було жертвою, яка забирає гріх світу (Ів. 1:29; 1Ів. 1:7).
2:3 заповіді Його додержуємо: Отець дає Своїм дітям настанови (3:1) для того, щоб жити та зростати в зрілості. Дотримання Його заповідей дає нам моральну певність, що ми живемо як правдиві сини та доньки. Фактично це зводиться до наслідування Христа (2:6), Який показав нам, як слідувати заповідям Отця без винятку та бездоганно (Ів. 15:10).
2:6 так, як поводився Він: із цього стає зрозуміло, що читачі є обізнані з життям та служінням Ісуса, вірогідно з Євангелія від Івана.
7 Улюблені, не пишу я для вас нову заповідь, але заповідь давню, яку мали від початку: заповідь давня, то слово, що чули його від початку. 8 Але нову заповідь я вам пишу, що справді вона в Нім та в вас, що минається темрява, і світло правдиве вже світить. 9 Хто говорить, що він пробуває у світлі, та ненавидить брата свого, той у темряві досі. 10 А хто любить брата свого, той пробуває у світлі, і в ньому спотикання немає. 11 Хто ж ненавидить брата свого, пробуває той у темряві й ходить у темряві, і не знає, куди він іде, бо темрява очі йому осліпила. 12 Пишу я вам, дітоньки, що гріхи вам прощаються ради Ймення Його. 13 Пишу вам, батьки, бо ви пізнали Того, Хто від початку. Пишу вам, юнаки, бо перемогли ви лукавого. 14 Пишу, діти, вам, бо ви пізнали Отця. Я писав вам, батьки, бо ви пізнали Того, Хто від початку. Писав я до вас, юнаки, бо міцні ви, і Слово Боже в вас пробуває, і лукавого перемогли ви.
2:7 Не нову заповідь: Іванове вчення не є нещодавнім нововведенням, незнайомим його читачам. Натомість воно є заповіддю любити одне одного (2:10), яку вони отримали з Євангелієм і яка зрештою веде назад до Ісуса (Ів. 13:34). Суть тут у тому, що катехизм Івана є автентичним вираженням апостольської доктрини.
2:8 світло правдиве: стосується Євангелія загалом та Ісуса Христа зокрема (Ів. 1:9).
2:9 Хто говорить… та ненавидить: поведінка віруючого повинна узгоджуватися з його визнанням гріхів, щоб його спільність із Богом була істинною. Віра без чесності зовсім не є спасаючою вірою (Як. 2:14-17).
2:12-14 Читачів запевняють, що Христові благословення зійшли на них: їхні гріхи відпущені (2:12), вони пізнали живого Бога (2:13-14) й перемогли лукавого (2:13-14). Можливим є те, що Іванове звернення до дітей, батьків та юнаків стосується не різних вікових груп, а трьох рівнів духовної зрілості (1Кор. 3:1; Євр. 5:12-14).
15 Не любіть світу, ані того, що в світі. Коли любить хто світ, у тім немає любови Отцівської, 16 бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва, це не від Отця, а від світу. 17 Минається і світ, і його пожадливість, а хто Божу волю виконує, той повік пробуває!
2:15-17 Іван спонукає читачів відпустити світ та прийти до Отця (4:4). Хоча Бог створив (Бут. 1:1) і любить світ (Ів. 3:16), людський рід повстав проти Нього й піддався дияволу (1Ів. 5:19). З того часу людина, яка згрішила, схильна до того, щоб егоїстично та безладно любити світ, годуючи своє тіло його насолодами, свої очі його пожадливостями, а свій дух його пихою. Християнин покликаний зректися світу не як чогось злого чи огидного, а як чогось, що загрожує поглинути нашу увагу та відвернути нашу любов від Бога. Аскетичну дисципліну молитви, посту та милостині шанують у єврейській та християнській традиції як практичні засоби вираження нашої любові до Бога й зменшення нашої любов до світу (Тов. 12:8-10; Мт. 6:2-18).
18 Діти остання година! А що чули були, що антихрист іде, а тепер з’явилось багато антихристів, з цього ми пізнаємо, що остання година настала! 19 Із нас вони вийшли, та до нас не належали. Коли б були належали до нас, то залишилися б з нами; але вийшли, щоб відкрилось, що не всі вони наші. 20 А ви маєте помазання від Святого, і знаєте все. 21 Я не писав вам, немов ви не знаєте правди, але що знаєте її, і що всяка лжа не від правди. 22 Хто неправдомовець, як не той, хто відкидає, що Ісус є Христос? Це антихрист, що відрікається Отця й Сина! 23 Кожен, хто відрікається Сина, не має Отця; хто визнає Сина, той має Отця. 24 Тож, що ви чули з початку, нехай в вас пробуває воно; якщо в вас пробуватиме те, що ви чули з початку, то й ви пробуватимете в Сині й Отці. 25 А оце та обітниця, яку Він Сам обіцяв нам: вічне життя. 26 Це я написав вам про тих, хто обманює вас. 27 А помазання, яке прийняли ви від Нього, воно в вас залишається, і ви не потребуєте, щоб вас хто навчав. А що те помазання само вас навчає про все, воно бо правдиве й нехибне, то як вас навчило воно, у тім пробувайте. 28 А тепер, діточки, залишайтеся в Нім, щоб, як з’явиться Він, то щоб ми мали відвагу та не були засоромлені Ним під час Його приходу. 29 Коли знаєте, що Він праведний, то знайте, що всякий, хто чинить справедливість, народився від Нього.
2:18 остання година: останній етап історії спасіння, яку розпочав Христос. Павло називає цей останній період «кінець віку» (1Кор. 10:11), а Петро називає його «останніми часами» (1Пет. 1:20). Ці та подібні вислови підкреслюють потребу для християн залишатися пильними, очікуючи в радісній надії Господнього повернення у славі; антихрист: або антимесія. Тут це звання стосується будь-кого, хто відкидає той факт, що Ісус є помазаним Христом, Якого очікували євреї (1Ів. 2:22; 4:3; 2Ів. 7). У стислому розумінні «антихрист» є богохульною постаттю, поява якої очікувалася в останні дні. Його прихід штовхне Церкву в час переслідувань та спричинить вибух зла й омани в усьому світі (для опису цього есхатологічного лиходія див. 2Сол. 2:3-11).
2:19 вийшли: тобто єретичні відступники, які відкололися від Церкви для того, щоб ходити своїми розпусними стежками. Для Івана їхній відхід є певним знаком їх відступу від апостольської віри. Коментар у 2:26 вказує на те, що відступникам не достатньо було просто піти, вони також робили активні спроби, щоб звести з собою інших із правильного шляху.
2:20 помазання: стосується особливої милості Святого Духа, яка настановляє віруючих у правді та застерігає їх проти лжевчень (2:26-27). Також існує близький зв’язок між визнанням Ісуса як Месії (гр. Crlsto,j. 2:22) та отриманням Його помазання (гр. crl/sma, 2:27), бо той же Дух, Який помазав Ісуса (Дії 10:38), перебуває в серцях усіх, хто охрищений у Його ім’я (Дії 2:38). • Ісая передбачив помазання Месії не оливою, як помазувалися пророки, священики та царі, а Духом Ягве (Іс. 61:1). Сходження Духа приносить із собою багато дарів, включаючи мудрість, розуміння та знання (Іс. 11:2). • Святого: вірогідно, стосується Ісуса (Мр. 1:24; Ів. 6:69), хоча Отець також носить цей титул (Йов 6:10; Іс. 1:4).
2:28 відвагу: вірність Христові дає нам захист від осуду як зараз (Рим. 8:1), так і коли Він знову прийде судити світ (Дії 10:42). Хоча люди не можуть мати абсолютної певності у своєму кінцевому спасінні, вони можуть бути переконані, що наполегливість у вірі та діяльне милосердя будуть оцінені Богом (Мт. 25:31-46) (див. розбір слова: Відвага до 1Ів. 4:17).
