У 2004 році я відвідав Угорщину, де проповідував на конференції, організованій для співробітників місії «Молодь для Христа». Потім сів на потяг до Австрії, щоб провести вихідні в замку, де проходила зустріч IFES – міжнародній версії служіння «InterVarsity». В обох заходах брали участь гості зі Східної Європи, завдяки чому я почув декілька дивних історій.
Більшість людей з України, Латвії та інших подібних країн виросли в сім’ях атеїстів і навернулися до Христа в підлітковому віці. Наприклад, Сергій увірував, коли йому було дванадцять. Він міг сказати батькам, що йде у двір справити нужду (природно, у будинку не було туалету), а сам перелазив через огорожу, щоб помолитися зі своїми сусідами-християнами. У той час віра прирівнювалася до підривної діяльності. Зараз Сергій очолює загальнонаціональне молитовне служіння, що об’єднує за допомогою електронної пошти тисячі людей у Східній Європі.
Петер з Угорщини допомагав контрабандно, у чорних поліетиленових мішках, ввозити із заходу Біблії, які його батьки потім таємно поширювали. Олег з Молдови розповідав, як протестанти проголосували на виборах за комуністів, бо церква стала занадто самовдоволеною. Тепер вони хотіли відновити чистоту, яка була в церкви за часів гонінь.
В один з днів перебування в Будапешті я відвідав «Будинок терору» – скандально відомий, ультрасучасний музей, що показує сумну історію Угорщини XX століття, – країни, що опинилася в лещатах між силами нацизму і комунізму. Угорців постійно хтось завойовував: проводир гунів Атила, монголи і мусульмани, а потім нацисти і росіяни. Музей займає будівлю, яка служила штаб-квартирою спочатку для СС, а пізніше – для КДБ. У ній представлені в первозданному вигляді тюремні камери і кімнати для тортур, а як експонати демонструються всілякі пристрої підслуховування та засоби пропаганди як атрибути тоталітаризму.
Незабаром після повернення в США я став свідком виступу Джона Кері, який у своїй промові, яка традиційно оголошується кандидатами, що програли на президентських виборах, зауважив: «Наша країна велика тим, що на наступний ранок після виборів ми як і раніше залишаємося американцями». Після декількох годин, проведених у «Будинку терору», ця думка мала для мене особливо глибокий сенс.
Неопубліковані дорожні нотатки, Угорщина, 2004 рік
